Діма Шаповал у мирний час був керуючим партнером юридичної фірми Glagos, а після вторгення допомагає журналістці New York Times, лавреатці Пуліцерівської премії Карлотті Галл.

Діма Гадомський (петоння),
Сергій Сидоров (розшифровка),
Марія Матяшова і грьобаний дощ (фото)

Будемо [волонтерити] поки є сили, а потім ще скільки треба.

Розкажи, будь ласка, чим ти займаєшся?
Зараз я допомагаю журналістам New York Times, вожу їх, трохи координую – напівфіксером.

О, я от хотів тобі якраз сказати, чи ти знаєш, як називається ця роль – фіксер.
Ні, ну я більше зараз драйвер, бо там виняйли професійного фіксера, який цим займається, має зв’язки з військовими. Тому зараз я тільки вожу. Це один напрямок, другий напрямок – те, що там дістаю різні корисні речі корисним людям. Типу броніки, рації, шоломи, таке.

Ти і купуєш, чи тільки розвозиш?
Ні, мені продають. Шось ми купуємо – на FB зібрали трохи коштів, – щось там друзі з Швейцарії, з Італії допомогли.

А як так вийшло, чому ти саме розвозиш журналістів New York Times? Як це відбулося?
Вони якось на мене вийшли через автоволонтерство.

І як виглядає твій день напівфіксера?
В цілому день виглядає як звичайний робочий: прокидаєшся десь на півдев’яту, зустрічаєшся, і далі якщо є план – по плану, якщо ні, то протягом дня з’ясовується, де куди що їдемо. І так ось уже 12 днів.

А як ти зустрів самий перший день вторгнення?
Як всі, в ліжку. Отримав повідомлення: “Ти бачив?” – “Шо бачив?” – “Війна почалась”. Почитав. Але я такий в принципі врівноважений і спокійний по життю, тому я пішов, душ прийняв, зачіску зробив, зарядку, поснідав, поїхав в супермаркет закупитись, в офіс – забрати техніку і речі. А потім до дітей поїхав. І все.

Сім’я зараз у безпеці?
Зараз в безпеці, да. Ну колишня дружина, я перед тим в кінці року якраз розлучився. Був з ними, відвіз їх. Вони зараз в Італії. В принципі, всі мої зараз близькі – хтось у повній безпеці, хтось в умовній безпеці.

У нас тут зараз на задньому плані кажуть, що повітряна тривога. Що ти робиш під час повітряної тривоги?
Я взагалі, чесно кажучи, трохи підзабив на неї і не реагую. Єдине що… я розумію, що це від ударів не захистить – моя двокімнатна квартира стала трикімнатною, бо я сплю в загальному коридорі. Виніс дитяче ліжко і з собакою там сплю.

Як ти спиш взагалі – добре? Сни сняться?
Та в цілому вже адаптувався. Я нормально сплю. Я не панікую – засинаю і просинаюсь. Все. На тривогу якось не зважаю.

А що з роботою, що з клієнтами? Ти встигаєш щось робити?
Нє, ми зараз взагалі в повному стопі, нічого не відбувається – у нас же ж судова практика. Відповідно, всі засідання відміняються, роботи взагалі немає. Частина команди займається зараз безоплатною допомогою, інша частина вирішує свої питання. В загальному всі на стопі.

Хтось пішов в ТрО, в Збройні сили, займаються волонтерством, а ти розвозиш журналістів. Це не дуже звична і розповсюджена історія серед юристів. Ти на своєму місці зараз? Тобі подобається те, що ти робиш?
Ну дивись, я себе трохи гризу, що я міг бути десь корисний – там, волонтерити далі. Те, що я робив до того, як потрапив до журналістів – возив людей на вокзал, ліки розвозив, по місту мотався. Але це також, на мою думку, важлива робота – допомагати висвітлювати війну. Це ж відоме і велике видання із авторитетною думкою. Журналістка, з якою я працюю – Карлотта Галл (Carlotta Gall) – вона володарка Пулітцерівської премії, з військовим досвідом великим, 12 років в Кабулі жила, і в Афганістані висвітлювала, і в Сербії – в усіх гарячих точках. Дві Чеченські кампанії.

Ви їздили у якісь гарячі точки в Україні?
Трохи їздили. Не можу сказати, куди, але трохи їздили. Уже багато хто їздив в Бучу з іноземних журналістів. Вони більше заточені під людські якісь історії, тому вони розпитують тих, хто евакуюється, поранених, – більше такі справи. З гарячих вони виїжджали – і зі мною, і без мене.

Траплялося, щоб поруч з тобою прилітало, або ти вискакував із машини, лягав на підлогу – настільки жостко було? Чи все ж таки обходилося?
На підлогу ми не лягали, але поруч було. Ми швиденько розвернулись і поїхали геть. Разом з нами їздить з їхнього ж видання відповідальний за безпеку, і він в цих питаннях керує.

У мене таке враження, що тобі взагалі подобається все, що зараз з тобою відбувається. Так от по голосу. Що ти типу кайф отримуєш від цього (посміхається).
Я не скажу, шо кайф, але типу не дуже пригнічений, я вже так адаптувався до цього. В принципі, я такий режимний сам по собі чувак, і зараз я повернувся до свого режиму. Просто обстановка інша, і мене такого ж перемістили в іншу обстановку.

Що таке режимний чувак?
Ну, я маю на увазі сон, харчування, спорт – ось такі речі. Для мене важливо було зараз налагодити те, що було. Я зараз, в принципі, повернувся в режим для себе звичний. Тому я більш-менш спокійний зараз.

В тебе відбулась якась переоцінка чогось – людей, себе, звичок, речей?
Звісно, кожен день думаєш про щось – там, згадуєш. Переоцінка? Людей, мабуть. Що, блін, ну ми дійсно класні. В перший день вже, здається, колега з AVELLUM – також це підмітив: коли були черги в перший день, там, супермаркет, банкомат, – ні одного жлоба [це підмітив Юрій Нечаєв]. Ніхто не ліз, ніхто не лаявся, всі спокійно стояли, годину треба – стоїмо. Ніяких суперечок. І зараз всі як мурахи бігають, шось рішають, всі включені, туди-сюди, дзвінки… Це для мене, відверто кажучи, було трохи несподівано, що ми такі – бац! – і ніби прокинулися. 

Ти став ставитися до війни якось інакше? У всіх же у нас було якесь враження про війну до того. Яке враження під час?
Взагалі я не мав враження про війну, і до останнього не розраховував взагалі, що вона почнеться. Хоча там трохи готувався – якісь запаси їжі, тушонку закупив, намагався з повним баком їздити. Іноді моя спокійність може на якийсь пофігізм здатись, але я в цілому спокійно відношусь до війни.

Ну ти ж дивися, напевно, фільми про війну, “Апокаліпсис сьогодні”…
“Врятувати рядового Райана”.

“Врятувати рядового Райана” вчора подивився ще раз… “Цільнометалева оболонка”: там війна страшна, вся фігня.
Я ж не бачив ще такого, як бачили у Бучі – гори трупів. Ось для себе я розумію, що навряд чи моя психіка витримає там ходити повз трупи або відірвані ноги. Я дуже не хочу це бачити і тих, хто там бував, я прошу не розказувати мені деталей. Бо це для мене, можливо, буде якась точка неповернення вже психіки від нормальності. Вона вже у ненормальному режимі, а це вже буде ЗА нормою повністю. Це те, чого я остерігаюся і не хочу бачити.

Тобто ти думаєш, що ти не зможеш повернутися до нормального стану, якщо дійдеш до якоїсь такої точки?
Я думаю да, щось зламається. Зараз я в розмовах з собою розумію, що я такий, як був. Але цей досвід мене краще точно не зробить.

Такий, як був? Ну ти завжди був в костюмі-тройці і хустинкою у кишені піджака.
Я маю не увазі не зовнішній вигляд, а те, що всередині.

Ти думаєш, що ти не змінився
Ще замало часу, щоб оцінити. Мабуть, таки щось простіше стало все, в красках, стало чорним і білим.

На скільки тебе ще вистачить працювати в такому режимі, розвозити журналістів?
Ну в мене вже має закінчитись з ними співпраця, і тоді я повернусь до свого волонтерства – везти людей на вокзал, розвозити ліки, усе інше потрібне. Зараз таких запитів вже менше, але вони усе одно є.

І чи тебе надовго вистачить так працювати?
Не знаю. Як там казав Арестович, будемо поки є сили, а потім ще скільки треба. Я вже втягнувся, як на роботу – встав, пішов, повернувся ввечері.

Що для тебе буде закінченням війни?
Я бачив це питання у попередніх інтерв’ю. Я поки не розумію взагалі, як вона має закінчитись зараз, бо з тієї сторони якісь незрозумілі умови.

А які мінімальні умови?
Припинення вогню.

А якщо вогонь буде припинено, але буде втрата територій, як от зараз Херсону?
Так щоб без визнання втрат територій. Заморожений конфлікт для мене прийнятна історія, але потрібно, щоб закінчились обстріли, і вже потім будемо розбиратись.

Ти про бізнес взагалі думаєш? Я розумію, що в тебе зараз компанія на стопі, але бізнес потихеньку починає повертатись життя. Як ставляться співробітники до того, що ти зараз робиш? Ти плануєш збирати команду, повертатись до справ?
Я не знаю, як ставляться інші, я в них не питав. Я усім сказав, що ми на стопі, виплатимо зарплатню по день війни. А далі – ви усі для себе вирішуєте, що робите. Я вже сам втратив кайф від роботи. Коли ти усе робиш правильно на 100 відсотків, у тебе правильна правова позиція, а потім приходиш в апеляцію і там три тьоті якийсь брєд кажуть і пишуть, і це трохи надламує. Якщо ти ні на що не впливаєш, то навіщо це ти робиш.

Що ти мрієш робити поза юриспридуенцією?
Я мрію відкрити винний бар з суто українським вином картою і українськими закусками.

Які твої улюблені сорти винограду?
Якщо червоне – піно нуар, якщо біле – Гевюртцтрамінер.

Які закуски ти будеш подавати до цих вин?
Сири і мясо наше фермерське, зелені оливки – італійські.

Яке вино ти відкоркуєш, коли закінчиться війна і з ким зустрінешся?
Я відкрию Біссер Колоніста ігристе, з дітьми хочу зустрітися. Вони не вип’ють, я за них вип’ю. Поки так.

Діма Гадомський