Анатолій Кисельов, територіальна оборона

Анатолій Кисельов, територіальна оборона

До війни Анатолій Кисельов гріб за київську юридичну фірму SDM Partners. Зараз його галера це територіальна оборона. Зробили із ним інтерв’ю.

Діма Гадомський (петоння),
Сергій Сидоров (розшифровка),
Оля Панченко (коректура) і
Марія Матяшова (фотографія).

Анатолій Кисельов SDM Partners
Толік показує свою теоретичну вправність у стрільбі в русню. Фото Марії Матяшової.

Потрапив під снайперський обстріл, ледь не обісрався.

Де ми зараз і чим ти тут займаєшся?

Зараз ми з тобою на одній з околиць Києва. Оскільки цей напрямок може стати потенційно гарячим, пильність важлива. В нас є три точки, за якими треба стежити день і ніч. І поки наша артилерія нищить росіян, ми стоїмо в теробороні, де живеш – там ї охороняєш.

Я спочатку намагався вступити до тероборони Святошинського району, потім поїхав до Солом’янського, там потрапив під снайперський обстріл, ледь не обісрався.

У підсумку, я зрозумів, що треба служити там, де поближче до дому, адже це певний комфорт – відпускають переночувати, можна зганяти до себе і взяти цю красуню.

Як її звати?

Це AR-15 від Daniel Defence, під НАТОвський патрон 223 rem, єдина відмінність від тої, якою користуються американські солдати – вона не повністю автоматична, а напівавтоматична. З автомата ще не стріляв, і сподіваюся, не доведеться.

А коли вас обстрілювали снайперським огнем, як це виглядало?

Це було дуже прикольно. Це був другий день війни, я тоді перевіз сім’ю, взяв Олексія, і що, ну треба щось робити. Ну ми пішли до Солом’янського воєнкомату, доходимо десь метрів 10, і чутно звук такий фффшчух, з промзони. Ну і одразу команда “працює снайпер”, нас там було десь 50 людей, ми на землю впали, а потім гуськом до будівлі воєнкомату. Мабуть, це був перший шок  від війни.

А потім – я бачив ту ракету, що летіла на Лобановського, я саме бачив її у повітрі

Як ти зустрів війну?

Дуже класно, по-перше, я знав, що вона почнеться, от тільки не встиг заправити автомобіль. 

О четвертій ранку мені телефонує мама і каже “почалося”. Я одразу сів у машину і поїхав за мамою, вона знаходилась у Василькові, їй “пощастило” більше усіх, адже її будинок поряд з двома військовими базами. Я забрав маму і двох її собак, поки їхав – бачив уламки ракет на узбіччі, привіз її до себе, до своєї сім’ї. 

Після цього ми з другом одразу поїхали в “Мілітарист”, щоб купити усю необхідну амуніцію, “Мілітарист” закрився того ж дня. Я встиг там скупитись, все, що ти бачиш на мені, я купив за свої.

Коли тобі вперше страшно стало?

Вперше страшно, мабуть, на блокпості, коли нас вперше поставили на чергування. Коли у нас це місце не планувалось бути блокпостом, він був до цього не готовий. І бійці, які були поряд з нами, у яких настріл на десятки тисяч патронів, їм теж було ніяково від цього блокпосту. Адже саме в цих місцях у нас висаджувались диверсанти з гелікоптерів, я це бачив з вікна.

І от саме вперше страшно було, коли ми в першу ніч домовились, що людина, яка вийшла з будівлі, а потім повертається і стукає у двері, каже пароль. І ми чуємо стук у двері, питаємо пароль, а відповіді немає, і ми стаємо зі зброєю в руках, цілимось у двері та вікна, а в мене, корпоративного юриста, в руках пістолет, і мені страшно. І вся ця напруга скінчилась тим, що до нас стукався чоловік з наших, який був відсутній, коли ми визначались з паролем.

Так що за історія була з диверсантами на гелікоптерах?

Я бачив, як рухаються три гвинтокрили, звідти – ось туди. В мене є сусід і добрий знайомий, полковник ЗСУ, ми з ним разом собак вигулюємо.

Я йому пишу – пролетіли гелікоптери, кидаю точку, де я, відмічаю їхній напрямок польоту, де вони приблизно зупинились. І потім мені пишуть – дякуємо, вступили в бій. Себто, воно дійшло до СБУ, до нашої Альфи, яка там сиділа поряд у лісі, неподалік від висадки, і вони одразу поклали ці 40-60 диверсантів, за точкою, що я вказав.

Два тижні тому ти писав мені, що знаходися у самому пеклі, що ти мав на увазі? І, до речі,що це бахкає постійно?

А, то наші хлопці відстрілюються, ми до них потім теж приєднаємось. А щодо пекла, тут є такий напрямок, не дуже хороший. Я тоді ще не дуже відрізняв нашу і ворожу артилерію. І це було просто коли ми їдемо у цю небезпечну точку, назустріч нам колона машин на евакуацію, і довкола чути постріли гармат, і якось воно не по собі.

Сьогодні мені снилось, як я чіпляв на машину перепустку від ЗСУ

Ти зараз на своєму місці?

Авжеж, я себе добре почуваю. Не можна сказати, що кайфую, в мене є ще один біль – моя хресниця, два рочки, зараз в Димері, і вони не можуть евакуюватись без офіційного коридору, а там блокпост орківський посеред Димера, і це єдине, що не дає мені розслабитись. А так все ок.

Заради кого ти тут?

Заради своєї держави.

Я вже знаю тактику, коли тут є перерва, я читаю книжки про війну. І є  книга “Маленька війна, або Тотальний супротив”, її написав швейцарський майор. І “Тотальний супротив” каже, що треба битись до останнього і чинити спротив всіма силами, що є.

Ти ж сам чудово розумієш, що ця війна не заради того, щоб знищити нашу інфраструктуру, а заради того, щоб знищити нас. І якщо усі чоловіки будуть такі як я, або як ти, що допомагаєш зараз в тилу, но немає жодних шансів, навіть теоретичних, нас захопити.

Що на тобі зараз найцінніше?

В мене немає хрестика, але нам у церкві матушки видали оце. Поцілувала мене і сказали, що на війні атеїстів не буває.

Анатолій Кисельов, територіальна оборона
Найцінніша річ Толіка. Фото Марії Матяшової.

Що для тебе є закінченням війни?

Коли війна перейде на Кубань і Ростов.

Перенести [на їхню територію] частину війну треба обов’язково, вона не повинна закінчуватись тут. А куди дівати всю нашу енергію і злість?

Я взагалі не дуже люблю дітей. Але усе міняється, і коли я бачу фото наших дітей на цій війні, мене просто рве на шматки.

Про роботу згадуєш, про клієнтів?

Так, і приблизно пів години на день я присвячую робочим питанням. Фірма, де я працюю, SDM Partners, вони усі мужні люди, які працюють під артобстрілами і під кулями, адже вони розуміють, що якщо ти не воюєш, ти маєш працювати – рухати економіку. Одна із задач ворога – обвалити нашу економіку, яка в них по сраці полетіла.

Останнє запитання. Тобі сни сняться?

Так. Сьогодні мені снилось, як я чіпляв на машину перепустку від ЗСУ. Але сни дуже прості, немає якихось флешбеків, з заваленими будівлями, мертвими росіянами. Все дуже просто і буденно.

Наступне інтерв’ю буде із Іллею Костіним із Правового Альянсу, щось йому передаси?

Бажаю міцного козацького здоров’я.

Анатолій Кисельов, територіальна оборона
Толік із другом Олексієм. Фото Марії Матяшової.