В останньому номері Foreign Affairs вийшла стаття двох колишніх ЦРУшників про стратегічні зливи розвідданих під назвою “Spy and Tell. The Promise and Peril of Disclosing Intelligence for Strategic Advantage”. Я почав її читати як раз після того, як подивився сюжет Бігуса про зливи даних розслідувань НАБУ, тож звернув увагу на один висновок, який, напевно, є очевидним усім, крім мене, але все ж поділюся.

ЦРУшники розповідають, відколи це стало модним “офіційно” зливати розвідувальні дані журналістам, аби ті публікували їх на широкий загал. Вони аналізують більше десятка таких стратегічних, як вони їх називають, зливів, що відбулися за період між Кубинською кризою і вторгненням росіян в Україну.

Загалом, автори оцінюють практику стратегічних зливів позитивно. Бо майже усі описані у статті зливи досягали стратегічних цілей американців.

Але є і суттєві ризики. Їх автори нарахували кілька:

1. Зливи даних компрометують джерела отримання інформації. Наприклад, коли керівництво якоїсь країни бачить, що саме дізналися американські спецслужби, вони можуть зробити зворотну інженерію і зʼясувати, як саме американці про це довідалися і, якщо зʼясують, то перекрити цей канал. Це, на думку авторів, найбільша вада стратегічних зливів. До того ж спецслужбам ця вада відома і про неї думають кожного разу, як щось комусь зливають.

2. Менш очевидний ризик полягає у тому, що як би спецслужби не намагалися не скомпрометувати джерело отримання інформації, потенційні інформатори явно дуже напружуються, коли бачать стратегічні зливи і це зупиняє їх від того, щоб із потенційного інформатора стати таки інформатором.

3. Наступний ризик полягає у тому, що добута спецслужбами інформація не завжди правдива. Все ж, не у кожної спецслужби є кришталевий кулеподібний Арестович, який володіє точними даними про все. А злив інформації, яка є неправдивою, або навіть трохи неточною, дискредитує репутацію спецслужби.

4. Політизація. На те він і стратегічний злив, аби переслідувати стратегічну мету. Стратегічність мети означає, що для її досягнення етика і мораль мають лише тактичне, а не вирішальне значення. Отже, спецслужба може дозувати інформацію і час її оприлюднення так, як їй вигідно.

А от наступний ризик, який автори описали як не дуже істотний, як на мене, дуже лягає в історію, яку розповів про протікання НАБУ Денис Бігус.

5. Офіційні зливи стимулюють неофіційні зливи. Ось як автори пояснюють цю тезу: роблячи контрольований злив порції розвідданих, спецслужба робить це у власних інтересах, а не в інтересах якогось там суспільства. Працівники служби дивляться на це і думають, а чому б і мені не зливати інформацію задля власних стратегічних інтересів?

До чого я веду.

От, наприклад, два тижні тому відбулося засідання по Олексію Носову, де слідство надало суду розшифровку розмови начебто Олексія із начебто агентом НАБУ. Після засідання НАБУ взяло і опублікувало у своєму Телеграм каналі відео цієї розмови. Відео, яке, вибачте, якщо помиляюся, мало того, що є таємницею слідства, так ще і не досліджувалося у суді. Таких прикладів безліч, узяв просто той, що всі памʼятають. Якщо НАБУ може ось так легко публікувати таємницю слідства, то які претензії до рядових детективів, або, тим більше до заступників директора НАБУ, які комусь щось там зливають у Воцапі ледь не у режимі реального часу? Якщо зливають, значить на це є стратегічна мета, що не ясно?

Ну і подивіться розслідування Бігуса, хто не дивився — хороша журналістська робота.

Діма Гадомський