Він мав відбутися у серпні 2022 року, але не відбувся. Зараз середина вересня, а в інфопросторі жодних новин. Ми порівняли цей трибунал із Нюрнберзьким трибуналом і, здається, росіяни всерйоз і не думали його проводити.

Раз на кілька тижнів російська, українська або іноземна преса піднімали тему суду над бійцями підрозділу “Азов” на непідконтрольних Україні територіях Донецької і Луганської областей (ми надалі називатимемо їх ДНР і ЛНР без лапок суто для зручності читання, але знайте, ми не вважаємо ці утворення законними).
У серпні очільник організації ДНР Пушилін заявив, що у Драматичному театрі в Маріуполі, де має відбутися суд, відбуваються останні приготування, а сам трибунал переверне уявлення Заходу про війну в Україні (далі ми для зручності будемо називати його Маріупольським трибуналом).
Маріупольський трибунал, за Пушиліна, мав відбутися до кінця серпня. Інтернетами ходили припущення, що трибунал розпочнеться у День незалежності України 24 серпня.
У серпні нічого не сталося. Жодної заяви про наступну дату, у яку не відбудеться трибунал, не лунало.

Створити міжнародний трибунал і вписати його у міжнародно-правовий контекст це непросте завдання для будь якої країни, не кажучи вже про невизнану. Членам анти-гітлерівської коаліції знадобився 1 рік для підготовки Нюрнберзького трибуналу, якщо не рахувати ще три роки вʼялих переговорів, плюс ще рік відбувалися слухання.

Ну а потужна правова система ДНР за допомогою росії планувала організувати трибунал за 4 місяці.

Тим не менше, нам стало цікаво дослідити юридичний бекенд того, що на думку російської пропаганди “переверне уявлення Заходу про війну в Україні” і “нагадає заходу про Нюрнберг”.

Нюрнберзький міжнародний трибунал

Війна росії проти України і дійсно настільки масштабна і кривава, що говорячи про покарання воєнних злочинців складно не робити аналогій з Нюрнберзькими процесами проти нацистів. Ми не вважаємо Нюрнберзький трибунал ідеальним прикладом правосуддя. У більшій мірі через те, що союзники узгодили між собою перелік питань, які не варто було піднімати. Тим не менше, давайте спробуємо порівняти.

У кінці червня 1945 року, тобто майже через два місяці після капітуляції Німеччини, представники союзних сил – США, Великої Британії, Франції та СРСР – зібралися у Лондоні на тижневу конференцію, де затвердили статут Міжнародного воєнного трибуналу. Цій конференції передували довгі переговори, які розпочалися між членами антигітлерівської коаліції ще у 1942 році. Перемога була навіть далі, ніж примарна, але у жовтні того ж 1942 році союзники сформували коаліцію для розслідування міжнародних воєнних злочинів нацистів.

Не всі країни-союзниці однаково хотіли проводити справді справедливий суд. Радянський союз наполягав на фейковому суді (show trial), британці пропонували покарати нацистів у спрощеному судовому процесі. Але все ж зійшлися на повноцінному трибуналі із досвідченими суддями, обвинувачами і захисниками для того, щоб справедливе покарання міжнародних злочинців стало історичним уроком і для німців, і для всього світу на багато років уперед.

До речі, це була не перша спроба покарати воєнних злочинців. Після Першої світової війни теж був створений міжнародний трибунал, на якому судили всього 12 осіб, лише половина із яких отримали незначні покарання. Ці помилки врахували і для Нюрнберзького процесу створили нову концепцію міжнародного гуманітарного права – злочин проти миру (ви ж знаєте, да, що цю концепцію розробили Герш Лаутерпахт та Рафаель Лемкін, юристи, що навчалися у Львові?).

Нюрнберзький трибунал складався із 4 суддів. Нам здається, що варто уточнити, що це була справді юридична еліта того часу:

заступник голови Верховного Суду Іона Нікітченко від СРСР,
колишній генеральний прокурор та колишній апеляційний суддя Френсіс Біддл (Francis Beverley Biddle) від США,
суддя апеляційного суду Джеффрі Лоуренс (Geoffrey Lawrence, 1st Baron Oaksey) від Британії, і
професор кримінального права Доннедьє де Вабр (Henri Donnedieu de Vabres) від Франції.

Не меншою юридичної елітою були і обвинувачі:

СРСР представляв генеральний прокурор УРСР Роман Руденко,
США – суддя Верховного суду Роберт Джексон (Robert Houghwout Jackson),
Великої Британії – баррістер і королівський адвокат (Hartley William Shawcross, Baron Shawcross),
У Франції з представництвом було складніше, кілька разів змінювався обвинувач, але головним був професор права Франсуа де Ментон (François de Menthon).

Вже через місяць після створення трибуналу коаліція для розслідування міжнародних воєнних злочинів підготувала 24 прізвища ідеологів нацизму, яких мав судити Трибунал. А у жовтні того ж року до трибуналу надійшов обвинувальний висновок коаліції з розслідування. Трибунал передав цей висновок кожному обвинуваченому і надав їм та їхнім захисникам один місяць на ознайомлення.

Із захисниками була цікава ситуація. Мало хто із адвокатів рвався захищати нацистів, тому захищали їх ті адвокати, які були членами нацистської партії.

Ми писали про захисників окремий невеличкий матеріал, читніть, якщо цікаві деталі.

20 листопада 1945 року Нюрнберзький трибунал розпочав слухання, які тривали близько року. Трибунал провів 216 засідань і всі вони стенограмувалися; підсудні та журналісти щодня отримували розшифровки засідань різними мовами. При цьому у залі засідань перебували 250 журналістів, які майже у режимі реального часу готували репортажі. Для забезпечення синхронного перекладу одночасно чотирма робочими мовами IBM розробило якесь нечуване на той час технічне рішення.

Міжнародний громадський трибунал по Україні

Першого березня відбулася конференція, на якій “представники більш ніж 20 країн” прийняли рішення про створення Міжнародного громадського трибуналу по Україні – це і є Маріупольський трибунал.

Склад трибуналу

Головою трибуналу є пан Максим Григорʼєв, директор Фонду дослідження проблем демократії.

Цей небайдужий російський дослідник демократії не є юристом навіть за другою освітою. Але людина він, очевидно, непересічна, правосвідома і грамотна, бо автор таких наукових праць, як: «Fake-структуры: призраки российской политики», «Финал новгородского Чикаго», «Евромайдан».

Пан Григорʼєв трохи соромʼязливо зазначає, що не всі із тих 20 країн є аж прям офіційними представниками. Деякі країни представлені їхніми “громадянськими суспільствами”. Хто конкретно матиме за честь представляти свою країну у трибуналі, не зазначається.

«Трибунал на території наших республік буде відбуватися на основі міжнародного і гуманітарного права, правил ведення війни. Участь у ньому іноземних представників має базуватися на бажанні слідувати принципам неупередженості, на готовності оцінювати ситуацію з точки зору людських цінностей. Усі ці принципи, на жаль, країни Заходу розтоптують, але для нас вони залишаються у пріоритеті. Держави, які дотримуються цих канонів, могли б мати своїх спостерігачів на трибуналі», – заявив посол утворення ЛНР у Москві Родіон Мирошник.

Росія, Білорусь і Сирія вже повідомили, що пришлють спостерігачів до трибуналу (що б це не означало). Міністерка, як би смішно це не звучало, закордонних справ ДНР пані Сорокіна заявляє, що Абхазія і Північна Осетія мають теж доєднатися до формування трибуналу. Ми не виключаємо також участь представників північнокорейської школи права. Чи планують ці визнані у світі правові колиски направляти своїх провідних юристів у члени трибуналу, або допомагати із обвинуваченням, наразі невідомо.

Обвинувачені

Переліку обвинувачених теж немає. У кінці серпня Пушилін заявляв, що швидше за все, Трибунал буде судити не лише полонених бійців “Азову”, а й інших українських військових. Ми зустрічали думки маловідомих провідних російських правників, які закликають судити також і Порошенка із Зеленським, і ще 8 тисяч солдат разом із ними; але оскільки 8 тисяч це, на думку правників, багато, то краще залишитися для трибуналу десь десять, а решту “якось вивести за процес” (ми не зрозуміли, що мається на увазі під вивести за процес).

Правові уми пропонують інкримінувати воєнні злочини, а саме: вбивства мирних громадян (не уточнюється, якої країни), обстріли мирних будівель, лікарень (не уточнюється, ким), використання людей у якості живого щита.

Обвинувачі і захисники

Точилися розмови про те, що позицію головного обвинувача посяде Наталія Поклонська, яку начебто з цією метою ще в червні було призначено радницею Генерального прокурора РФ. Про свою готовність виступати захисником постраждалих громадян заявив адвокат, телеведучий, актор і теж автор кількох основоположних для розуміння російського права праць Павло Астахов.

Що не відомо

До трибуналу не готово, мʼяко кажучи, нічого.

Статут трибуналу не затверджений, склад не призначений, повного списку обвинувачених немає. Обвинувальні висновки теж досі не передані ні обвинуваченим, ні трибуналу, як ми розуміємо, бо інакше б російська преса про це писала.

З огляду на те, наскільки популярною була тема трибуналу у російській пресі, то ця подія планувалася не в останню чергу для внутрішньої пропаганди. Для досягнення цього ефекту засідання напевне мали б транслюватися у прямому ефірі із живим коментуванням, наприклад, експерта Соловйова або судової коментаторки Симоньян.

Зрозуміло, що і Соловйов, і Симоньян легко перетворять у прямому ефірі невдачу обвинувачів на негативний успіх, а потужну промову наших військових на незвʼязні слова неіснуючою мовою. Але хто зна, може у цих відʼємно поважних осіб спрацює інстинкт самозбереження від коментування відверто погано зрежисованого процесу.

Під час Нюрнберзького трибуналу Герман Герінг потужно захищався, інколи глузував з обвинувачів, і в принципі мав шанси переломити хід трибуналу суто своєю харизмою, гарною памʼяттю і чудовими ораторськими здібностями; якби обвинувачення не показало документальний фільм про злочини нацистів, то можливо Герінг цим шансом скористався.

Уявіть тепер собі, наприклад, Волину: якщо росіяни дадуть йому право вільно говорити, то він цим словом неодмінно скористається. Але якщо не дати, то це прямо визнати театральність трибуналу, що ні ДНР, ні росіяни, швидше за все так прямолінійно не захочуть зробити.

Навіть для того, щоб просто імітувати трибунал, потрібно ще як мінімум кілька місяців: затвердити статут, призначити суддів і обвинувачів, передати їм обвинувальні акти і дати час підготуватися до процесу.

Зваживши всі ці обставини і отримавши ютуб-благословіння прогнозиста Арестовича ми вважаємо, що розмови про Маріупольський трибунал до кінця серпня були свідомим обманом. І доки не буде статуту та складу трибуналу, то всі розмови про нього ми пропонуємо не розглядати всерйоз.

Розуміємо, що з огляду на цей проміжний висновок наступна частина тексту є беззмістовною. Тим не менше, уявімо, що правова думка ДНР напружується і за експертної підтримки росії все ж пробує створити масштабну юридичну подію за прикладом Нюрнберга.

Є кілька нюансів.

Чому трибунал, а не суд?

Наразі невідомо, кого росіяни руками ДНР планують зробити обвинуваченими, але всі ці розмови почалися з того, що судити вони дуже хочуть захисників Азовсталі, що у Маріуполі.

Як тут не згадати, що у своєму екстремально-історичному зверненні про визнання непідконтрольних територій окремими державними утвореннями президент дальніх боліт не уточнив важливу деталь: у яких територіях ці утворення визнаються. Потім слова вождя витлумачили так, що визнають наші території все ж у межах адміністративних областей.

Отже, ДНР вважають, що їм належать території у межах нашої Донецької області. У такому разі, те, що вони називають злочинами, сталося на “їхній” же території, а отже, ці злочини мали б бути підсудні державному суду ДНР, а не трибуналу.

Зрозуміло, що ДНР і росії для цілей, які ми визначили вище, не потрібен ніякий локальний суд, а потрібне будь що, головне, міжнародне. Але ж, якщо ДНР створюють міжнародний трибунал аби судити захисників Азовсталі, то тим самим підтверджують, що Маріуполь не є частиною ДНР. Ми думаємо, саме для того, щоб вийти із цієї правової пастки елітні юристи ДНР додумують, що судити потрібно не лише азовців, а також Порошенка, Зеленського та Бендера, незважаючи на те, що він Остап.

Звісно, у світовій практиці були випадки створення інтернаціоналізованих, гібридних трибуналів в рамках національної системи права, але за участі міжнародних організацій та суддів, зокрема в Тіморі-Леште, Сьєрра-Леоне, Камбоджі та ін. Однак навряд чи глибина знань та думки ініціаторів дозволила їм припустити такий варіант.

А ще у російській пресі ходить думка, що державні суди це неефективний механізм у подібних ситуаціях, бо передбачає якісь там апеляцію та касацію. Про такі процесуально-правові атавізми права на захист повідомляє в інтервʼю нікому особливо не відомий юрист Ярослав Ющенко. Не знаємо, навіщо ми його тут процитували. Певно тому, що сама ідея трибуналу дуже сира і будь які ідеї юристів з дальніх боліт нам цікаво аналізувати з точки зору психології і антропології.

Хто не визнав трибунал і чому

Представники України називають цей трибунал не інакше, як “судилищем”, що, на наше переконання, сильно применшує неймовірні інтелектуальні зусилля, які вклала у цю інституцію глибинна російська правосвідомість.

Блеф росіян щодо трибуналу був очевидним, але 23 серпня Україна все ж подала до ЄСПЛ заяву у порядку Правила 39 Правил ЄСПЛ щодо забезпечення права на життя та заборону катування, гарантованих статтями 2 та 3 Конвенції. Заяву було подано у рамках міждержавної справи «Україна проти Росії (Х)» за заявою № 11055/22 щодо порушення прав людини під час повномасштабного вторгнення росіян в Україну.

«Українські захисники Маріуполя є комбатантами, законними учасниками воєнних дій. У разі потрапляння в полон, вони отримують статус військовополонених, який вимагає належного поводження на основі третьої Женевської конвенції про поводження з військовополоненими від 1949 року. Проведення будь-яких судилищ над військовополоненими в цілях пропаганди забороняється і прирівнюється до воєнних злочинів. Ми звертаємося до світу з вимогою використати всі наявні механізми задля захисту наших військовополонених і притягнення рф та конкретних осіб до відповідальності за їхні злочини», – повідомляє Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба.

На позиції управління верховного комісара ООН з прав людини особливо зупинятися не будемо, бо вони знаходяться у стані перманентного занепокоєння, зокрема, і з цього питання.

Для чого потрібен трибунал?

До проведення трибуналу не готово абсолютно нічого, що можна було б вдумливо почитати навіть тому, хто звик тільки дивитися картинки. Правові підстави та формат досі незрозумілі. Цей трибунал підтримали лише країни, у які ви навряд хотіли б злітати туристом, тобто класичні партнери росії у міжнародній політиці.

Повторюємо свою тезу: бо ніхто і не планував проводити трибунал. Але навіщо тоді росіяни розганяють цю тему світом, а світ піддається і розганяє теж?

По перше, для тиску на українську владу і створення фону, щоб українське суспільство тиснуло на неї, особливо якщо буде реальна загроза смертної кари. Щоб була вища готовність йти на переговори, капітуляції, компроміси та інше.

По друге – щоб створити реаліті-шоу для самих росіян, ціле покоління якого виросло на “Домі-2”, і зможе сублімувати своє невдоволення у все той же тєлік.

І третє. Можливо, щоб згодом дискредитувати саму ідею судового переслідування Путіна і Ко в рамках Міжнародного кримінального суду, Спеціального трибуналу проти агресії та інших, адже один зі способів зробити щось неефективним це довести це до абсурду. Якщо держава-агресор влаштує це мімікроване під міжнародне право шоу, фактично ідея міжнародного кримінального правосуддя може бути підірвана. Багато держав можуть засумніватися в доцільності існування Міжнародного кримінального суду, універсальній юрисдикції та інших міжнародних механізмах в їх сучасному, хай і недосконалому вигляді. На останнє вказував і британський юрист та промоутер ідеї Спеціального трибуналу Філіп Сендс.

Виходить, можна забути про трибунал у Маріуполі?

Судячи із того, як детально була пропрацьована ідея трибуналу, зірка правової думки ДНР зараз знаходиться у глибокому зеніті. Але не варто забувати про цю ідею, бо як тільки росія залиже рани після вересневого прориву України, російська преса повернеться із серйозними обличчями повідомляти нам нові і нові дати. Але тоді ми ж вже будемо розуміти, до якого моменту це можна сміливо вважати блефом.

Цей матеріал ми підготували за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в межах грантового компоненту проєкту EU4USociety. Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження» та Європейського Союзу».

Діма Гадомський