Масі Найєм: ветеран війни і публічних срачів

Масі Найєм втратив око на фронті, переніс кілька операцій, відновився, знов повернувся на фронт, зустрівся із Карлом ІІІ. За цей час його компанія Міллер набрала обертів, він сам розпочав кілька видатних срачів у Твіттері, став обличчям бренду чоловічого одягу Індпошив, заснував благодійний проєкт з допомоги ветеранам війни. Ми записали це інтервʼю восени минулого року, коли Масі тільки чекав на операцію. Тоді всі робили з ним інтервʼю і нам навіть довелося потовктися у черзі. Але ми подумали, що випустимо його трохи згодом, коли його популярність трохи вспокоїться. Зараз, поки Масі десь піструнососить росіян, саме час нарешті випустити нашу із ним розмову про націоналізм, патріотизм і, звичайно ж, публічні срачі

Патріотизм і націоналізм

Якийсь ноунейм проросійський канал назвав тебе «грузином», тебе це ображає?
Ти знаєш, ні. Вони навіть не вміють ображати. Ну грузин – хай буде. Етнічно я з Афганістану, я розумію, що як син Афганістану, я для Афганістану зробив і роблю дуже мало. Скажімо, грузини – це не образа, росіянином – образився би, арабом – образився би.

Всі росіяни погані?
Не всі погані. Ти знаєш, це звичайний інструмент маніпуляції узагальнювати, тому я думаю, я впевнений, що існують середовища, в яких всі погані. Да, є люди, яким промивали мізки; вони зомбовані, вони вороги до того часу, поки їх не перелаштуємо. Тим росіянам, які колись підтримували російську владу, а тепер перестали підтримувати, я не вірю. Вони діють як звичайні політики. Але я не вважаю всіх росіян поганими, це 100 відсотково так.

Ти націоналіст?
Якщо зворотний бік націоналізму це пофігізм до держави, до нації, в якій ти живеш, то я вимушений націоналіст. Якби росія не нападала, мені було би байдуже, хто там, росіянин чи хтось там інший буде працювати зі мною в одній компанії. Ситуація, коли у цілої нації мозок промитий, я розумію, що краще захистити наших українців, нас як націю, і тоді не буде для неї загрози. Тому в сенсі загрози існування нації цілком логічно бути націоналістом. Я націоналіст тоді.

Що для тебе патріотизм?
Можливо, патріотизм для мирного часу це і є націоналізм? Я не відчуваю у слові патріотизм глибини якоїсь. Бути патріотом це захищати політичний устрій. Чи готовий я завжди і сліпо захищати устрій? Ні, не готовий. Якби зараз був би Янукович, чи я хотів би захищати цей устрій? Ні, політичний устрій точно не хотів би. Землі, людей, суспільство хочеться захистити, чому? Ти знаєш, це дуже важливий момент був для мене весь час. Чого ми з Мустафою весь час дойобуємся до справедливості? Або люди чого дойобуються? Мені здається, через те, що побачивши велике зло в Афганістані, ми усвідомили насправді, що це велике зло може побороти тільки суспільство. Тому, повертаючись до патріотизму, він такий гарний, така лайтова версія того, що нам не байдуже, що взагалі відбувається. Але, націоналізм – це більше про дію, тобі не те, що не байдуже, ти розумієш, що є загроза конкретна і ти вимушений діяти.

У західній пресі час від часу зустрічається думка про те, що «Азов» це нацисти. Як для себе ти відрізняєш нацизм від націоналізму?
Мені здається в відсутності балансу, ну типу, я думаю, що межа націоналізму там де від нас відїʼбались, межа нацизму – це доїбатися до іншої держави просто тому, що можемо. На індивідуальному рівні межа націоналізму пролягає через людяність, напевно: вбити російського військового, який узяв в руки зброю, ок, а вбити громадянина росії, який не вчиняв по відношенню до нашої держави нічого поганого, не підтримує політику своєї держави, не ок.

Поки ти був у лікарні, ми на Аспені обговорювали текст Габермаса про те, що неможливо виграти війну проти ядерної держави. Мене у тому тексті вразила не ця його теза, а його захват українцями, які сміливо захищають свою державу проти набагато сильнішого ворога, тоді як європейці переважно покладаються на професійну армію і навряд би пішли воювати на місці українців. Під це моє враження я почув твій виступ на YES, де ти казав, що громадяни ЕС приймають свою свободу як даність, як базове право, але от чи мають вони волю цю свою свободу захистити? Якби ти був впевнений, що у України є сильна армія, ти міг би не йти добровольцем, а просто спостерігати за тим, як професійні військові захищають твою свободу?
Не уявляю собі цього, тому що я не впевнений в звичайних державних українських інституціях. А ще наша армія недостатньо чисельна, вона недостатньо сильна без народу. Бути осторонь було би дивно. Просто думати, вам хлопці платять за це, от ідіть і розбирайтеся з росіянами? Так не працює воно. Я думаю, що війна це справа держави, всього народу, тому що під загрозою весь народ, а не якась конкретна кількість військових або політичний устрій.

Срачі і політика​

Ти сам почав розмови про дойоби (ви із братом дойобуєтеся до справедливості). Тому от тобі дойоб: чому ти постійно встряєш у публічні срачі?
Мені здається, що до поранення я міг скидати це на те, що люди не розбираються до кінця, хто з нас Масі, а хто Мустафа, і мені дофіга доставалося за брата. Сподіваюся, після поранення вони нарешті почнуть відрізняти людину з одним оком від людини без одного ока.

Насправді ні. Давай так, я знаю точно, що це наслідок моїх дій. В якийсь час я був не розбірливий в багатьох речах, в тому числі, у тому, кого захищати, і кого принципово не захищати. А ще через те, що я одягнув біле пальто, сказав – хлопці, я ж хороший. Але ж якщо ти такий хороший, то маєш або йти у політику, або стати активістом. Коли ти адвокат, ти не можеш бути хорошим для всіх, завжди якусь спільноту ти будеш обурювати. Мені здається, що коли я одягнув біле пальто, а потім передягся в адвоката, вони не помітили це і почали бити по білому пальто.

Ну і ще в мене тепер образ людини, яка вже воювала, бідняжечка. Я розумію, що люди хочуть застосувати до мене любов як до збірного образу бідняжечки. Але я ж не такий. Я розумію, що я маю з одного боку виправдати це, з іншого не хочу змінювати своє життя: не хочу бути «інвалідом війни» і голосно нести цей прапор. Цей образ просто стався, але я героїчно нічого не вчинив. Я героїчно підірвався, для цього багато розуму не треба було.

Ти все одно тепер назавжди ветеран війни. Як тобі у цьому статусі живеться?
Я цього не відчуваю, я знаю, що як тільки я це відчую, я за собою потягну комплекс жертви, буду щось вимагати від держави. Я не вважаю, що держава мені щось винна. Це як податки: якщо ти просто платиш податки, то навряд маєш право вийти на площу і вимагати якогось до себе особливого ставлення. Ти не був на війні, але працюєш. Водії возять їжу на фронтові міста, що вони менші герої? Ні, не менші герої. Ті самі чуваки, які сідають на трактор, і їздять по полю, не знаючи заміновано воно чи ні, для мене теж герої. Я усвідомлюю, що не є винятком, я не особливий. Тому мені не дуже подобається бути ветераном. Герой війни це для мене надута історія. Люди дуже сильно вдячні тим, хто за них воює, тим більше тим, хто поранений. Але я не ті хороші, добрі, класні чуваки, дійсно герої, наприклад, бійці Азову.

Ти зараз став набагато ближчим до політики. Тобі залишилось тільки руку простягнути.
Так.

Простягнеш? Резніков пішов в політику з адвокатури, і виглядає там дуже органічно, як на мене.
Ні, взагалі ні. Мені здається, що йому там некомфортно. Я впевнений, що йому дуже дискомфортно, я впевнений, що він не в гармонії з собою. Мені здається, я скажу чесно, що я достатньо сильно, можливо надмірно залежу від суспільної оцінки. Я розумію, що політика про інший рівень відповідальності, якщо чесно підходити до неї. Я чесно хотів би зайнятися реформою реабілітації і мені було би дуже боляче від того, що якісь політичні проблеми заважають реалізувати щось важливе. Я боюся, що я би швидко згорів. Я ще не такий товстошкірий.

Ти берешся за політичні справи як адвокат, але боїшся брати на себе політичну відповідальність. Це ти таким чином намагаєшся займатися політикою, яка тобі наче як подобається, але не беручи на себе відповідальність?
Давай так, чи подобається мені політика? Я в цьому не впевнений. Чи мені хотілося бути хорошим для суспільства? Звичайно, так. В частині юриспруденції, я знаю, що там є великий простір, у якому я хотів би реалізуватись, бо знаю, що не досяг свого ідеалу рівня адвокатури.

Якщо я дійсно повірю, що моя участь в політиці щось покращить у суспільстві, тоді я піду залюбки, просто бігом. Але поки що я у це не вірю. Ну і ще одне. У політиці ж ти опинишся у компанії тих людей, за яких ти будеш нести відповідальність і розділяти їх репутацію, у тому числі і погану. Я коли компанію Міллер створив, то як раз і хотів впливати на те, чим вона займається і куди вона несеться. А у політиці ти не такий, ти залежний від компанії людей, які прийшли з різними мотиваціями. І вони не всі прийшли з мотивацією покращити суспільство.

Юридичний бізнес

Міллери зараз стала ще більш публічною юридичною фірмою, ніж ви були до вторгнення. Ви постите день і ніч ледь не про усі справи, які ведете. Яка мета?
Це ми ще обмежили кількість матеріалів які виходять. У нас стоїть черга на те, щоб написати щось.

Коли я приїжджав до тебе минулого разу з бухлом і жартами про око, ти якраз був на дзвінку з командою. Зараз, коли ти вийшов із лікарні, твоя залученість у роботу фірми збільшилась? І як компанія взагалі? Як поставилися до твого повернення?
Мене здивувала одна історія. Я зайшов у кабінет, де сидить практика захисту бізнесу, там є юрист, Саша, вона прийшла до нас нещодавно. Вона не очікувала, що я прийду, і почала плакати. Я вийшов спитатися колег, що сталося, можливо налякав її? Вони сказали, що вона дуже переживала, переживає за війну, за мене. Щось подібне сталося, коли батько мій помер: колеги продублювали всі корпоративні чати, щоб мене не турбувати.

Зараз ми готуємось до 10-річчя компанії. 28 вересня будемо 10 років святкувати і це єдине, у чому я залучений. Але загалом, компанія повністю справляється сама, я навіть не впливаю на якісь рішення, що мене по дитячому обурює: я не можу звільнити когось, сказати – все, ти звільнений, мені заборонили.

А треба когось звільнити?
Виявляється, люди, з якими мені незручно працювати, можуть бути зручними моїм колегам. Тому я у ці питання більше не лізу, розумію, що це їх відповідальність. Мені може не подобатись те чи інше, я можу зробити зауваження, але розумію, що це питання самого керівника практики.

Чим плануєш займатися, якщо компанія працює без тебе?
З цим питанням я ще ношуся. Якщо чесно, я хотів би повернутися на війну, проте дві речі мене дуже сильно втримують. Дві речі: не хочу робити боляче рідним, другий момент — я не знаю чи я собі вибачу, якщо повернуся знову пораненим і буду ще менш незалежним ніж зараз є. Зараз у мене втрата ока і запаху, але я самостійний, можу сам влаштувати своє життя. Єдине, що я не можу їздити без водія.

Якщо знов піду на війну і повернуся без руки чи ноги, то навряд буду дуже ефективним. Тому я ще вагаюся. Мені у компанії є чим займатися, якщо повернуся. Я буду надалі займатися адвокатурою; я просто рвався на засідання по Стерненку, але я розумію, що не маю права цього робити.

Ти не маєш права бути захисником, бо ти військовий?
Так, оскільки я військовий, я не можу адвокатською діяльністю займатися. У нас ідіотська система: я як військовий маю бути або у військовій операції або у військовій частині, або у реабілітаційному центрі. А ти знаєш, у чому полягає реабілітація? У тому, що я дихаю свіжим повітрям у Конча-Заспі, на*уй мені це потрібно? Я з собакою швидше реабілітуюсь і з роботою ніж, бляд*, в цій Конча-Заспі.

Говорив Діма Гадомський, фото Марії Матяшової

Вʼю записане у вересні 2022. На момент публікації Масі повернувся на фронт. І з фронту попросив запікати матюки так, щоб було незрозуміло, що то матюки.