Ілля Костін, позивний “адвокат”

Ілля Костін у мирному житті був партнером адвокатського об’єднання “Правовий альянс”. У 2014 році він пішов добровольцем до збройних сил України. У перший же день нової війни він прибув у розпорядження своєї частини.

Діма Гадомський (петоння),
Сергій Сидоров (розшифровка),
Оля Панченко (коректура) і
Марія Матяшова (фото)

За кілька кілометрів до місця дислокації Іллі під Броварами він із іншим військовим зустрічають нас і інструктують: якщо ми зупиняємося, вискакуємо із машини і падаємо на землю, робіть так само. Я хотів запитати, коли треба обісратися, до того, чи після, але чомусь не питаю. Тут тихо, вовтузяться собаки, пострілів і прильотів не чути, але все одно якось тревожно.

Як ти зустрів початок війни?

24 лютого я спокійно спав на своїй дачі у Тернівці, Баришівський район тут недалеко від Києва. Ми прям відчували це все і з товаришами домовились, якщо що, діяти разом. Мені дзвонить Тарас, каже, що почалося. Я перелізаю через забор до мого сусіда – він мій старшина у 2014-му році, ми розуміємо, що потрібно рвати до Києва. У мене контракт резервіста, і я мав бути протягом доби у своїй частині. Я приїхав додому, зібрав речі.

І тебе одразу сюди відправили?

Ні, усе відбувалось по-іншому. Я чекаю друга, він каже, що у заторі, я тоді сів на мотоцикл і з усіма баулами своїми приїхав до частини. Ми зайшли насправді одними з перших, я тоді познайомився з Льошею і його товаришами. Нас записали, і через 20 хвилин – ми навіть не стали чекати на форму – сіли на машину і поїхали сюди.   

А чому саме сюди, це було твоє рішення?

Ні, тут мій командир, тут мій батальйон, ми тут тримаємо оборону, і тут постійно фронт.

Ці воронки поряд з нами від смерчів – це тоді й сталось, у перший день?

Ні, це десь три дні тому прилетіло.

Я був впевнений, що буде війна. У мене навіть була така фобія, що почнеться війна, а я через хворобу або вік вже не зможу тримати автомат. Ця фобія пройшла.

Як ти оцінюєш за рівнем безпеки місце, у якому ми зараз знаходимося?

Ми знаходимось в глибокому тилу, але сюди долітає будь-яка артилерія, крім, можливо, мінометів. Вони ж накривають в основному позиції, а це летовище їм не цікаве, ну хіба що крім висадки десанту. Це будуть смертники, але вони людей не бережуть зовсім. А от там, у Русанові, вже лінія фронту.

Ти зараз на своєму місці?

Мені, чесно кажучи, пощастило, поки що. Військові дуже цінують людей з вищою освітою. І я тут не на передовій, тут не Донбас, де треба сидіти в окопах. Ми не доїхали до Русанова десять кілометрів, там зараз важче і постійно йде бій, трупи усюди.

Чи я на своєму місці? У будь-який момент я можу опинитись будь-де, і навіть командування може взяти автомати і піти в окопи, отака зараз війна.

Як зараз виглядає твій день?

Прокидаюсь як вийде. Насправді нам щастить, ми спимо нормально, тільки от у перші дні – дві-три години у кращому випадку. Зараз, якщо виїзду немає – годин п’ять, це нормально.

На скільки тебе ще так вистачить?

Да ну, нормально усе. Місцеві дали будинок, у нас там обладнання, ми з ним працюємо. Насправді, людина дуже витривала. І вбивають лише дві речі – по-перше, це обстріли. Я вперше зрозумів, що таке обстріли, в 2014-му році. Це думати в критичній ситуації, ти хвилюєшся, але ти думаєш, і саме зараз у багатьох людей відбувається адаптація до обстрілів.

А контактний бій – це зовсім інше, ніж обстріл. У нас там Димерка на передовій, вони намагались пройти через річку, і то був контактний бій – з їхнього боку танки і БМП, з нашого джавеліни, РПГ. Там досі стоять два спалені танки, три БМП, ще один ми собі забрали.

Давай про страх. Я, наприклад, сцикло. Але в мене зараз страху немає. Чому так?

То ти просто не знаєш.

Поясни, коли тобі стало страшно, максимально сильно з 24-го числа.

Я насправді у контактному бої був лише один раз, ще на Донбасі – на позиції “Фасад” перед Щастям. І страшно було у момент переходу до активної стадії такого бою, коли бачиш, що ось воно почнеться.

Тут відбувається перехід від стадії “цивільний” – коли плануєш, думаєш, коли скінчиться війна, і що будеш робити, і спочатку сидиш, на тебе йдуть росіяни у повний ріст, ти їх крошиш і думаєш, що навіщо цих срочників 20-річних на тебе послали?

А потім, десь день на п’ятий, відбувається перехід до іншої стадії, що день пройшов, година минула, ти живий, довкола тебе живі, і це добре. Ти перестаєш прораховувати, а просто живеш.

До 2014-го року у тебе не було військового досвіду, ти тоді вперше узяв до рук автомат?

Так, я лише у 2014-му почав воювати, і зараз я дивлюсь на кадрових офіцерів, у порівнянні з ними я досі цивільна людина.

А в чому відмінність, крім планування?

Швидкість реакції, і я забагато думаю.

Ти після 2014 року, коли дембельнувся, був впевнений, що знов буде війна?

Так, я був впевнений, що буде війна. У мене навіть була така фобія, що почнеться війна, а я через хворобу або вік вже не зможу тримати автомат. Ця фобія пройшла.

Що найцінніше ти маєш на собі зараз?

Нічого такого немає, жодних талісманів. Єдине, мені ще в 2014-му в синагозі (так, я єврей) подарували книжку-збірку молитв на всі випадки життя і на всі свята. От я її і таскаю з собою, хоча вона важка. Я постійно перебираю речі, деякі викидаю, потім знову буду перебирати і викидати, рюкзак стає все легше.

Заради кого ти тут зараз, і заради кого ти був в 2014-му?

Заради землі, я дуже люблю цю землю.

Що для тебе буде закінченням війни?

Закінченням буде підписання мирної угоди з якоюсь територією, це буде значити, що ми вистояли, і майбутнє є.

Тобі сняться сни?

Ну, я сьогодні товаришам розказував. Дружина снилась, і квартира в Сімферополі снилась, я там народився.

Про клієнтів зараз згадуєш?

У моєму житті багато щастя, бо мене оточують справжні друзі, які узяли усі турботи про клієнтів на себе. Клієнти в надійних руках.

Толік Кисельов, із яким ми робили попереднє інтерв’ю, передавав тобі побажання козацького здоров’я. Що ти хочеш побажати Андрію Фортуненку, з якими ми будемо робити інтерв’ю після тебе? 

Слава Україні – ось що можу передати.