Верховний Суд США вирішив спір про майно, яке Куба конфіскувала у 1960

Минулого тижня Верховний Суд США дозволив стягнути сотні мільйонів доларів з найбільших світових круїзних компаній за те, що вони швартували свої лайнери біля гаванських доків, незаконно відібраних режимом Фіделя Кастро ще у 1960 році.

Передісторія

Історія тягнеться з початку минулого століття. У 1905 році уряд Куби надав 50-річну узуфруктуарну концесію (загугліть самі) на будівництво доків у порту Гавани. У 1928 році це право перейшло до американської компанії Havana Docks Corporation. Термін дії концесії подовжили до 99 років — тобто компанія мала законне право експлуатувати порт до 2004 року.

1 січня 1959 року до влади прийшов Фідель Кастро і його уряд видав декрет про примусове вилучення власності американців. У 1960 році озброєні агенти кубинського уряду захопили доки Havana Docks. Концесію розірвали достроково, без жодної компенсації. Комісія при Мінʼюсті США тоді сертифікувала збитки компанії на 9 мільйонів доларів. З урахуванням інфляції та відсотків зараз ця сума сягає майже 100 мільйонів.

Десятиліттями американські власники не мали жодних інструментів для повернення втраченого.

Ситуація змінилася у 1996 році. Тоді Куба збила два американські цивільні літаки (за це, до речі, вчора США висунули обвинувачення 94-річному брату Фіделя – Раулю Кастро). Під шаленим політичним тиском Клінтон підписав Закон про кубинську свободу та демократичну солідарність, відомий як Закон Хелмса-Бертона. Він дав громадянам США право подавати позови проти будь-кого, хто здійснює комерційні операції з конфіскованим кубинським майном.

Головна умова відповідальності – компанія має використовувати конфісковане майно knowingly and intentionally. Круїзні лінії чудово знали, що доки конфіскував режим Кастро. Більше того — Havana Docks офіційно повідомляла їх про наявність своєї претензії на це майно. Всі це проігнорували, і компанії продовжували швартувати там кораблі. 

Закон ухвалили у 1996 році, а позови почали подавати лише у 2019-му. Чому?

Бо Закон залишав Білому дому лазівку. Президенти Клінтон, Буш і Обама призупиняли дію права на позов. Це було можливо, якщо це (1) необхідне для захисту національних інтересів США; (2) прискорить перехід до демократії на Кубі. Кожні шість місяців (зазвичай у середині січня та в середині липня), починаючи з 1996 року, вони продовжували цей мораторій. Офіційно це пояснювали національними інтересами, але справжня мотивація, звісно, була інша.

Коли США прийняли Закон Хелмса-Бертона, головні союзники Америки — Європейський Союз, Канада та Мексика — були не в захваті. Вони мали величезні інвестиції в кубинську економіку і вважали, що США не мають права карати іноземні компанії за ведення легального бізнесу на Кубі. ЄС подав скаргу на США до Світової організації торгівлі, а Канада та Британія ухвалили так звані блокуючі статути. Вони прямо забороняли своїм компаніям дотримуватися цього закону і дозволяли їм подавати зустрічні позови проти американських компаній у європейських судах, щоб компенсувати збитки.

Щоб уникнути економічної війни з найближчими союзниками, адміністрація Клінтона уклала негласну угоду з ЄС. Європа призупиняє справу в СОТ, а президент США гарантує, що Розділ III із правом на позови ніколи не розблокують.

У 2015-2016 роках адміністрація Обами взяла курс на потепління відносин з Кубою. Пасажирські морські перевезення дозволили без спецліцензій. Чотири гіганти — Royal Caribbean, Norwegian, Carnival та MSC — почали активно здійснювати рейси. З 2016 по 2019 рік вони перевезли на Кубу майже мільйон пасажирів і заплатили кубинському режиму щонайменше $130 млн зборів за швартування біля доків Havana Docks.

Процес

У квітні 2019 року Трамп вирішив знехтувати цими традиціями. Він відмовився підписувати чергове 6-місячне продовження, й у травні право на позови розблокувалося. Havana Docks миттєво подала до суду на круїзні лінії.

У 2022 році перша інстанція зобов’язала кожну з чотирьох круїзних компаній виплатити понад 110 мільйонів доларів, у 2024-му апеляція скасувала це рішення через вичерпаний строк концесії, аж поки Верховний Суд не помножив аргументи апеляції на нуль і не повернув справу на новий розгляд.

Суддя Кларенс Томас, який написав рішення від імені більшості, наголосив, що Закон карає за використання майна, яке отримало статус tainted property (майно, одержане злочинним шляхом) через минулу конфіскацію. Текст закону захищає не абстрактне майнове право, а карає за використання самої фізичної речі, яка була вкрадена. Кубинський уряд конфіскував фізичні доки, позбавивши компанію контролю над ними. Оскільки круїзні компанії використовували це «заплямоване» майно для отримання комерційного прибутку, вони несуть пряму відповідальність перед Havana Docks.

Єдиною, хто виступив проти, стала суддя Олена Каган. Її аргументація базувалася на часових межах прав власності. Вона порівняла узуфруктуарну концесію Havana Docks зі звичайним договором оренди, який спливав у 2004 році. На її думку, компанія втратила не вічні доки (бо вони завжди належали Кубі), а лише 44 роки свого права на їх використання. Оскільки круїзні лайнери прибули туди через понад десять років після того, як дія цього права вичерпалася б, суддя Каган вважає претензії компанії безпідставними.

В окремій співпадаючій думці (до якої приєднався суддя Кавано) Соня Сотомайор погодилася з більшістю, але попередила про ризики. Вона зазначила, що стягнення понад $100 млн з кожної компанії за початкові збитки в $9 млн може порушувати конституційне право на належну правову процедуру, оскільки штрафи стають непропорційними. Крім того, вона звернула увагу судів нижчої інстанції на те, що за часів Обами ці круїзи мали статус «законних поїздок», і карати бізнес за те, що раніше дозволяв уряд — юридично сумнівна практика.

Рішення створює прецедент для тисяч інших американських громадян та корпорацій — включно з гігантами на кшталт Exxon Mobil — чиї активи Куба експропріювала в 60-х роках. Судді ще не винесли рішення у другій, подібній справі щодо претензій Exxon Mobil стосовно її конфіскованих нафтогазових активів на острові.

Знаю, вам теж не терпиться почитати повний текст рішення.