Адвокат Віктор Крикун тепер єфрейтор

Адвокат Віктор Крикун

Віктор Крикун адвокат, арбітражний керуючий і викладач цивільного права і процесу у Державному податковому університеті. З перших днів він намагався потрапити у збройні сили і таки потрапив. Ще ви точно знаєте його сина Артема.

Діма Гадомський (петоння),
Сергій Сидоров (розшифровка),
Марія Матяшова (фото)

Адвокат Віктор Крикун

Ми, українці – це абсолютно сформована і визначена нація, яка керується перш за все свободою особистості, країни, поглядів.

Хоча б в загальних рисах розкажіть, де ми знаходимося?
Значить, давайте так. Загальних рис взагалі ніяких не буде, ми окраїна міста Києва – отак буде звучати, так? Ні район, нічого. Це новостворений військовий підрозділ, це ми можемо сказати, так? Да, це ми можемо сказати. Їх створено дуже багато по Києву. Всьо. Як я сюди попав? В перший же день пішов в воєнкомат і записався, і приїхав.

Яке у вас звання?
Старший солдат. Це єфрейтор по-старому.

Я пам’ятаю, у дитинстві багато анекдотів про єфрейторів були.
Да, я інструктор. Я інструктор, а інструктора всі єфрейтора (сміються). Я закінчував секретну учебку прямо в Москві, там вона одна така у нас була. Картографія.

Я чув, що ви – помічник командира.
Зараз я призначений помічником  командира батальйону з правових питань.

А що входить в ваші обов’язки?
Юридичний супровід життя батальйону, розпорядку, службових обов’язків, все, що стосується випадків, які трапляються, аналіз документів. В мої обов’язки багато чого входить, але більше я вам не буду говорити. Я що ще хочу сказати. У нас першого квітня розпочинається навчальний процес, у мене йде повне спілкування з універсітетом, я буду проводити звідси проводити лекції в онлайн-режимі. Я приймаю участь у судових процесах як адвокат і арбітражний керуючий.

Чим ви у мирному житті займалися, яка у вас була спеціалізація?
Я професор, доктор юридичних наук. Я викладаю цивільне право і процес в Державному податковому університеті. Ще я єдиний арбітражний управляючий України – доктор юридичних наук, кандидат наук з державного управління, який входить в науково-консультаційну раду Національної асоціації арбітражних управляючих України. Як арбітражний управляючий я працюю більше 20 років, я адвокат вже 13 років.

Переважно ви науковець, переважно ви арбітражний керуючий чи це переважно адвокатська практика?
Дивіться, я би сказав, як науковець я певний ексклюзив, тому що я є… ну сказати “родоначальником інституту банкрутства” – можна так сказати. Тому що сама перша дисертація у мене була “Інститут банкрутства в системі державного управління”.

Як ви зустріли перші хвилини вторгнення?
Ну як. Для мене було все абсолютно спрогнозовано. Що таке росія, для мене давним-давно з’ясовано. Справа в том, що у мене великий історичний досвід є. До 10 років я жив на Воркутінських лагерях зі своїми батьками, мої батьки завжди зневажали совєтську владу, зневажали як таких росіян, відкрито. Моєму прізвищу більше 300 років, це певне звання – Крикун. Всі гетьмани до Богдана Хмельницького були безграмотні і не вміли ні читати, ні писати. Тому була посада в козацьких полках – Крикун. Яке ваше прізвище?

Гадомський
Гадомський. Ну у вас всьо просто, ви із наших. А у вас?

Матяшова. Я угорка.
Да, тут просто ви… от я наполовину… моя мама – вона комі. От ми з нею одної крові. Бо це угро-фінська група. Вона мадярка, а я комі (посміхається). В принципі, щоб ви знали для себе, чому трапляється така підтримка російської федерації, наприклад, вєнграми – тому що якщо взяти як такий слов’янський народ, то він був до Новгорода. Після Новгорода це були всі групи комі-фіни. Так вони в принципі і залишилися, якщо ми говоримо про етнічну ідентифікацію. Ну а якщо повертатись до того, що ви сказали – моєму прізвищу більше 300 років, воно записано в багатьох літописах. З діда-з прадіда ми були військовими, направляли завжди навчатися. В козацьких полках тільки він мав право писати, оформляти і оглашати.

Тобто посада називалася “крикун”.
Так. Є такий письменник Іван Ле, він багато про це написав. Єсть трилогія “Шовковий шнурок” і всі інші, там написано про це. Мій дід Яков пішов колись на фронт, будучи директором інституту, залишивши чотирьох дітей. І загинув на фронті. Мій син військовий [Артем Крикун-Труш адвокат, менеджер PwC Київ і член борду Спілки мертвих юристів]. Моє прізвище звучало першим на параді на Майдані Незалежності України. Якщо ви знаєте Артема близько – він закінчив з відзнакою Суворівське училище, він закінчив військовий факультет в Ярослава Мудрого. Невістка у мене так само є військовозобов’язана, вона військова. І коли відкривався парад в 2007 році – “Йдуть нащадки  славетних козацьких родів”, – моє прізвище було перше. Я потім це особисто в міністра оборони питав: “Чого так?” Він каже: “А у нас або Стєпанов, або Фєльдман” (сміється). Нема кого назвати!

То як ви зустріли перші хвилини?
Ну, абсолютно прогнозовано. Це нація чортів, дурнів і все інше. Поки ми їх не винищимо, поки вони не розпадуться, нічого не закінчиться.

Як ви зустріли – ви спали? Що ви подумали?
В мене зранку були судові засідання, мені звонить помічник, каже: “Віктор Борисович, ти включав телевізор?” Я подивився…

Тобто ви вибухів не чули?
Нє.

Ви в Києві живете?
Да, на Оболоні.

То ви поїхали в засідання?
Ні! В перший день ми думали, що робити. В мене машини не було, тому що в Артема зламалась машина, ми їм віддали свою. Водій в мене на Троєщині. На другий день нам на Оболоні роздавали зброю, але дуже далеко – мені пішки треба було йти з кілометрів п’ять, я не пішов. А на третій день мені вже його не хватило, тому що коли я прийшов в воєнкомат, який був розміщений у школі біля мене, я там ночував троє суток.

А чому ночували?
Це вже третя частина, куди мене “продали”, так скажемо. Я був в Президентському полку, мене не взяли – ну мені 53 роки. Був ше в якійсь військовій частині, і вже на третій день ми попали сюди. І тут я служу чи з 28-го, чи з 1-го числа.

Сім’я ваша у безпеці?
В мене сім’ї немає, в мене дорослі всі діти. Артем зі своїми дітьми тут, на території України. Він працює в західній компанії правником, адвокатом. Невістка працює волонтером і вона очолює групу пошуку людей. Вона тіки-тіки повернулась з Яворівського полігону.

Я думав, що вона в Києві, от приїхала і поїхала.
Ну вона от звідти приїхала, два дня відпочила і поїхала назад.

Вони забрали купу, повну машину собак.
Вона капітан Збройних Сил України, вона по розподілу працювала помічником командира частини, ну, ви ж її трошки знаєте?

Я знаю більше Артема, а дружину я просто кілька разів бачив.
Вона розмовляє на багатьох мовах, вона закінчила з відзнакою, особистою відзнакою Президента, вона зразу отримала звання старшого лейтенанта. Вона зараз була направлена на майорську посаду, п’ять років відслужила – і пішла дітей виховувати. І в них їх троє.

Адвокат Віктор Крикун тепер єфрейтор

Що ви сказали сину одразу, коли почалося вторгнення?
Нічого такого. Сказав сину, сказав батьку. Батько в мене зараз на Оболоні один на квартирі, йому 86 років, мої друзі йому допомагають.

Сину ви сказали, що йдете в військкомат мобілізуватися. Як він відреагував?
Нормально. А по-іншому не може бути. Хоча я можу получити громадянство за пять хвилин в десяти країнах світу, але я цього не зробив.

Ви зараз на своєму місці?
Да. Я в армії служив на дуже відповідальних посадах, я в Ленінградському топографічному училищі був інструктором зі стрільби, зі зброєю в руках я провів майже весь свій призов, у мене 147 прямих бойових караулів. І тут я теж несу караули, чергування, виконую свою роботу помічника комбата.

Заради кого або чого ви зараз тут?
Заради батьківщини, родини. Я українець, іншого не бачу.

Що для вас буде закінченням війни?
Повне знищення російської федерації, як країни, як держави. Я державний управлінець, я прекрасно розумію, як це відбувається, і ця перспектива для мене абсолютно зрозуміла.

Скільки часу ви даєте на те, щоб це сталося?
Я вважаю, що активна війна буде до кінця травня, позиційна і економічна – до жовтня, а розпад країни – по результатам фінансового року 2022-го. Тому що головний чинник, який до цього призведе – це дефолт, те, що російська федерація не буде спроможна виконувати свої фінансові зобов’язання, як перед зовнішніми запозичувачами, так і перед внутрішніми.

У вас відбулась переоцінка якихось цінностей, людей, грошей після того, як відбулось вторгнення росіян?
Я досить заможна людина, я в своєму житті все бачив. Переоцінка цінностей – я живу в той час величезних змін, які відбуваються в країні. Я бачу багато людей, таких як я, які залишили свої бізнеси, свої родини, і готові віддавати свої життя заради батьківщини і заради свободи. Я бачу величезний патріотизм, я вкотре засвідчився в тому, що ми, українці – це абсолютно сформована і визначена нація, яка керується перш за все свободою особистості, країни, поглядів.

Що ви маєте з собою найцінніше? Або, коли ви пішли в військомат, що ви взяли з таких речей, чи, можливо, думок.
Зі мною є лише невеличка сумка, з тим що називається “мильно-рильне”, і більше нічого. МИльно-рильне це був у Радянському союзі такий вислів, це щітка, паста, рушник. А тут мені вже все дали, чим могли забезпечити – і збройні сили, і волонтери. Бронік, оця розгрузка – вона коштує пять тисяч гривень. Мені Артем привез їх пять штук, інші я роздав своїм товаришам. А так все прекрасно. Зброя є, патрони є, служимо, захищаємо батьківщину.

У нас наступне інтерв’ю буде із Наталею Соломахіною, вона не служить, а займається допомогою тваринам – розвозить їм їжу. Щоб ви їй передали?
А що їй передати? В мене невістка забрала лічну машину, теж тварин розвозить. Вибачте, піздєц тій машині, і все. Я всіх люблю, ціную, але ж вам же ж нічого не вдолбиш в голову. Вона забрала мою машину і розвозить собак по Києву. Шо я маю сказати? Я сприймаю вас такими, як ви є, ви така молодьож.

Що я взагалі хочу сказати? Мені дуже допомагає мій університет, вони збирають передачі й передають сюди, мені допомагає моя спільнота адвокатська, мені допомагає моя спільнота арбітражних керуючих, бувають дні, коли до мене заходить п’ять передач. Був якось день, коли мені зайшло десь півтори тонни харчів. Якщо десь перші два тижні в нас не було харчів, то зараз в кожного в сумці і ковбаса, і сир, і тушонка, і взагалі чудове забезпечення. І в їдальні чудово з харчуванням, все прекрасно.

Я коли сюди їхав, то думав про свободу, як таку. І що зараз росіянам забороняють користуватись фейсбуком, інстаграмом. Інтернет з’являвся колись як місце свободи. І я намагаюсь зараз ставити себе на їхнє місце, я б зараз шукав десь більшої свободи, і це природне прагнення будь-якої людини рухатись до більшої свободи. Але потім я подумав, що росіяне останні 20 років рухаються у бік, зворотній від свободи. Чи можна сказати, що бути українцем – це прагнути постійно до свободи?
Так, саме так і є. І  я вважаю, що росіяни не є нацією, не є слов’янами. Це виключно територіальні народи, які ідентифікують за певною мовою. А українці – це нація, яка виборює свою свободу вже більше 300 років, і ми її обов’язково отримаємо. І ви знаєте, є такий вислів, що якщо росія проживе 50 років без українців, вона помре. 30 років ми прожили, лишилось ще 20, той слов’янський народ, що там є, він буде в меншості, і цей факт буде неізбєжен.