Наталія Соломахіна допомагає тваринам і задрочує ТрО

Наталія Соломахіна допомагає тваринам і задрочує ТрО

Наталія Соломахіна у мирному житті ІТ юрист і інхауз PromoRepublic. Після вторгнення вона допомагає тваринам. Поговорили, як вона виховує суріката Валєру, геккона, годує пітона мишами, пакує крокодила, співає, задрочує ТрО і потерпає від тхорів.

Діма Гадомський (петоння),
Сергій Сидоров (розшифровка),
Марія Матяшова (фото).

Наталія Соломахіна допомагає тваринам і задрочує ТрО

Всі мої колеги пішли у бомбосховище, а я пішла гуляти в парк, і спамила їх у чаті фоточками лєбєдєй, бєлочек, оце всьо.

Чим ти займаєшся?
Тут уже не знаєш, з чого почати… В перший день я була в шоці і з дому не виходила. На другий день мені вже набридло бояться і я пішла гуляти. В мене якраз Оболонь, тут їздив якраз той БТР, який віджали гопники – він їздив в мене тут по вулицях.

Гопники віджали БТР?
Ну да, ну це ж відомий факт.

Ну сорян! Я, я не знаю, що у вас тут відбувається.
Це перший чи другий день війни – гопніки віджали БТР. Всі мої колеги пішли у бомбосховище, а я пішла гуляти в парк, і спамила їх у чаті фоточками лєбєдєй, бєлочек, оце всьо. Ще встигла в магазин зайти, ще купила собі їжу, а наступного дня комендантська година, і я єдина була, в кого є що жерти. А на третій день стало ясно, що треба шось робить, тому що не можна сидіть читати новини – це взагалі неможливо, кукуха їде. І я пішла записувати людей в ТрО.

Добровільно?
Так, волонтером. Я прийшла на Братиславську, сказала “Я волонтер”. Я взяла з собою макбук, вони так ще з мене ржали. Мені видали ручку, сказали: “Сідай” – “Що робить?” – “Розберешся”. І я оцим людям, які приходили, бомжам, яким нема де спати і що жерти – вони всі поприходили в ТрО, – сиділа і оформлювала з ними контракти. Цілий день. Всю суботу. Потім почалась комендантська година в п’ять, але нам сказали, що на волонтерів вона не поширюється.

Наташа, ми інтерв’ю не просто пишемо, його будуть ще і читати.
Ну правильно!

В тому числі люди з ТрО.
Це важливо!

Я ДУЖЕ боюся ТрО-шників. В мене постійно з ними стички щодня, тому що я постійно їду по місту і вони постійно до мене чіпляються, задають мені питання, просять мене відкрити багажник, риються в цьому моєму кормі, корочє, задрачують мене.

Хорошо, тоді продовжуй.
Були різні люди. Був якийсь дідусь із російським паспортом, ми його не взяли. Він дуже просився, але його не оформили. Були люди, які приносили не свої документи, а чийсь паспорт. А я ж як юрист, я перевіряю, дивлюсь. А насправді записували всіх. Ніхто не дивився. Там просто велика черга, підходить до тебе людина, ти її записуєш і типу “Наступний. Наступний.” Я ще звіряла, що це твій код, а не твого батька, що там прізвище співпадає, щоб ім’я співпадало з твоїм паспортом. Ніхто не перевіряв. Тому насправді в мене була істерика, тому що в перший день повидавали… Це тільки потім потім почали брати у ТрО людей із УБД, з досвідом участі у бойових діях, а спочатку брали всіх, хто цей паспорт зміг донести. Всіх.

І коли почалась комендантська година, я залишилася, і потім я їхала додому, з Лівого берега на Правий, без ніяких посвідчень, що я волонтер. Я просто їхала і знала, що якщо мене щас пристрелять – ну, таке може бути. Тому що ти просто їдеш, коли не можна їхати. Ось.

Ти вижила, получається?
Ну, виходить, що вижила, але могло статися що завгодно. І стосовно ТрО. Оскільки ніхто нічого не перевіряє, то в мене така виникла проблема, що в мене є знайомий, який є засновником благодійної організації для людей зі специфічними розладами. І ось, корочє, в нього почався приступ. І він прийшов в ТрО, взяв зброю, і потім звалив. І ми його ще шукаємо. Ми знайшли, що його десь заарештували за порушення комендантської години, а він небезпечний для себе і для інших, тому що йому потрібно лікуватись. А він зі зброєю десь лазить. І я впевнена, що таких людей багато, тому що ніхто нічого не перевіряв.

І тому я ДУЖЕ боюся ТрО-шників. В мене постійно з ними стички щодня, тому що я постійно їду по місту і вони постійно до мене чіпляються, задають мені питання, просять мене відкрити багажник, риються в цьому моєму кормі, корочє, задрачують мене. І у нас з ними постійно якісь непорозуміння, тому що я кажу: “Я не вийду з машини: у вас є зброя, а у мене нема”. Вони кажуть: “В тебе там бомба в машині” – “Ну правильно, тому я й не хочу з нею виходить”. Всьо логічно. Я ж смєртник. Корочє говорячи, ми викликАли поліцію, я говорю: “Викликайте саперів, яка поліція, в мене ж там бомба в машині”. Ну, корочє, хтось додумався з них, молодець, щоб я просто задні сидіння відкинула, і я це зробила, всіх скликала і кажу: “Це – корм від поносу. Це – куди ви пішли?? – від запору. Це – наповнювач для кошачого туалету. Зараз будемо його пробувати, вдруг там хімічна зброя. Куди?? Це, кажу, в мене компресор – а раптом там бомба лежить? А ну відійшли від машини, зараз буду відкривати”. Вдкриваю той компресор, достаю, парасольку: “А може це ОРУЖИЄ”, кажу. О!

Скажи, а чому ти просто не відкрила їм багажник?
Тому що я не хочу виходить з машини!

Чого?
А якщо вони мене скрутять? А хто їх знає, що у них в голові. Ну тобто я вийшла з машини – все, я у небезпеці.

Наталія Соломахіна допомагає тваринам і задрочує ТрО

А ти пробувала колись вийти з машини?
Ні! Ну, ніч, нікого нема, типу вечір, вже темно. Нікого нема, тому шо я типу одна їду, і… ну, тіпа, нафіга мені? Я кажу: “Відкривайте, я вам дам повністю перелік того, що там лежить. Ви хочете відкрити – відкривайте, я ж не проти ж відкрити”. Якби я вийшла і не хотіла відкривать багажник, це було б підозріло. Якщо я вам кажу “Відкривайте” – я вам відкрила вікно, я вам кажу, що там лежить, я не вийду просто з машини! Тому що мене зкрутити може, кажу, навіть ти оцей, тіпа, кволенький самий мене зараз зкрутить. І буде мінус волонтьор. “Ми тебе зараз дьорнем”. Кажу: “Чуваки. Я розумію це, тому я вчора написала про це пост і написала, що якщо сьогодні ввечері я не виходжу на зв’язок – мене дьорнуло ТрО. Можете перевірити, у мене ж, кажу, публічний аккаунт”. Коротше, вони там зі мною намучились, відпустили мене, і тепер я їжджу з паспортом в зубах, щоб це було швидко. Паспорт в зубах, повністю видно, що лежить у мене там в багажнику, або я просто в салоні ложу. І ще проблема, що у мене не вимикається світло повністю в машині.

Не вимикається?
Ні, взагалі. Мені потрібно якісь клейми знімати. Мені це пояснили вже, я це почала з’ясовувати…

Не клейми, клємми (сміється)
Щось треба, коротшє, робить з тою машиною. Я постійно приїжджаю, і вони мені: “Чого ви не вимкнули світло?” –  “Покажіть мені, як це робить, я вимкну.” Я просто глушу машину, щоб було темно, оце постійно, коротше. Щоразу я кажу: “Це що, єдина машина така в мене? Тільки в мене? Ви шо, спеціально?” Тобто в мене дуже великі питання до наших тіпа чуваків. Мені здається, щось треба з цим робить, якісь їм там… когось з прикордонників давати, які шарять, який тебе бачить і знає, ти диверсант, сука, чи ні.

Блядь, я реально здивований, що тебе досі не вбили (сміється). Це піздєц.
Я їх так задрачую! Тому що мене зайобує якась бабка, знаєш, а потім я зустрічаю ТрО-шника, і оце все на нього, коротше (сміється). Якщо в них якісь питання – “А скільки в тебе в будинку поверхів?”. Я кажу: “А ти знаєш, скільки поверхів в моєму будинку? Я тобі зараз скажу якусь ліву цифру. ЧИМ це тобі допоможе?” Ну якщо вони перевіряють, яка в мене дата народження – ну, я знаю, яка в мене дата в паспорті, чи ні, – це мені зрозуміло. Але якщо починається оце “Адреса дачі?” – я не знаю!!

Так, нагадую, що це ми досі товчемося навколо питанння “Чим ти займаєшся?” Добре, що я не спитав щось складніше (сміється). 
Давай далі!

Да, це була перша частина. Тобто ти займаєшся тим, що ти зайобуєш ТрО-шників. Друга частина твого волонтерства з чого складається?
Друга частина волонтерства… Коли я поняла, що я не вмію писати від руки, мені треба щось інше робить, я договорилась зі своїми друзями. Вони сказали, що вони організувалися і зараз допомогають ЗСУ, Теробороні, цивільним. Я щось з ними спочатку їздила. В мене є машина, в мене був бенз, і я возила людей, просто возила…

Все при тобі: машина, бенз і хороший характер.
Машина, бенз і охуєнний характер! Я возила людей, але потім я зрозуміла, що я не буду возить людей – тому що це ще гірше, ніж з ТрО-шниками розмовляти, да? Це був у мене один день. Я возила щось в СБУ, якийсь пакунок – що там було, я навіть не хочу знать. Я відвезла, кажу: “Це вам, беріть”. А якби мене зупинили, а там щось [у пакунку не те] лежить? Я кажу: “Нє, чуваки, я нічого возить не хочу”.

І я вирішила, що якщо мої хлопці допомагають по цим трьом напрямкам, то є один напрямок непокритий – це тварини. Тому що всім похєр на котика – якщо треба вивезти людину, то всім пофіг. І тому я вирішила займатися тваринами. Я побачила пост в Фейсбуці, що зоопарк, який біля мене знаходиться на Оболоні, шукає людей, які зможуть прихистити частину тварин. Я написала, що я хочу взяти сурікатів, бо в мене ж є досвід.

А, це сурікат!! Точно! (у мій рюкзак постійно намагається залізти тварина, назву якої я забув)
Це сурікат. Сурікат Валєра. І я до них приїхала і допомагала з евакуацією. І вони мені напарили ж цих тхорів, в яких я не шарю і які мене покусали – ти вже бачив ці фотографії, да? Які тепер обісрали мені балкон, які зараз ще там десь шаряться, шукають мого геккона – оце в мене тепер тхори. Це десь п’ятий день чи шостий. Я приїхала до них допомагати з евакуацією. Я – юрист, який прийшов з вулиці до них, просто написав їм у Фейсбуці, і вони мені кажуть: “Так, давай допомагай! Що там, перчатки в тебе є, нема? Ну похєр”. І ми спершу оце пакували крокодила, ну типу, я власноруч (і ТрО-шники ще будуть мені щось казати!). Я пакувала крокодила. Ну він був спокійний, до речі, взагалі ніяких проблем нема.

Я годувала, там, кролів, черепах, крис – криса мене вкусила, звісно. Ну, ти даєш їй їжу, а вона бац тебе за палець.

Він просто відчув, що ти дико зайобуєш ТрО-шників.
Він відчув! Ну тобто тварини краще відчувають, ніж люди. Вони набагато розумніші за будь… за деяких людей. Потім там ще була така мавпочка, звати його Сєня. Його дуже любить директор цього зоопарку, але вона не могла його спіймати, тому що вони зробили помилку, вони почали пакувати інших тварин, і він побачив, що щось типу відбувається. Почав на них огризатися, і не хотів іти ні на їжу, ні на кіс-кіс-кіс – ні на що. Але він не боявся мене, тому що він мене не знав. Наївний, корочє. І вийшло так, що до нього підходить директор зоопарку, він біжить з одної частини клітки до мене, я його типу чухаю. І вони мені дають тупо в руки шпріц, я його йому фігачу – кудись, в ногу, кудись, корочє – ТИДИЩЬ. І все, і приспали його.

Тепер і Сєня знає, що тобі довірять не можна.
Я герой цього зоопарку! Мені тепер вони висилають фоточки Сєні, відео з ним, як вони його евакуювали… Потім ми всіх інших пакували – наприклад, там, ігрунка. Вона маленька, це така маленька мавпочка. Боже, вони швидкі! Ми поки їх ловили, вона одна втекла. Мені телефонує батько. Я беру телефон і вона втікає. Ми за нею по всьому зоопарку, впіймали, запхали її в переноску – вона вилізла. В другий раз ми її спіймали. Переноску отак скотчем обмотали. І так ми запакували половину тварин. Вони їх вивезли, я забрала тхорів. Потім телефонує мені директор зоопарку і каже: “Всі волонтери з Києва поїхали, нема кому годувати тих, хто залишився. Там-то ключі, приходь”. І ще три рази, по три дні.

А сама директорка – вона де?
А вони поїхали за місто, вони в якихось їбенях, не кажуть мені, де, і вони типу там з цими всіма тваринами. В їхньому зоопарку немає світла, опалення, нічого, і залишили тварин, які типу можуть жити в таких умовах. Я приїхала. Великий експерт по тваринам приїхав. Ну добре, я там купила сама їм їжу – в зоомагазині знайшла. Я годувала, там, кролів, черепах, крис – криса мене вкусила, звісно. Ну, ти даєш їй їжу, а вона бац тебе за палець. Шиншила. Потім там ще була морська черепаха, я їм телефоную, кажу: “А чим годувати морську черепаху?” – “Її треба годувати новонародженими мишами.” – “А де вони?” – “В холодильнику”. Я знаходжу новонароджених мишей, вони зараз в моєму холодильнику, до речі.

Вони мають бути тільки новонароджені, чи ще народжені від цнотливої крисіхи?
Це вже я не знаю цих деталей, вибачте, тому що я ж не експерт ще – але скоро буду. Я беру цю мишу, заливаю водою, беру чиюсь чашку просто з полиць (сміється), туди цю мишу… І потім я просто годувала руками цю черепаху: вона до мене підпливає, я їй даю цю мишку, вона її типу бере, і так по три мишки вона з’їла в мене. Отак я ходила три дні годувати.

В перші дні ти займалася тим, що записувала людей в ТрО, а далі ти почала займатися тваринами. Спочатку дикими в зоопарку, а зараз?
Потім притулками для котів. Потім, коли ми розібралися із зоопарком, була вже друга хвиля евакуації, ми всіх інших допакували. Це теж була я. Я думала, що я тільки познімаю, але вони щось там не могли навіть кролика спіймати, тому довелось це теж мені робити – я не знаю, якась дивна ситуація. Корочє, ми спакували всіх. Тхорів вони забирати не захотіли, тому вони тут у мене до перемоги – чи поки вони мене не з’їдять, я не знаю. Залежить від того, що настане раніше.

(на момент публікації інтерв’ю тхорів вже забрали – прим.)

Я зателефонувала своїм знайомим в притулок, де я взяла кота, якого ви не бачите, тому що він з притулку і боїться людей. Кажу: “Шо вам потрібно, яка допомога?” Вони кажуть: “Нам потрібно дістати корм”. А це було якраз кілька днів, коли корму взагалі в Києві не було, тому що просто все було зачинено. Він був, просто він був зачинений. Прикол в тому, що оскільки у мене є Валєра, у мене є чат сурікатовласників. Там більшість людей з Росії.

Скільки там людей?
Там десь людей 100 чи 200.

Це по всьому світу?
Російськомовних.

Спочатку я ж їздила туди, сюди, тому допоможи, цьому, тому що “тижволонтер”, да? Є “тижюрист”, а ще є “тижволонтер”. “Поїдь, забери з Маріуполя мою маму”, да, “Поїдь з Ірпеня забери мого котика”, таке починається. Ти там уже не знаєш… Я прочитала книжку Дейла Карнеги “Як посилати людей нахуй”, і оце саме всім рекомендую.

Російськомовних власників сурікатів?
Так. Вони дізналися від когось, що в нас немає корму, вони, по-перше, зібрали з кацапів донати і прислали мені в рублях – в перші дні війни. Вірніше, корм був, вони просто на нього мені вислали гроші. Я їх не просила про це. А потім вони знайшли корм в Кривому Розі, оплатили його, 24 кілограми корму кошачого, і він до мене ще їде. Він приїхав, до речі, вчора на Нову пошту, але я ще не поїхала, тому що там такі черги. Короче, кацапи купили мені корму, я його маю забрати і привезти до притулків. А зараз в них самих там проблеми, тому що в них теж корму вже нормального нема.

Просто в інтернеті хтось писав: “В мене є корм”. Я йому телефоную. Це власники зоомагазинів, вони відкривали свої склади, я приїжджала, забирала якийсь, там, лікувальний, наприклад, корм. Відвозила до притулку. Я про це почала казатить людям, почала збирати донати, тому що виявилося, що, по-перше, в притулках багато тварин, а по-друге, дуже багато тварин повикидали на вулицю. І ці власниці притулків – це літні бабусі зазвичай. Вони годують ще тварин навколо них. І якщо раніше це було, там, десять котів, то зараз це двісті, наприклад, котів. Ні в мене таких грошей нема, ні в них таких грошей нема. Тому я почала збирати донати на свою картку. Я не хотіла цього робить, я ніколи, звісно шо, цього не робила. Тепер ми збираємо донати, в мене дуже детальний звіт, я там витрачаю кілька годин на день, щоб це все написати – скільки мені зайшло, куди пішло, кому я передала, коли – все, я покажу тобі.

А скільки ти орієнтовно тварин в день відгодовуєш? Як поміряти взагалі ефективність того, що ти робиш?
Слухай, я не знаю. Спочатку я ж їздила туди, сюди, тому допоможи, цьому, тому що “тижволонтер”, да? Є “тижюрист”, а ще є “тижволонтер”. “Поїдь, забери з Маріуполя мою маму”, да, “Поїдь з Ірпеня забери мого котика”, таке починається. Ти там уже не знаєш… Я прочитала книжку Дейла Карнеги “Як посилати людей нахуй”, і оце саме всім рекомендую.

Зараз я зфокусувалася на тому, що я допомагаю трьом притулкам біля мене. Навпроти, через дорогу. А магазин в мене в домі. Це дуже ефективно вийшло. Ніж я буду їхати на Лівий берег чотири години, а потім чотири години назад. В мене на Лівому березі є знайомий волонтер, і ми просто з ним кооперуємося. Він мені каже: “Щось треба на Правому березі”, я йому кажу: “Щось треба на Лівому березі”.

Наприклад, вчора мене попросили привезти корм на іподром. На іподромі є теж котики і собачки. Вони мені кажуть: “Нема що їсти”. Я кажу: “Я на іподром не поїду, для мене це далеко, я не їжджу далі Оболоні”. Але я вчора зустрічалась зі своєю подругою, юристом, вона мене познайомила з суддею Вищого антикорупційного суду, яка пішла в ТрО. Вона їздить на іподром, а сама живе біля моїх батьків. І ми домовилися, що я куплю корм, відвезу їй, а вона відвезе його на іподром. Тобто таким чином вирішили питання.

Потім ще. Ми знаємо, що дуже багато люди донатять на ЗСУ. Але є якісь певні бюрократичні процедури, які, наприклад, я не знаю. Більшість питань закривається волонтерами. Дуже веселий приклад: мені телефонує жінка, каже: “Я тобі телефоную з Генерального штабу Збройних Сил України”.

І ти включаєш інструкцію по Дейлу Карнегі?
Ні. “Що таке?” – “В нас котики на території, треба корм”. Добре, я за донати людей, які… ти мені донати висилав? Ні? За донати людей, всіх, крім Діми Гадомського, я купую корм для котиків, які живуть на території Генерального штабу Збройних Сил України. Де Генштаб ЗСУ, а де я – ти розумієш собі ситуацію?

А який там масштаб? Скільки там орієнтовно котів – десь чотириста чи скільки?
Ні-ні, це вуличні, тільки ті, що на їх території. Там десь, може, тридцять котів. І вони мені висилають фоточки: в них народилося вчора кошенятко. Це означає, що тепер мені треба включиться і стерилізувати цих котів, тому що у них буде зараз їх дофіга на прокорм.

Розкажи, тобі щось подобається. От після початку війни щось змінилось, і воно тобі подобається.
Я написала про це пост, але не змогла опублікувати, тому що зассала. У мене був пост про те, що мені усе подобається, що зараз відбувається.

Крім ТрО
Крім ТрО і крім того, що на фронті вбивають людей. Те, що відбувається зі мною, мені подобається, тому що є драйв. Я розумію, що можу бути корисною не лише тим, що сиджу і якісь контрактики клєпаю, що я допомогаю людям. Ще мені подобається, що можна їздити з порушенням правил дорожнього руху, я в захваті від цього. Я можу через подвійну сплошну розвертатися. Бачиш цю пробку? Щоб проїхати до себе додому, мені потрібно через усю пробку продертись, три години стояти. А так я можу розвернутися і по встрєчкє поїхати. Мені подобається, що включились люди до допомоги. Тому що є такі, що волонтерять як я, з 2010 року, а зараз всі волонтерять майже, і це круто. Подобається, що ти майже будь-яке питання вирішити за лічені хвилини, під’єднуються люди, яких ти в глаза не бачив, і вони тобі допомагають. Наприклад, мені пропонує прихисток людина, яка мені колись продала мою собаку, дворнягу, я цю людину бачила 10 хвилин чотири роки тому, а зараз вона мені пише в лічку- “приїзди з усіма своїми хорьками”.

А ще я годую білку, тому що моя колега залишила білку зачиненою в квартирі, потім вона передала мені ключі, і вона не дозволяє мені її вивезти кудись, бо там їй краще на балконі. А до будинку поряд нещодавно влучили, в них повибивало вікна, але нормально, хай білка сидить на балконі.

Як ти зустріла вторгнення, що ти робила?
Я спала, мені телефонує моя невістка, і каже – всьо, пиздець, війна. Я кажу яка війна, в мене сьогодні репетиція, і подруга приїжджає. Вона – яка репетиція, ти шо йобнулась, бери батьків і їдь.

Сорі, яка невістка?
Це дружина мого покійного брата. Брат помер, а вона ні. І тому ми з нею спілкуємося. В неї є дитина від першого браку, спільна дитина з братом, ій сім рочків, а потім вона ще народила третю дитину від сусіда по дачі, це мій хресник. Тому в мене багато дитячих речей, бо я їх беру часто до себе. Ну от, вона мені зателефонувала, я зателефонувала батькам, вони сказали, що нікуди не поїдуть, типу дай поспати, що тобі нада. А потім я згадую, що моя подруга, боячись війни, їде закордон, з дітьми, чоловіком, нянею, і в неї були квитки на 24 лютого. І боюсь, що вона зараз застрягла у Борисполі з усіма, телефоную їй у месенджер, питаю де вона, вона така – “я сплю, що тобі треба”. Ну що, почалась війна, і ти нікуди не летиш. Ну а потім я чекала сьомої ранку, що там почнуть писати в робочому чатику, ми почали евакуацію, вивезли більшість людей, зараз в Києві лишається лише дві людини, я і ще один хлопчик з саппорту, решта десь сидять – хлопці по селах, дівчата майже усі виїхали. Ми зробили велике “віче” кілька днів тому, без іноземців, просто розповідали один одному, хто де є і чим зараз займається. Ділились веселими історіями, щоб підтримати.

І там одна дівчина Катя каже – я от учора виїхала з Маріуполя, і нарешті побачила українських військових, це так здорово. А я навіть не знала, що у нас там хтось був, у мене взагалі істерика.

А ще, я завдяки Dead Lawyers [напевно, Наталія має на увазі нашу прекрасну Службу розшуку юристів] знайшла собі у команду юриста, вона в Одесі і нікуди не їде, і вона мені написала, що дуже щаслива працювати в нашій компанії, бо в нас підтримують людей, знайшли психолога, кажуть, що головне, щоб усі були здорові й спокійні. Нас зараз звуть до Фінляндії, порахували вартість життя в Києві, порівняли з Фінлядією, вирахували коефіцієнт, на скільки нам треба підвищити зарплату, і зараз звуть усіх на релокейт туди з сім’ями.

Я написала про це пост, але не змогла опублікувати, тому що зассала. У мене був пост про те, що мені усе подобається, що зараз відбувається.

І ти поїдеш?
Ні.

Чому ти лишаєшся? Заради кого і заради чого ти тут?
Батьки не хочуть їхати. І дружина брата з дітьми теж не хоче їхати. І в них немає машини, тому я цим двом сім’ям теж вожу їжу.

Що для тебе буде закінченням війни?
Я взагалі не думаю про завтра. Коли мені від естонських журналістів запропонували інтерв’ю і питають, коли мені краще, в п’ятницю чи понеділок, то я кажу – в п’ятницю, бо до понеділка можу не дожити. Вони там в шоці, а у нас війна, що вони там собі думають. Я навіть на вечір не плануюсь, бо усе одно нічого не складається. Але, я хочу, щоб ми повернули Донецьк, Луганськ і Крим. Не знаю, якою ціною. І зараз я максимально блокую людей, які мені пишуть з-за кордону, що Україна програє, що треба здаватись і відмовлятись від територій. Мені пишуть люди з Burning Man, з якими ми бігали з голими дупами по пустелі, вибачаються, що російською, і кидають гроші. В той час як мої типу друзі сидять по Італіях й Ізраілях, і кажуть, що ми програємо. Змінюється коло спілкування дуже сильно.

Коли мене спитали естонські журналісти, скільки я протримаюсь, я сказала, що не дуже довго, кілька місяців і все, бо я не марафонець, а спрінтер.

А що буде потім?
Потім в мене буде депресія, я буду лежати, дивитись в потолок, а до мене будуть приїздити батьки, годувати і водити в туалет. Можливо, на антидепресантах протримаюсь, три місяці, я так вже робила. Мені потрібна зараз ця енергія, зараз я можу бути максимально ефективна. А потім – це потім. А так в мене є клієнти, які мене підтримують, вони мені донатять і просять працювати, кажуть, що не будуть іншого юриста зараз шукати. І я вночі, коли спати не можу, роблю їм якісь контракти.

У нас всі герої інтерв’ю передають один одному щось по черзі. І коли ми вже поїхали від Віктора Крикуна, він нам подзвонив і сказав, що блін, забув тобі шкарпетки передати з емблемою ЗСУ. Ну, шкарпеток немає, є тільки фотографія, він вислав. А на словах, коли ми сказали, що ти допомагаєш з тваринами, то він сказав, що блін, дружина мого сина теж розвозить тварин на моїй машині, вона вся в гівні, але що ж я зроблю, з цим новим поколінням. Передай що-небудь нашому наступному герою.
Слухай, я все, здається все роздала – ліки, теплі речі. В мене є шоколадка, давай я її передам.

А ще в мене є така справа – я співаю. Я ж раніше співала в ансамблі, співала в хорі, і ось зараз теж почала записувати пісні сама, на два-три голоси. Я вважаю, що це дуже потрібно, такий прояв творчості в цей час. І коли ми на Масляну співали, то нас ще потім показували по теліку во Франції. І зараз ми ще збираємо людей і будемо робити кліп з новими словами до пісні “Летіли два гуси” – про те, як гуси збивають літак.

Наталія Соломахіна допомагає тваринам і задрочує ТрО