Чи матиме Міжнародний суд ООН українського суддю?

У міжнародному праві немає ієрархії, але Міжнародний суд ООН є одним із найпрестижніших органів міжнародної юстиції. Він може розглядати абсолютно будь-які спори, що стосуються міжнародно-правових питань, передані державами згідно зі ст. 36 Статуту МС ООН. І цей всесильний суд ніколи не мав українського судді.

Ерік Кучеренко, проєктний спеціаліст (project officer) Міжнародного валютного фонду, вважає, що наші шанси у найближчі десятиліття отримати українського суддю в Міжнародному суді цілком реальні. Розберімося, чому зараз є вікно можливості, який досвід має мати кандидат і що має зробити держава?

Чому ми маємо дуже високі шанси отримати свого суддю в МС ООН?

По-перше, українські юристи-міжнародники мають колосальний досвід. З 2014 року вони отримали унікальну можливість працювати в епіцентрі багатьох процесів, що відбувалися та відбуваються в міжнародному праві у звʼязку з притягненням держави-агресора до відповідальності. Від кримських спорів в інвестиційних арбітражах до спроб створити міжнародний трибунал щодо злочину агресії та конфіскувати активи Центробанку росії, українські юристи мають можливість здобувати унікальний практичний досвід, будувати мережу звʼязків із колегами з інших держав і посилювати свою експертизу.

Не можна не згадати й про талановите нове покоління українських юристів-міжнародників. Сезон міжнародних мут-кортів 2023/2024 – дебатів із міжнародного права – видався, імовірно, найрезультативнішим в історії участі українських команд. У Jessup, найбільшому мут-корті з міжнародного публічного права, серед сотень команд студенти КНУ імені Тараса Шевченка дійшли до 1/8 фіналу міжнародних раундів у Вашингтоні. Команда Києво-Могилянської академії стала переможцем мут-корту Telders з міжнародного публічного права. У фіналі учасники команди виступали просто в будівлі Палацу миру в Гаазі, де засідають судді вже згаданого Міжнародного суду. Врешті-решт, історичним стало досягнення команди КНУ у міжнародному мут-корті імені Джона Джексона з права Світової організації торгівлі: наша команда вперше в історії виграла цей складний турнір, що складається з низки регіональних раундів і світового раунду у Женеві. 

По-друге, Україна ще ніколи не була представлена в Міжнародному суді ООН. Кількість місць вкрай обмежена, адже одночасно можуть працювати лише 15 постійних суддів. Окрім сильних професійних та особистих якостей окремих юристів, велику роль відіграє їхня національність. Стаття 9 Статуту Міжнародного суду дещо архаїчно вимагає, щоб його склад Суду рівномірно представляв «найголовніші форми цивілізації та основні правові системи світу». Це означає, що система прагне до ротації та якнайширшої представленості. Країна, що ніколи не мала свого суддю, як Україна, має дуже сильний аргумент у перемовинах з партнерами, щоб вони підтримали її кандидата.

Насправді українець таки був суддею – у 1961-1970 роках Володимир Корецький, що народився в тодішньому Катеринославі (Дніпрі) і мав видатну карʼєру в МЗС Української Радянської Соціалістичної Республіки, був членом МС. Утім, саме в цій позиції він вважався представником СРСР, а не УРСР, як свідчать документи Суду. 

По-третє, на практиці положення статті 9 про представленість різних систем реалізується через неформальний регіональний розподіл місяць. Східній Європі як регіону традиційно відводилось одне місце в Суді. Більшість із сусідів України вже були представлені. Польща мала своїх суддів в МС ООН з 1946 року по 1993 рік – колосальні 47 років, що станом на 2024 рік є найдовшим періодом представленості серед усіх держав, що не є постійними членами Радбезу ООН. Свого суддю один термін мала Угорщина в 1993-2003 роках. З 2003 року незмінно членом суду є словак Петер Томка – зараз пішов його третій термін, що завершується 2029 року. 2023 року суддею було обрано румуна Богдана Ауреску. СРСР та Росія, звичайно ж, були представлені 77 років на правах постійного члену Радбезу (хай і законність постійного членства росії є сумнівною), аж допоки цього року дипломатично ізольована росія не програла вибори Румунії.

По-четверте, цей усталений розподіл місць між постійними членами та регіонами тріщить по швах, що створює ще більше можливостей для держав, які не є членами Ради Безпеки: у 2017 році вперше в історії не було переобрано британського суддю, що викликало шок в Лондоні та спонукало британський парламент провести окреме розслідування причин цієї невдачі. А в 2023 році не було переобрано представника держави-агресора, що програв вибори вже згаданому представнику Румунії. Тобто місце, зарезервоване за СРСР/росією як постійним членом Радбезу, було віддано ще одному представнику Східної Європи. Немає гарантій, що за Східною Європою збережеться друге місце у довгостроковій перспективі, але наразі ми маємо саме двох східних європейців у Суді, і це збільшує перспективи для українських кандидатів.

Яким має бути ідеальний кандидат?

Перший крок до отримання будь-якої роботи – деконструкція профілів людей, що вже мають цю роботу, щоб зрозуміти, який досвід допомагає її отримати. Зробімо так і з посадою судді Міжнародного суду.

Звичайно, у Міжнародному суді ООН не має чіткого вичерпного переліку вимог до судді. Процес висунення кандидатури та призначення судді досить політичний: кандидатури висуваються національними групами країн при Постійній палаті третейського суду, далі відбувається паралельне голосування Генеральної Асамблеї та Ради Безпеки ООН, причому постійні члени Ради Безпеки не мають права вето. Переможець має набрати абсолютну більшість голосів в обох органах. Її можуть набрати більше кандидатів, ніж є вільних місць – тоді проводяться повторні голосування, аж допоки абсолютна більшість не залишиться в кількості суддів, що відповідає наявним вільним місцям у Суді.

Утім, навіть за такої політичності процесу можна простежити, який попередній досвід найбільш поширений серед суддів Міжнародного суду. Стаття 2 Статуту Суду містить положення, що суддями можуть стати особи високих моральних якостей, що «задовільнять вимоги для призначення в їхніх країнах на найвищі судові посади або є юристами з визнаним авторитетом в царині міжнародного права».

Ці вимоги є альтернативними, і історично дійсно не так багато суддів Міжнародного суду раніше мали суддівський досвід. У першому складі Постійної палати міжнародного правосуддя, попередниці Міжнародного суду, було три судді, три юридичні радники та пʼять науковців. Усього за час існування Постійної палати міжнародного правосуддя з 30 суддів лише 9 мали попередній суддівський досвід. Як зазначається в одному з коментарів до Статуту МС ООН, між 1990 та 2010 лише 4 з 23 суддів мали суддівський досвід на національному рівні, тоді як ще 10 судили на міжнародному рівні. 

У теперішньому складі Суду майже всі члени певну частину своєї карʼєри присвятили науковій і викладацькій діяльності. Для когось це основна діяльність, для когось це лише обмежене залучення. Утім, усі вони мають значну кількість наукових публікацій та активно пишуть на міжнародно-правові теми, які їх цікавлять. Водночас більшість із них є «загальними спеціалістами» («generalists») – вони не фокусуються винятково на одній галузі міжнародного публічного права, а мають експертизу одразу в декількох царинах.

6 із 15 теперішніх суддів були членами Комісії ООН з міжнародного права – органу ООН з 34 членів, що кодифікує міжнародне право. Україна, до речі, там теж ніколи не була представлена. Зосередження зусиль на отриманні українського юриста-міжнародника в Комісії дозволило б значно підвищити шанси на появу прохідної кандидатури й до складу Міжнародного суду. Кандидати номінуються державами-членами ООН та призначаються голосуванням Генеральної Асамблеї ООН.

Інший досвід в ООН також відіграє велику роль. Японський суддя Юджі, наприклад, очолював Комітет ООН із прав людини. Високі юридичні посади в структурі ООН також високо цінуються, як-от робота сомалійського судді Юсуфа на керівних юридичних посадах в ЮНЕСКО та ЮНІДО. На думку колишнього судді МС з Нової Зеландії Кеннета Кейта, попередній досвід роботи в структурах ООН (Комісія ООН з міжнародного права, шостий (юридичний) комітет Генеральної Асамблеї, інші органи ООН) є вкрай переконливим аргументом на користь кандидата, адже Суд розглядається саме як статутний орган ООН.

У цьому контексті дуже корисно було б мати більше українців, що проходять програму стажування в Міжнародному суді. Тоді як раніше величезні витрати на проживання протягом року в Гаазі мали компенсувати університети, учасники яких подавалися на стажування, у квітні 2021 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила рішення про створення стипендіального фонду для участі, від якого підтримку можуть отримати й представники українських університетів.

Дипломатична карʼєра, особливо на міжнародно-правовому треку, точно має бути високо в переліку пріоритетів майбутніх суддів Міжнародного суду. Більше половина суддів теперішнього складу займали позиції у Міністерствах закордонних справ своїх країн, щонайменше три (ліванський суддя Салам, мексиканський суддя Робледо, словацький суддя Томка) були Постійними представниками своїх країн при ООН. Високі посади в департаментах міжнародного права своїх країн та дорадчих позиціях з міжнародного права при МЗС – теж дуже поширений досвід.

Попередній суддівський досвід є в меншості членів Суду. Наприклад, угандійська суддя Себутінде мала суддівський досвід у низці міжнародних кримінальних трибуналах, тоді як словак Петер Томка був членом Постійної палати третейського суду. Сомалійський суддя Юсуф також брав участь у низці арбітражах. Лише один суддя (Бхандарі з Індії) прийшов з національної юстиції – він був суддею Верховного суду Індії.

Майже всі судді мають певний міжнародний академічний або професійний досвід. Частіше за все вони закінчували правничу магістратуру за кордоном. Оскільки робочими мовами Суду є англійська та французька, всі судді володіють обома мовами на достатньому для роботи рівні.

Отже, резюме ідеального кандидата має мати такий вигляд:

1. PhD з права, бажано зі значним міжнародним академічним досвідом.

2. Досвід викладацької діяльності та суттєвий науковий доробок. Активна участь у міжнародно-правовому науковому дискурсі (публікації в іноземних наукових журналах, блогах).

3. Членство в органах ООН (Комісія ООН з міжнародного права, Рада ООН з прав людини тощо).

4. Досвід роботи на дипломатичній службі у Департаменті міжнародного права, у представництвах України при ООН, досвід залучення до роботи низки органів ООН. 

5. Наявність суддівського або арбітражного досвіду на міжнародному рівні або наявність досвіду представництва країн у міжнародних судах.

6. Досвід роботи в регіональних організаціях (наприклад, органи Ради Європи), досвід розробки політик на національному рівні.

Але, звичайно, всі ми не ідеальні, тому цілком можливо не мати одного чи декількох пунктів із переліку.

Домашнє завдання для держави

Утім, своє завдання має зробити не тільки потенційний кандидат від України. Як кажуть англійці, для танго потрібні двоє. Ті ж англійці, шоковані першою в історію поразкою свого кандидата на виборах судді Міжнародного суду в 2017 роках, провели детальний аналіз процесу лобіювання кандидата в судді МС.

Ось їхні висновки:

• Подібна кампанія на підтримку кандидата має мати чітку стратегію, загальні риси якої мають надаватися Комітету з закордонних справ для здійснення парламентського нагляду;
• Не лише Міністерство закордонних справ має бути залученим до кампанії підтримки кандидата; інші відомства мають також долучатися до лобіювання під час своїх міжнародних контактів і координувати діяльність;
• Кандидат має мати слово при організації процесу та бути невідʼємною частиною кампанії, брати участь у ній, у міжнародних зустрічах разом із представниками державних органів, що лобіюватимуть його обрання;
• З огляду на природу голосування та імовірність повторних голосувань важливо постійно підтримувати звʼязки з країнами, які вже пообіцяли підтримати кандидата або ще думають. Британський кандидат втратив низку голосів саме після першого туру голосування, адже належна щільність контактів з іншими країнами не була підтримана.

Звичайно, держава, працюючи із закладами вищої освіти, може також сприяти появі потужних кандидатів на системному рівні. Ідеться про покращення якості юридичної освіти, створення більш сприятливих умов для участі студентів у міжнародних мут-кортах, створення стимулів до провадження наукової діяльності у сфері міжнародного права, концентрація на здобутті необхідних навичок для підготовки та публікації наукових статей, створення міжнародних академічних і професійних можливостей в провідних світових закладах вищої освіти, юридичних фірмах, міжнародних організаціях. Японія є зразком створення програм для стажування та роботи своїх громадян у різноманітних міжнародних організаціях; здобуттю досвіду своїми громадянами у впливових міжнародних організаціях також активно сприяє Азербайджан.

Все залежить від нас

Безпрецедентна підтримка України у світі після повномасштабного вторгнення ще більше підвищила шанси на обрання українського судді в майбутньому. Структурні фактори складаються в досить сприятливу картинку для перспектив отримати першого суддю Міжнародного суду від України. Щоб реалізувати ці можливості, Україна має мати чіткий план дій, довготермінову стратегію. Навіть якщо це обрання станеться у 2029 році (саме тоді спливає третій термін словацького суді Томки) або пізніше, дипломатична та селекційна робота, або принаймні їх планування та зондування ґрунту, має починатися вже зараз. Адже, як зазначили британці у своєму звіті, наявність свого судді в гаазькому Палаці миру в Гаазі посилює вплив країни та її роль у системі глобального врядування, але вимагає завчасної та послідовної підготовки.