Масі Найєм місяць без сексу

Масі Найем, позивний «Ганз»

“Коли ця війна почалася, я лежав у ліжку і думав – блядь, знову якась хуйня, блядь. Я ж хотів дорозвивати компанію, ось-ось і ми б стали на поток, знаєш оце все”.

Діма Гадомський (петоння),
Сергій Сидоров (розшифровка),
Оля Панченко (коректура) і
Марія Матяшова (фото)

Масі Найєм місяць без сексу

Read it in English

От і прийшов час розповісти, чим ти займаєшся.

У загальних рисах. Підрозділ, до якого я з самого початку прибився – це Гонор. Задачі в нас самі різні. Ну, наприклад, – охороняти “гради”. Або ще щось.

Топова історія була на другий чи третій день. Приїхали хлопці з батальйону, де я служив ще у 2015-16х, і приїхав ротний, який тоді ще в мене був ротним. Ми поїхали охороняти дещо, і виявилося, що там хлопці ночували трішки не там, де треба: на першому поверсі сидять, лежанки собі там поробили. Ротний дивиться на усе це, каже що за хуйня? Підходить до діда, який там завгосп, і питає – чи є тут у вас якесь підземне сховище. Дід каже є, авжеж, спеціально для цивільних. І ротний, якого ці хлопці бачать вперше в житті, збирає усіх цих хлопців, і каже – усі нахуй униз.

Всі послухались, пішли вниз, а через годину десь прилітає поруч, і всі вікна нахуй всередину. Тобто усіх би поранило склом, якби там хтось лишився.

І потім сержанту з цих хлопців дзвонить комбріг, питає, як справи після прильоту, той розповідає, що ось, з’явився у нас такий тіп – мі ротний. Комбріг просить передати трубку, і каже йому – а зроби ще будь ласка оце і оце. І цей ротний, кадровий офіцер, за дві годи робить патрулі з паролями, усе інше по статуту, медика з ліками і кімнатою для стабілізації трьохсотих. Він геть не прикомандирований по документах, нічого такого немає, але він кадровий і знає, що робити. Це був другий чи третій день війни.

А як взагалі ти зустрів перший день війни?

Вранці, коли ми з Барміком (це собакен Масі) спали в ліжечку.

В Клоузері?

(Сміється) Коли ця війна почалася, я лежав у ліжку і думав – блядь, знову якась хуйня, блядь. Я ж хотів дорозвивати компанію [Масі засновник адвокатського об’єднання «Міллер»], ось-ось і ми б стали на поток, знаєш оце все.

Звідки мені знати.

Ну, в мене був чіткий план. Ми ж три місяці назад провели стратсесію, зібрали усі дані, і вже були готові нормально єбашить. Тому була жахлива втома від того що знову ця хуйня почнеться. Я точно знаю, що буде під час війни – хаос, купа емоцій, внутрішній перемикач переключається на те, що нічого не зрозуміло, і це нормально під час війни. Не можна більше нічого планувати.

А щодо пробудження – я прокинувся від вибуху, воно було зрозуміло по звуку, що це не приліт, приліт інакше звучить, спочатку вибух, а потім наче дощ падає – це осколки пішли довкола, і це хана усьому. А то був інший вибух, ти видихаєш, думаєш, що ось почнеться, і було цілком зрозуміло, що зараз почнуться натовпи людей на виїздах з Києва.

Ми [у компанії «Міллер»] саме за тиждень до цього затвердили протокол на випадок подібних подій, за цим протоколом усі партнери протягом трьох годин мають бути на офісі, щоб забрати важливі документи і цінні речі. Протягом п’ятьох годин треба повідомити усім співробітникам, що їм треба робити. Десь о шостій ранку я поїхав на офіс, списався з партнерами, вони теж виїхали, ми одразу попередили усіх, щоб ніхто не виходив на роботу, і після першого вибуху ніхто вже не думав про роботу, ми їм дали час на вивезення родин. Після зборів на офісі усі партнери теж поїхали вивозити родини.

Фірма зараз працює?

Ну десь відсотків на 60, працюємо онлайн. Консультації можемо надавати по інших містах, де зараз знаходяться наші адвокати, і вони це роблять. Ну от було у нас нещодавно супроводження по військкоматах заброньованих, адже бронювання відбулось, але до військкоматів цей наказ не дійшов, вони викликають, і звісно, що ти маєш прийти і поговорити.

Так, Масі, але ж поясни ще трохи нашим читачам, чи ти займаєшся. Ти вбиваєш москалів, ти допомагаєш вбивати москалів, ти організовуєш тих, хто допомагає вбивати москалів.

Давай так. В мене дві сфери. Одна – я тут з Гонором. Коли усе почалось, зрозуміло, що усі люди намагалися щось зробити, допомогти і був хаос. Друга сфера – я спитав, чим можу допомогти, мені сказали, що є проблема з забезпеченням продовольством в масштабі всієї країни. Суто організаційні питання, щоб великим мережам рітейлу було нормально працювати.

Ще займаюся оргпитаннями з побудови комунікації між військово-цивільними адміністраціями та ЗСУ. Наприклад, в різних областях мережі блокпостів працюють по-різному, ми усе це вивчили, і надали інформацію до рітейлерів та інших. Щоб зараз мережі не втрачали свої обороти, стоячи на блокпостах і щоб люди отримували продукти в звичних для себе магазинах.

Хто тобі ставить завдання чи дає накази?

В нас кожен день відбуваються наради (не скажу, о якій годині, щоб не палитися), і на цих нарадах всі ті, у кого виникають якісь питання, їх задають – якщо це системне питання. Якщо це не системні питання, то вони дзвонять напряму. Тобто фактично тобі ставлять задачі всі. От зараз задача прилетіла хуй зна звідки – це, здається, чи то Сільпо, чи то Фоззі, щось перевозять.

В тебе нема ніякого показника того, що ти охуєнно працюєш чи не охуєнно, але ти знаєш, що ти це робиш, вирішуючи питання. Ти розумієш, це маленьке питання, наприклад, складів продовольчих у Києві – під Києвом: якщо, наприклад, їх розбомбили, то немає можливості в Києві забезпечити продовольство.

Нагадай, в тебе до 15-го року якийсь досвід військовий був, або військова освіта?

Ні, не було.

Тобто ти досвід отримав бойовий у 15-му році?

Ну, дивися: я не можу сказати, що я вмію гарно стріляти з АГС чи я охуєнно стріляю з калаша. Калаш – взагалі це хуйня, це ні для кого не потрібна хуйня. Це якщо тут за триста метрів з’являться люди, то це охуєнна історія. А так я весь час займався розвідкою в Промзоні, у нас до сєпарів відстань була місцями 300-400 метрів. Від КСП (контрольно-спостережного пункту) до сєпарів ну максимум біло 800 метрів. Чи отримав я бойовий досвід? Я чув ці розриви – ходиш під час розривів, там щось відбувається. В мене не було такого, щоб я, там, з артилерії стріляв. Тому я не можу сказати, що це військовий досвід.

А зараз ти на своєму місці? Ти займаєшся тим, від чого ти зараз щасливий, ти розумієш, що ти робиш те, що можеш? Чи ти можеш робити більше і щось інакше?

Тут є дві сторони. Перша сторона – це те, що тебе гложе, тому що ти не тримаєш в руках NLAW і не стріляєш цих довбойобів. Це тебе гложе, бо ти ж, блядь, мужик – а ти цього не робиш. І ти розумієш, що в цьому сенсі ця потреба більше потрібна з точки зору того, як люди потім (а ми знаємо, як це проходило після 15-го року) будуть казати “Що ти робив на війні?”. Якщо ти не вбивав когось – значить, ти ніхуя не робив. І ця сторона муляє тобі. Але є й інша сторона, в якій я собі сказав: “Чувак, корисність моя не вимірюється моїми стражданнями”.

Красиво.

“Моя корисніть не вимірюється стражданнями” – тобто якщо я буду три ночі не спати, стояти на блок-посту, пити каву розчинну, фоткатися – це не факт, що більше допоможе, ніж те, що я можу організувати паралельно з цією роботою.

Я розумію, що я зараз тільки в очікуванні того, що в Києві щось почнеться. Коли почнеться, я не буду займатися ніякими організаційними питаннями. Звісно, що я візьму калаш і підемо стріляти. Але до того часу, поки в Києві цього не стається, то я займаюсь тим, що, як мені здається, у мене виходить найкраще.

Я бачу по деяких своїх результатах, що нам вдається зробити гарну справу. Але це не та справа, в якій тобі скажуть “Дякую”.

Тому що мало хто розуміє, що гарний фронт може бути тільки тоді, коли є надійний тил. І це зараз тут відбувається. Якщо, наприклад, зараз будуть стріляти, знову ж таки, – я точно знаю, що я не боюся стрілкотні, мертвих, ну, може, якийсь мінімальний страх все рівно буде.

От давай зараз про страх поговоримо. Коли війна почалась – було страшно?

– Ні.

А що тебе лякає зараз?

Найбільше лякають тільки сварки між собою. Найбільше. Не лякає війна, тому що вона, по суті, – це питання того, щоби створити максимальний дискомфорт для країни, аби вона пішла на якісь домовленості. Це як в юриспруденції: ти створюєш комусь проблеми, щоб той пішов на якісь домовленості. Так само і тут відбувається. Це не страшно. Страшніше, коли між собою почнеться якась гризня, і ти розумієш, що ти своїм… ти не знаєш, хто підар, а хто ні. Оце найстрашніше.

Заради кого або чого ти займаєшся тим, чим ти зараз займаєшся?

Заради свого майбутнього. Тому що я звідси не поїду. Я точно знаю по досвіду свого батька, який нещодавно помер, що таке бути в іншій країні, коли ти нахуй нікому не потрібен. Можуть казати, що нас чекають, – ніхто нас ніде не чекає. Це буде жопа повна.

Маєш на увазі, що твій тато переїхав з Афганістану в Україну і не був потрібен, і ти, якщо поїдеш в іншу країну, нікому не будеш потрібен? Ти про це зараз?

Так. Життя зараз розламалося на дві частини: одна частина – публічна (я маю на увазі, до війни), інша – реалістична. Публічна частина – вона дуже хуйова.

Що ти маєш на увазі під “публічна”?

Це коли ти щось робиш, аби потім сказати, чим ти займався на війні. Оце максимально хуйова історія. Якщо людина вирішує “що робити під час війни”, щоб потім сказати, що вона робила на війні, – треба нахуй викинути цю людину, тому що вона буде робити незмістовні речі. Цю річ я дуже сильно в собі вирізаю, тому що розумію, що для мене важливо зробити щось-небудь, аби загалом це все, що строїть в Україні, вона перемогла.

Скажи, що у тебе з собою або на тобі найцінніше зараз?

Ти в матеріальному смислі?

Відповідай як хочеш.

Ну, мені здається, що це моє врівноважене ставлення до того, що відбувається. Я бачу, як люди страждають від того, що відбувається. Я розумію, що я, мабуть, став трохи іншим – можливо, через медитації, ще щось, але фактично, це про те, що… ти розумієш, що це сталося. Слово “драматизм” –  я його перекладав колись, воно означає “надавати зайвих смислів, зайвих сенсів ситуації, яка сталася”. Умовно кажучи, коли розбомбили, там, будинок і ти бачиш, що люди страждають, – ти розумієш, що це стається. Це – реальність. Ти не можеш від цього страждати, тому що це те, чого від нас хочуть – страждати.

І найцінніше в тебе – це врівноважене ставлення до всього того, що відбувається?

Так. Це не значить “похуїстичне”, це не значить, що мені похуй.

А можеш порівняти початок війни чотирнадцятого року, Схід, і, не знаю, другий початок війни, 24-го числа. Як відбуваються окремі дії, як ти себе почуваєш? Може, тоді було страшно, а зараз не страшно.

Тоді було дуже страшно. Тоді було дуже страшно, тому що ти не знаєш, з якими матеріальними речами ти стикаєшся на війні. Матеріальні речі – там, умовно кажучи, вибухи, стрілянина, поранені – як це відбувається. Це якийсь звір, який нам малюється картинками, фотографіями, які потім ідуть на всякі конкурси. Але якщо ти реально бачиш цю війну, чуєш розриви, які відбуваються, – розумієш, що це і все. Це і все. За цим стоїть або смерть, якщо в тебе попадуть, або не стоїть нічого, окрім вибухів, стрілянини, осколків. Це не страшно! І тоді це було дуже страшно, тому що ти не знав цього. Зараз ти розумієш, що якщо вони сюди зайдуть, це буде така сама стрілянина, це будуть такі самі вибухи, це будуть такі самі банальні штуки, які ти вже проходив. Що з цим робити – це інше питання, це найголовніший момент.

Що для тебе буде закінченням війни?

Закінченням війни для мене буде, коли ми зберемося разом в компанії і заплануємо бодай хоча б перші три місяці. Це для мене такий відлік. Це вершинка айсбергу – це значить, що до того часу буде зрозуміло, що від нас від’їбуться – від України, і буде зрозуміло, що будуть якісь гарантії безпеки в України. Все.

Ти ставиш для себе якісь орієнтири для цього – типу, ми повернемося до кордонів 13-го року, чи ми зробимо контратаку, зайдемо на територію Росії, чи ми просто відкотимося до 24-го лютого і ОРДЛО залишиться у невизначеному стані? Чи про це не думаєш взагалі?

Мені здається, що це ідеалістичний мир був би, коли б повернули всі наші території. Це перше, і друге – були би конкретні, чіткі, зрозумілі гарантії безпеки. Може, це хуйове словосполучення, яке зараз час від часу звучить. Мається на увазі, що у нас є точне розуміння, що у нас це не відберуть і від нас віб’їбуться. Мається на увазі, що якщо хтось знову порушить домовленості, то не треба буде ламати якісь бюрократичні списи, щоб нам щось надали, щоб ми знову захищались.

Коли ти зранку дивишся на себе у дзеркало, у тебе немає враження, що єдина гарантія безпеки цієї країни – це ти? Тобто, всі ми. Ніхто нам більше не дасть гарантій безпеки, крім нас самих.

Нам боляче зробити дуже легко. Якщо мовою сили спілкуватися з нами, нам легко зробити боляче. І в цій частині ми сильними бути не можемо – ми можемо бути сильні, коли в нас буде така сама сила. Ця сила – в озброєнні. І тільки тоді я бачу, як говорити з росією. Тільки тоді, коли ця сила у нас в руках є, можлива історія відстоювання своїх, інших цінностей – демократичних і так далі.

Бо якщо немає цієї сили – ми весь час випрошуємо дозвіл жити спокійно. Це елементарні речі, такі, як, наприклад, залізо, з якого робляться калаші, або ДШК, або щось інше. Це технологія, це в тому числі і технологія військова, яка дуже цінна як інструмент сили. Ми самі – просто самі – це зробити не можемо. Тому що зробити новий літак, який буде захищати повітря – це дохуя технологій, яких в нас – тільки в нас – немає.

Той самий Starlink, наприклад, – якщо в нас вирубить зв’язок, ми розуміємо, що ми будемо сильними з цим Starlink’ом. Ми не зробимо SpaceX або Теслу самі собі. Світ дуже сильно пов’язаний через сировину, потрібну для виготовлення тих чи інших озброєнь. Тому питання того, що ми будемо використовувати це якісно – це да, це від нас особисто залежить.

Дивись, в твоїй концепції тоді виникає питання, для чого світу Україна?

Це Україна має визначитись – ми маємо визначитись, що ми даємо світу. Зараз ми світу даємо тільки одне – ми буфер втримання оцієї пиздоватої росії, втримання війни для Європейського союзу і для світу.

Масі Найєм місяць без сексу

Останнє питання: що в тобі змінила ця війна? …Ніхуя – це теж відповідь.

Я не думаю, що пройшло стільки часу, щоби усвідомити, що вона насправді змінила, але мабуть, зараз ти весь час коригуєш себе і шукаєш, в чому ти можеш бути найкориснішим. Щоб ти не робив речі, які ти просто робиш – наприклад, вступив на юридичний факультет, ти займаєшся юриспруденцією, тому що це юриспруденція.

Типу вона тебе навчила не рухатися по колії, а думати про те, що ти робиш усвідомлено, чи як це правильно? Чи ти про інше?

Це думати про користь свого існування: якщо ти кажеш про те, нащо Україна нашому світу, то так само ти питаєшся в себе, нащо ти Києву, Україні загалом. Якщо ти не задаєшся цим питанням, то ти робиш хаотичні рухи.

Саме останнє питання. Ми зараз їдемо робити інтерв’ю із Володею Павленком. Що б ти йому передав?

А що мені передали?

Думати про час після війни. Не забувати про те, що він буде.

Дай мені хвилинку сформулювати… Знаєш що? Я би будь-якій людині передав би це. Я хочу написати книгу про те, що значить стан війни у людини. І як він вимикається до стану миру. Ті, хто народився у стані війни… Навіть у Сєвєродонецьку коли пиздили якогось хлопця, він у стані війни знаходився. Йому секс не подобається – йому хочеться порева. Він не може пити спокійно вино – він хоче набухатись.

Така сама історія з людьми станеться в Україні. Під час війни у тебе організм переключається, йому інше потрібно. Він виживає, він не живе. І я би хотів би передати, щоби людина усвідомила, яким він інакшим може бути в стані миру. Я не знаю, як це сформулювати правильно.

Останні чотири роки у нас тєкучка кадрів в компанії змінилась: у нас майже немає тєкучки кадрів. І це через те, що я займався цими медитаціями, всім іншим. Це каже про те, що ти перестав нестись позивами, які у тебе є в організмі. Ти в якийсь момент починаєш думати, нащо ти це робиш. І коли ти починаєш думати, нащо ти це робиш, тримаєш в фокусі цю ціль, тобі вдається не робити хуйні.

Можеш це якось коротше сформулювати, бо війна скінчиться, доки я це Володі поясню?

Тоді краще ось так: я передав би, щоб він чітко усвідомив, чого він хоче і до чого він несеться, що в житті він має зробити, що йому потрібно в житті зробити. І тримати в це в фокусі. Це найважливіше. Тому що для мене зараз найважливіше (вибач, що я скажу пошлі речі) – умовно, я хочу родину, я точно розумію, що я хочу виростити дитину.

Це максимально пошлі речі, я думав, що ти зараз про дрочку щось будеш розказувати. Це буде підзаголовок.

Я тобі скажу дуже важливу штуку. Що охуєнного сталося під час війни – це те, що ти не хочеш сексу. Мається на увазі, що ти розумієш, що ці позиви в тебе є, ти це чекаєш, ти розумієш, що коли ти ось-ось маєш померти – організм хоче розмножуватись. Але у мене це в зворотній напрямок пішло: ти не хочеш їбатись, тому що ти розумієш, що це таке. Ти бачиш, як купа людей – до речі, волонтерш і хлопців, як вони один на одного дивляться, ти бачиш, хто з ким переїбався уже, і ти це чітко усвідомлюєш, це дуже прикольний момент – спостерігати життя, мир в цій війні. Це саме охуєнне, що може зараз статися. Коли ти спостерігаєш ці штуки – це просто охуєнно.