Site logo
Артем Донець, адвокат зруйнованого Харкова

Артем Донець: харківський адвокат і комбатант

2022-03-30

Діма Гадомський ставив петоння і фоткав
Сергій Сидоров розшифрував

Артем Донець, адвокат зруйнованого Харкова

Артем Донець, керуючий партнер “Донець і Партнери”, готувався до війни з 2010 року, а у перший день вторгнення думав, що правоохоронці зрадять, як зрадили у Донецькій і Луганській областях у 2014. Але вони не зрадили. Артем добув дозвіл на фотозйомку і ми прогулялися з ним і його помічницею Наргіз (героїня нашого попереднього інтерв’ю) пораненим, але ніскільки не стомленим, красивим і сильним Харковом.

“Кубань? Нахуй нада”.

Чим ти зараз займаєшся?
Ми – не тільки я, а наша ціла група – ми добрим людям робимо добро, а поганим – погане. Це не зовсім ТрО. Скажімо так, ми комбатанти.

Розкажи, як ти зустрів війну – перший день війни.
Це дуже яскрава картинка: я спав, до мене вбіг мій син, йому дванадцять. Він вбіг і зляканий казав: “Шо це гупає?” Я підійшов до вікна в його кімнаті, в дитячій, і вже бачив залпи РСЗО (реактивна система залпового вогню) нашого, яке у відповідь било по ворожих позиціях. Це була 5:05. До цього я спав.

Що ти зробив? Син тобі сказав “Щось гупає”, і?
Я розбудив доньку, їй сім років, розбудив дружину. Ми вже відпрацювали за два тижні до того евакуацію, у нас вже було все зібрано. Я проінструктував сім’ю ще раніше, підготував, підготував тривожні валізи, бронежилети, все підготував. Ми пішли з сином взяли машину в гаражі, ну і поїхали. О 6:30 ми вже були в Мерефі, ну і там далі на Лозову, з Лозової на Костянтинівку, ну і там далі, далі на Кропивницький. Перша ніч була в Кропивницькому. Далі я перевіз родину у безпечне місце на Івано-Франківщині, ми наладили побут, і через два дні я повернувся до Харкова.

Страшно було?
Звичайно.

А коли було найстрашніше?
Страшно було до того моменту, поки не виїхали до Лозової, бо я не знав, яка буде ситуація в місті. Найбільше боявся, що може внаслідок зради правоохоронців, як це відбулося у Донецькій і Луганській областях, можуть перекрити виїзди з міста. Тому ми планували маршрут таким чином, щоб оминати можливі блок-пости – чигирями, вуличками, провулками їхали. І так як я з собою віз зброю свою, спорядження, то я планував також, що може бути проблема. Тому ми рухалися колоною озброєних і підготовлених людей.

Звідки в тебе зброя? Ти мисливець, чи ти був у 14-му році на війні?
Ні, на війні я не був в 14-му році. В 2008-му році я зрозумів, коли напали на Грузію, що наступними будемо ми. Я в 2010-му році отримав дозвіл на мисливський нарізний карабін, ось він, і з 2010-го року. Це автомат, але без автоматичного режиму вогню. І з 2010-го року я готувався до війни і відчував, що вона точно буде майже на фізичному рівні відчуття.

Чому, або заради кого ти повернувся у Харків, а не лишився із родиною у безпечному місці?
Ну бо треба наводити лад! В 14-му році не допрацювали – треба зараз навести лад. Закінчувати це треба. Я не міг би відсидітися. Ну і за рахунок чого я, кримінальний адвокат, буду жити на Івано-Франківщині? Я не маю там справ.

Повернення було міїм свідомим вибором, і коли ми обговорювали це з товаришами, з колегами, з друзями, типу “А якщо війна, що ти будеш робити?”, – були ті, які казали “Я краще залишуся в тилу і буду, там, майнити гроші або пиздити кацапів у кіберпрострорі”, а були такі як я. Я не маю ніяких навичок, щоб щось робити в кіберпросторі, моя робота безпосередньо пов’язана із приватно-державною взаємодією, я не маю інших бізнесів, які генерять мені дохід, окрім юридичного. Тому я вирішив, що я буду більш корисний тут. Тим паче, я маю певні навички, певні знання. Я в 15-му році що пройшов навчання як комбат-медик, в мене є сертифікат. Коли був туристом, мав навчання і сертифікат медінструктора в туристичній групі. Тому я міг бути більше корисним тут. Тому я вирішив, що повернусь.

Що зараз на тобі або з собою найцінніше?
Ось все, що ти тут бачиш – заплічник з боєкомплектом, їжею, приборами спостереження, зв’язок, рація, бронежилет, автомат.

Що тебе зараз найбільше лякає? Тоді, в перші хвилини чи години – зрозуміло. А зараз, коли ти думаєш про майбутнє?
Мене не стільки лякає, скільки турбують ті переговори, які ідуть з представниками країни-агресора. Я не бачу в них сенсу, і я турбуюсь, що може бути на політичному рівні якась якщо не зрада, то компроміс, який я не зможу прийняти.

Що для тебе прийнятний формат закінчення війни?
Повне звільнення територій України, які згідно Конституції є українськими територіями.

Згідно Конституції якого року? Я до того, що Кубань будем повертати?
Нє-нє, то не треба, нахуй нада. Це можно як лейтмотив нашого інтерв’ю (сміється). Кубань не треба. І контроль над державним кордоном і повітряним простором – це закінчення війни для мене. Ефективний контроль.

Скільки ти часу собі даєш в такому режимі працювати – до закінчення війни ти протримаєшся? Якщо це буде, там, кілька місяців, кілька років.
Я думаю, да.

Про клієнтів згадуєш? Що зараз з клієнтами, що з роботою, що з людьми? Наргіз ми вже знаємо, чим займається.
Наргіз так, це наша зірка, зіронька навіть, у медійному і волонтерському сенсі. Що клієнти? Клієнти кожного дня майже пишуть, телефонують, багато хто з клієнтів пішов на війну. Я кажу, що один із принципів, або професійне кредо – мої клієнти не сидять. Це справді так, і останній клієнт  – незадовго до війни ми підписали договір про надання правової допомоги, я почав працювати з людиною, яка була під вартою – вже вона не під вартою. Хлопець пішов воювати, він мав бойовий досвід ще в 14-15-му роках.

У мене був один клієнт з російської федерації, ми тісно спілкувалися, він перебував на той час на території рф. Він повністю зник, не пише, не телефонує… ну а мені і не цікаво, насправді, що там відбувається. А, ні, спробував 23-го лютого привітати з цим святом, я сказав, що це свято окупанта і загарбника, не треба. Ну а 24-го почалося.

Твоє улюблене місце в Харкові зараз ще ціле?
Нє, ми біля нього були. Це було “Горкафе 1654”, навпроти міськради.

Пам’ятаю, да, там сніданки офігєнні. І я там вперше спробував капучіно на кокосовому молоці. Піздєц, так несмачно, просто срака (сміються). Добре, що б ти передав російському юристу з яким би зараз випадково десь зустрівся?
Ти знаєш, мене дуже обурює зараз взагалі та ситуація, яка склалася в юридичній спільноті РФ. Не суто з точки зору суспільства, або там, патріотизму російського, а з точки зору того, що вони зараз чинять не як юристи, на мою думку. Бо, на моє глибоке переконання, право є мистецтвом добра та справедливості. І те, що вони роблять, і те, як вони кваліфікують ті події, які відбуваються в Україні, участь РФ в цих подіях, – на мою думку, це є з юридичної точки зору неправильна кваліфікація, і це є непрофесіоналізм. Якщо вони це підтримують, виправдовують і кваліфікують [війну] на свою користь, я вважаю це непрофесіоналізмом та відсутністю ціннісного якогось стрижня. Тому я не можу до них ставитися зараз як до юристів.

Я, до речі, не чув ні від кого з юристів з РФ – хоча з ними не дуже спілкувався багато, щоб вони якось засудили або висловили позицію стосовно того, що ті дії, які відбуваються, – вони неправильно кваліфікуються самою державою рф. Бо я знаю багато, нажаль, покидьків серед адвокатів, які кажуть, що тут відбувається зараз звільнення від нацистів, там, чи ще щось таке. Я з ними не погоджуюсь, але вони принаймні мають яйця і можуть це сказати.

В тебе є знайомі фашисти чи нацисти в Україні?
Фашистів взагалі ніколи не бачив. Нацистів в тому сенсі, що вони сповідують ідеї чистоти раси і таке інше, – декілька є. Я просто знаю цих людей, в тому числі, з футбольного, фанатського руху – хоча я не футболіст, я просто їх знаю. А серед моїх знайомих і близьких немає. Ну а з 24-го лютого всі стали націоналістами.

Тобі сняться сни після початку вторгнення?
Дуже рідко взагалі. Взагалі по житті мені дуже рідко щось сниться.

Що б ти передав герою нашого наступного інтерв’ю? Володя Павленко передав тобі патрон від кулемета.
В мене є фрагмент тієї ракети, якою обстріляли житловий будинок. Хай цей привіт з Харкова буде тією останньою ракетою, яка буде на території України, і з Харкова ми її передамо до Києва саме таким, мирним шляхом.

Артем Донець: харківський адвокат і комбатант

Для історії уточнимо, що інтерв’ю записано 21 березня 2022.
А записали ми його у кабінеті судді Костянтина Харакоза: він не тільки пустив нас у тихе і безпечне місце,
а ще і своїми суддівськими руками кави нам приготував.

We use cookies to improve your experience on our website. By browsing this website, you agree to our use of cookies.

Sign in

Sign Up

Forgotten Password