Кінопідсумки року хаосу судової системи

У кінопідсумках року Верховний суддя Іван Міщенко розповідає про те, як Всеволод Князєв перетворився на Харві Дента, кого і від кого захищатимуть 16 самураїв ВККС та хто знайшов сонцезахисні окуляри Джона Карпентера, крізь які судді увесь рік бачили теорії змов.

У кінці 2022 року я повернувся з фронту і поїхав у Варшаву, аби завершити конкурс з добору членів Вищої кваліфікаційної комісії України. Їхав я рядовим членом Комісії з добору, а згодом став її головою. Щойно ВККС запрацювала, я повернувся у Верховний Суд, де після жалюгідного вчинку Всеволода Князєва балотувався у голови і програв своєму колезі Станіславу Кравченку.

Увесь цей час, кожного місяця я проводив кіноклуби, на яких ми із іншими юристами, військовими і просто любителями кіно обговорювали кіномову, ідеї, акторів і режисерів.

Попри те, що я побував в епіцентрі кількох істотних подій у судовій системі, більше користі, здається, я завдав правовому довкіллю як модератор кіноклубів. Тож, хочете ображайтеся, хочете ні, та нижче я розбавлю підсумки року, які ніхто не читає, фільмами, які ніхто не дивитиметься.

Довгий вступ: ніхто нічим не керує

Під час конкурсу до ВККС я часто задавався питанням про те, чому судова система, як герой Біла Мюррея, переживає чергову судову реформу як один і той самий День бабака? Кожного дня ця реформа є пріоритетом номер один для кожної нової політичної сили, але наступного ранку судова система прокидається від звуків однієї і тієї ж передачі по радіо, де ведучий каже: «судді недоброчесні, судова система прогнила, потрібна рішуча реформа».

Кінопідсумки року хаосу судової системи
Іван Міщенко і бабак (зліва направо) // Спецефекти Спілки мертвих юристів

Під час конкурсу до ВККС я сформулював для себе таке пояснення: неможливо ефективно реформувати систему, яка внутрішньо не погоджується з самою ідеєю реформ. Реформи відбуваються лише тому, що будучи слабкою і залежною, судова система не в змозі протистояти змінам, тому її єдина дієва стратегія – щоразу адаптуватись до нових змін, які приходять ззовні.

Події цього року наштовхнули мене на роздуми про другу, менш очевидну причину нескінченої реформи судової системи і це — хаос.

Я переконаний, що в судовій системі немає людини або групи людей, які її повністю контролюють, або бодай мають на неї вирішальний вплив. Немає таких людей і поза судовою системою. Природний потяг людини вірити у вищі сили увесь час використовують люди, які вправно роблять вигляд, що вони щось контролюють.

Чим більш «остаточно» і «по справжньому» ці чергові режисери сідають за здійснення чергової ітерації судової реформи, тим більш хаотично і безсистемно відбуваються чергові зміни. Ніхто не збирає дані, не прораховує наслідків, не бере на себе відповідальність за результат, а судова система реагує звичним для себе методом: терпить, мовчить, адаптується.

Продовження довгого вступу: хто вбив Кенні (ВККС)?

Я пропоную уважно та беземоційно подивитись на те, хто, як і навіщо знищив попередній склад ВККС зразка 2019 року. На мою думку, тоді Комісія потрапила в ідеальний шторм, бо в один момент ситуативно співпали інтереси як мінімум трьох різних сил: влади, антикорупційних активістів та суддів, які не хотіли проходити оцінювання.

У всіх цих сил були різні причини і методи. Влада була впевнена, що за два-три місяці вдасться сформувати нову ВККС, яка одразу ж розверне свої вітрила до нового політичного вітру. Активісти мали величезну купу претензій до ВККС, бо ті ігнорували роботу ГРД, а ніщо так не дратує, як гарно зроблена робота, яка нікому не потрібна. Судді-антивакцинатори, духовне та операційне керівництво якими суспільство приписує Павлу Вовку, проводили довгі беззмістовні розмови, вдаючи один перед одним впливових масонів.

До речі, інтуїтивно мені здається, що ті самі судді з плівок та багато їх колег не пройшли б кваліфікаційне оцінювання у тій старій ВККС, навіть не дивлячись на всі претензії активістів до Комісії. Але історія не любить оце «якби», тому стару ВККС тріумвірат сил зніс, а нова Комісія з’явиться лише через 3,5 роки. Rest is history.

Прямо зараз, коли я пишу цей текст, суспільство обговорює, чому Служба зовнішньої розвідки вважає, що у голови ВККС зразка 2023 Роман Ігнатова є російський паспорт, чому Дзеркало Тижня писало, що так вважає не СЗР, а СБУ, та чи знайде спеціально створена комісія громадянство, яке він міг набути у 90-х.

Причиною виникнення цих двох історій із різними складами ВККС єднає одна і та сама рушійна сила  — хаос. Великий рандом править судовою системою і це значно гірше, ніж хтось би на неї дійсно міг впливати, бо у рандому немає ні мети, ні цінностей, ні навіть натяку на відповідальність.

У новому цьогорічному апокаліптичному трилері “Leave the world behind” режисер Сем Есмаїл разом із Бараком Обамою – продюсером фільму — пояснюють нам у подробицях, як працюють теорії змов.

У цьому фільмі дві сімʼї опиняються у віддаленому будинку на Лонг-Айленді, де починають відбуватись дуже дивні і страшні речі: спочатку пропадає телефонний зв’язок і інтернет, в супермаркеті сусід з важким і неприємним поглядом завантажує весь пікап водою і консервами, потім з неба починають падати літаки, самокеровані Тесли влаштовують колективне самогубство, а дрони розсипають листівки, де арабською написано «Смерть Америці».

Кінопідсумки року хаосу судової системи
Іван Міщенко і Джулія Робертс (теж зліва направо) // Дахозривальний креатив Спілки мертвих юристів

Герой, якого грає Махершала Алі ніби здогадується, що відбувається, і в ключовій сцені каже героїні Джулії Робертс:

«Теорія змови про таємну групу людей, які керують світом, геть не підходить для пояснення того, що відбувається. Особливо, коли правда набагато страшніша. Правда в тому, що ніхто нічим не керує».

Вочевидь, 2023 був черговим роком хаосу, але градус цього хаосу значно підвищився, а кількість знакових для судової системи подій в рази перевищила допустиму норму на десятиріччя.

Фільм Есмаїла спростувує конспірологію і каже, що правда значно гірша. На жаль, ці мої кінопідсумки мають вельми схожу інтерпретацію.

Харві Дент Верховного Суду

У найкращій екранізації коміксу про Бетмена — фільмі «Темний лицар» — Крістофер Нолан зробив геніальне нововведення. До класичної пари протагоніста (Бетмена) і антагоніста (Джокера) він додав третього персонажа, який наполовину складається з кожного з них, Харві Дента.

Дволикий — так називає його Джокер у тій самій сцені в лікарні. Ми бачимо дві половини обличчя прокурора Готема: здорове і привабливе та жахливе і обпалене. У першій частині фільму Харві Дент під час зустрічі з Бетменом в ресторані скаже пророчу фразу: «Ти або помираєш героєм, або доживаєш до моменту, коли стаєш негідником».

Молодий та завзятий прокурор стає надією на перемогу злочинності в Готемі, через нього Бетмен навіть зібрався на пенсію. Але під впливом Джокера Харві стає злою версією самого себе, значно гіршим персонажем, ніж всі ті злочинці, з якими він так завзято збирався воювати.

Перспективний молодий суддя-реформатор Всеволод Князєв, якому аплодували у Вашингтоні на зустрічі з Генеральним прокурором, запрошували на ланч судді Верховного Суду США та Канади, його кликали на зустріч до Білого дому. Але герой виявився дрібним і жадібним персонажем, який вручну перераховував мільйони доларів (ймовірного) хабара на жахливому жовтому дивані у квартирі на Печерську, яку він економно винаймав за одну тисячу гривень на місяць[DG2] .

Кінопідсумки року хаосу судової системи
Ліва половина Всеволода Князєва, права половина Гарві Дента // Порушення авторських прав на фільм вчинила Спілка мертвих юристів

Ця історія стала шоком для всіх, навіть для тих, хто відчував, що відбувається щось сильно не те.

Ще до затримання гуляли чутки, що Всеволод особисто, як у старі добрі часи прямо «на ресторані» влаштовував зустрічі із потенційними кандидатами до ВККС та суддями, які просили перевід в Київ, «проводив співбесіди». Після того, як про одну із таких зустрічей написав анонімний телеграм канал, Князєв передав повноваження адвокату Олегу Горецькому. Нікому невідомий Горецький почав потрапляти на закриті суддівські зустрічі та, як говорить преса, від імені Всеволода проводив якісь «співбесіди».

Самовпевненість настільки засліпила нашого антигероя, що коли охорона повідомляла йому про якісь дивні автомобілі, які постійно припарковані біля Кловського, і ймовірно належать НАБУ, він відмахувався від цих повідомлень, бо це точно не до і не про нього.

Треба віддати належне суддям Верховного Суду і особливо деяким з голів касаційних судів, які разом зуміли організувати Пленум буквально на наступний день після затримання Князєва.

Від створення групи в Signal до голосування про усунення Князєва з поста голови пройшло рівно 18 годин — це точно має потрапити в книгу судових рекордів України, якби її хтось вів.

Ніхто не виступив на підтримку Всеволода тоді. Ні тоді, ні дотепер серед суддів не чутно голосів на його захист.

Саме така реакція Верховного Суду, на мій погляд, значно відтермінувала той самий «ідеальний шторм», в який Верховний Суд цього літа дивом не потрапив.

Єдине, на що експромтом спромоглася влада, це народити два дуже слабкі законопроекти: один про поліграф і другий про оптимізацію роботи Великої Палати. Візьму на себе сміливість спрогнозувати, що у 2024 і взагалі ніколи вони прийняті не будуть. Детально аналізувати ці законопроекти особливого сенсу немає, крім того, це вже зробила як Венеційська Комісія, так і українські експерти.

А от антикорупційні активісти, донори та G7 артикулювали свою позицію щодо наслідків затримання Князєва значно чіткіше: всі судді Верховного Суду мають пройти перевірку. Пізніше контури цієї перевірки були конкретизовані у листі Державного департаменту США про перелік необхідних реформ, а потім і в звіті Європейської комісії.

Буквально цитата зі Звіту звучить так:

«Effective integrity tools should be used to address corruption in the Supreme Court and in other court, including through the verification of integrity and asset declarations of judges”(сторінка 21, абзац 4). 

Сім (шістнадцять) самураїв судової системи

Ніхто краще за Акіри Куросава не зможе знімати кіно про самураїв. Масштаб та глибина його історій знаходиться далеко за межами звичних жанрових прийомів.

Авторське кіно як воно є. До того, треба бути ще і японцем, щоб розказати історію шести ронінів і колишнього селянина, який тільки прикидається самураєм (найкраща роль Тосіро Міфуне), які погодились захищати селян від нападу бандитів. Чисельна перевага бандитів та відкрита недовіра селян до самураїв перетворюють їх місію зі складної на майже неможливу. Кінець розповідати не буду, краще подивіться самі.

У ВККС всього 16 членів, але кількість задач та проектів, які треба провести швидко і якісно, перевищує всі нормальні людські можливості. Самураям потрібно завершити кваліфікаційне оцінювання, набрати тисячі суддів у перші та апеляції інстанції, набрати суддів у ВАКС та зробити ще мільйон справ.

Тішить, що під час кризи з нібито російським паспортом Романа Ігнатова ВККС довело, що вони вже відбулись як інституція: сам Ігнатов миттєво пішов у відпустку, а ВККС разом з активістами сформували робочу групу. Робоча група має дійсно глибоко розібратись в тому, які ж претензії виникли у Служби зовнішньої розвідки (і не виникли у Служби безпеки) до пана Ігнатова.

Я хвалю ВККС, бо в аналогічній ситуації минулого року КГС ВС і Богдан Львов вчинили прямо протилежне: він не одразу пішов у відпустку, збори суддів відмовилися усунути його і відмовилися щось там детально досліджувати. Цими діями судді спровокували всім відому кризу, в якій зараз розбирається Київський окружний адміністративний суд.

Чому ж ВККС така важлива (важливіше за ВРП, даруйте)? Тому що саме вони відкриють ворота для бажаючих стати суддями першої та апеляційної інстанції, і саме вони запустять соціальний ліфт для людей, які ще вчора дискутували про глибину і якість судових рішень в офісах чи на кафедрах. Наступного року ці люди отримають можливість продемонструвати всім свої бездоганні навички у судовому засіданні.

Те, яких людей нова ВККС зробить суддями, стане визначальним в судовій системі. Якими будуть ці нові судді: чи вони поставлять у кабінетах жахливі жовті дивани, на яких уручну перераховуватимуть тисячі доларів, чи це будуть правники із бойовим досвідом? Це будуть люди, про наукові здобутки яких не чув ніхто, крім відділів кадрів, які доплачують їм премії за наукові ступені, чи це будуть правники, які у соціальних мережах сперечаються із Василем Кратом чи Костянтином Пільковим про чергову правову позицію Верховного Суду? Ті, хто жаліється, що за судове рішення «хто б яку копійку дав», чи ті, кого тим часом бив Беркут під час Революції Гідності?

От це і буде наша нова судова система. Це і буде нова величезна група суддів «по оголошенню» — саме так нас, молодих суддів, у 2019 році називали потужні судді Верховного Суду тоді ще України. ВККС дасть от цим от новим людям шанс для того, щоб перетворити судову систему на інституцію, яка нарешті зробить необхідні кроки у бік справжньої незалежності.

Ключова ідея «Семи самураїв» настільки очевидна, що її майже ніхто не помічає. Чому селян не в змозі захистити ніхто, крім дрібки ронінів, які погоджуються працювати буквально за їжу? Де держава, військові, поліція, будь-хто? Таке тоді було життя в Японії – кожен сам за себе. Самураї (і Тосіро Міфуне) цього разу перемагають, але наступного року бандити повернуться – і що буде тоді?

Хто за усім цим стоїть ви дізнаєтесь за 2-3 тижні

У класичному хорорі Джона Карпентера 1998 року “They live” простий робітник знаходить сонцезахисні окуляри, через які він починає бачити приховану реальність: написи «Work Work», «Obey», «Buy», «Yield» які насправді написані на рекламних плакатах, на доларових купюрах написано «це твій бог», а під виглядом звичайних людей світ давно захоплений прибульцями. Улюблена Карпентером тема апокаліпсису та постапокаліпсису в цьому фільмі виконана філігранно, не дивлячись на скромний бюджет та відсутність зірок (крім, мабуть, Кіта Девіда).

Українські судді, як і головний герой фільму Карпентера, щодня надягають такі окуляри і пірнають в світ анонімних телеграм-каналів та фейсбук-сторінок з кричущими назвами, у пошуках «справжньої» версії подій та того, що від них «приховують», або ж «інсайдів», які пояснюють наївним читачам, як же воно насправді все влаштовано.

Першим цей механізм впливу на суспільну думку намацав Павло Вовк. Телеграм канал «Подмантієй» у 2018-2019 роках давав читачам стероїди для ускладнення обличчя: після прочитання чергового інсайду читач відчував непозбувний обов’язок переповісти прочитане, зазвичай, прикрасивши і видавши за свою власну думку.

Відому технологію бульварної преси Всеволод Князєв сприйняв як медійну інновацію і взяв собі на озброєння. Кажуть, що анонімний Телеграм канал «НеЧесть» власник вів особисто.

Кінопідсумки року хаосу судової системи
Кадр із фільму They Live // професійна постобробка у Паверпоінті вчинена Спілкою мертвих юристів

І от феномен: як судді, люди з високим рівнем інтелекту і неймовірно високим – рівнем критичного мислення — так легко підсаджуються на «шок контент» невідомих авторів? Судді буквально бояться, що про них напише якийсь із анонімних каналів, а коли пише – поринають у тимчасову депресію.

Я бачу тут дві причини: соціальну та нейробіологічну. З нейробіологією простіше, бо так працює наш мозок, який буквально в усьому, в будь-яких не пов’язаних між собою подіях бачить взаємозв’язок і підказує, що це не випадковість (Денієл Канеман в «Думай повільно, вирішуй швидко» пояснює це настільки класно, що отримав за це Нобелівську премію). В інформаційному шумі мозок завжди намагається виокремити патерни, закономірності, які дадуть можливість прорахувати майбутнє і таким чином шанси на виживання підвищаться. Нашому мозку все одно, що ми більше не спільнота мисливців, він працює так, ніби ми досі у дикій природі, а до вершини харчового ланцюга нас везе не соціальний ліфт у бізнес центрі, а сильні руки, швидкі ноги і гострий спис.

Соціальна причина полягає в тому, що публічно проблеми та складнощі обговорювати в судовій системі не прийнято, але ж хочеться. От анонімні телеграм канали та фейсбук сторінки і задовольняють цю потребу. Але на інформаційному ринку не буває нічого безкоштовного і якщо ми не платимо за інформацію, то ми та наші дії і є оплатою. Або, як кажуть досвідчені гравці в покер, якщо ти не розумієш, проти кого грають інші, значить вони грають проти тебе.

Ось вам істина: світ непередбачуваний, події трапляються просто так, ніхто нічим не керує, а життя до певної межі – рандом. На війні це відчувається особливо гостро. Майже завжди проблеми та конфлікти пояснюються людською лінню, тупістю чи недбалістю, але аж ніяк не злим генієм, який чимось там керує.

Є відома даоська медитація, коли треба спостерігати за хмарами, не відриваючи погляду. Спочатку ми будемо бачити просто хмари. Через якийсь час мозок обов’язково буде підкидати нам варіанти, на що схожа та чи інша хмара, і в цей момент ми бачимо вже не хмари, а згенеровані нашим мозком образи: котика, корабель, слона. І ось тут настає найважливіша частина медитації – треба знову бачити хмари, а не згенеровані нашим мозком образи (наголос де хочете, там і ставте). Це значно складніше, ніж здається. Якщо у вас вийде знову бачити хмари — ви змогли зупинити інерцію мозку бачити суб’єкти і взаємозв’язки в усьому, та зробили перший крок на шляху до просвітлення.

Анонімні канали вже цього року почали втрачати актуальність, бо справами у судовій системі зацікавилися топові суспільно-політичні ЗМІ: Дзеркало Тижня, Українська Правда, Бабель. Я думаю, що у 2024 анонімні канали стрімко втрачатиимуть читачів.

Не висновок, а ще один вступ

Фрідріх Ніцше казав, що лише той, хто носить в собі хаос, здатен народити танцюючу зірку.

Я не дуже розумію, що він мав на увазі, але образ красивий. Мабуть він мав на увазі щось хороше, бо про діонісійський хаос він висловлювався позитивно на відміну від порядку Аполона. От наприклад Верховний Суд США може врятувати світ, то чому б і Верховному Суду не обрати той самий вектор розвитку? Колись Верховний Суд України подарував Україні третій тур виборів Президента Україні в 2004 році, чим, ймовірно, врятував нас від потенційного перетворення на другу Білорусь. Сподіваюсь, і цей Верховний Суд здатен на великі та справжні речі.