НАБУ разом із СБУ та ГПУ провели обшуки в Окружному адміністративному суді міста Києва. Чим би не закінчилася ця справа, так жорстко правосуддя ще ніхто ніколи не принижував.

В середньому українці схильні більше довіряти рибалці, який виловив тигрову акулу у річці Либідь, ніж судовій системі. Цей рівень довіри настільки мізерний, що його, здавалося б, можна лише збільшувати. Але ніт.

Минулої п’ятниці НАБУ спільно із СБУ та ГПУ провело обшук у приміщенні окружного адміністративного суду, а після обшуку опублікувало одну годину аудіозаписів розмов суддів про те, як вони “щось учудять” і як будуть “писати 20–30 скарг від різних там ГО-шок” на суддю, який прийняв неправильне рішення.

Найстрашніше те, що розмови суддів і непрофесійні дії НАБУ з СБУ та ГПУ не викликають подиву. Але дії правоохоронців хоча б не викликають огиди — їх можна з натяжкою виправдати поганою підготовкою, хвилюванням, криворукістю, зрештою, ризиками витіку інформації. А от дії суддів викликають явну неприховану огиду.

Ми розібралися в історії настільки детально, що навіть зашезамили музику, на фоні якої судді вирішують долю ВККС і домовляються про забезпечку в Суворівському районному суді Одеської області (плейліст в кінці тексту).

І наш висновок такий: змонтовані записи суддівських розмов, чи ні,

• всі судді ОАСК, що фігурують на записах, разом із Уповноваженою з прав людини мають як мінімум піти у відставку — це хоч трохи реабілітує репутацію правосуддя.
• Рівнорукі удальці із СБУ, НАБУ, ГПУ за процесуальні помилки (навіть якщо якісь із них були виправдані метою) мають густо відхльобнути дисциплінарочки.

Як це відбулося

• 26 липня до Окружного адміністративного суду міста Києва завітало НАБУ, СБУ і ГПУ із обшуком.
• Вилучили (а) нерозглянуті щодо членів ВККС справи (це зі слів пана Вовка) і флешку на 240 Гб (це згідно з даними судового реєстру).
• Під час обшуку були присутні адвокати.
• Обшук відбувався на підставі ухвали Деснянського районного суду міста Чернігова від 25 липня 2019 року у кримінальному провадженні № 42014100020000046.
• Це кримінальне провадження було відкрите 25.02.2014 року.

Одразу після обшуку НАБУ опублікувало записи переговорів суддів. Ось це відео:

Як облажалися правоохоронці

Полапати “храм” Феміди без можливих порушень процедури не вдалося. Але в даних умовах і неможливо було розраховувати, що все піде так, як пише книжка. А це умови, коли навколо тебе бігають дядьки з судівською недоторканністю, які роблять все, що їм хочеться, і жоден спецназ тут безсилий. Паралельно йде нескінченний потік адвокатів, які, наче хвилі нападу у Warcraft, все прибувають і прибувають. В таких обставинах належно контролювати процес і займати лідерську позицію на обшуку просто неможливо. Рішення необхідно приймати швидко та законно. Але втрата контролю над ситуацією замінює тут сполучник “та” на “або”.

Якщо бути об’єктивними, то впевнено говорити про якісь порушення на обшуку ми не можемо, бо, по-перше, ми там не були, а, по-друге, не маємо доступу ні до протоколу обшуку, ні до відеозапису його перебігу. В нашому розпорядженні є лише окремі уривки зйомок журналістів, офіційні коментарі та слова адвокатів суддів. При цьому, кожна зі сторін, як ніяк, зацікавлена накинути на вентилятор трохи більше.

Але менше з тим, ми назбирали 16 процесуальних фейспалмів:

Щодо адвокатів, то, можливо і не одразу, але всіх допустили. Про це сказав і адвокат Євгеній Солодко на брифінгу, і видно по більш пізніх відео журналістів. У чому була затримка сказати важко, але можна припустити, що не у всіх адвокатів були на руках оформлені повноваження, і що слідчі просто не встигали постійно відриватися від обшуку і бігати до входу в суд. Також, слідчий міг самовільно обмежити кількість адвокатів, однак такі дії важко назвати законними, бо кількість адвокатів в однієї особи на етапі досудового розслідування не врегульована. Якщо у судовому провадженні ти можеш їх мати максимум 5, то на ДР — це біла пляма. Звернення до загальної засади забезпечення права на захист теж особливо нічого не дає, а вироблений практикою стандарт відсутній та й в принципі неможливий, бо кожний обшук — унікальний за кількістю учасників, площею приміщення та іншими факторами.

Чи була робота суду заблокована встановити важко — на відео є коментар детектива, який каже, що тих, кому треба в канцелярію та на засідання пропускають. Також з цього приводу є офіційний коментар НАБУ на сторінці у Facebook.

Такі “порушення” як ненадання копії клопотання та незазначення у резулятивній частині ухвали ПІБ та посад конкретних слідчих чи прокурорів, немає сенсу коментувати. Ні 235, ні 372 не вимагає, щоб у резолютивній частині містилися відомості про конкретного слідчого чи прокурора, якому дозволено виконати ухвалу. “Відомості про прокурора, слідчого, який подав клопотання про обшук” — так, маст хев, про інше КПК не згадує. Надання на обшуку копії клопотання теж нічим не передбачено.

Крім того, в ухвалі, яка зараз є в публічному доступі, вказано, на що надано дозвіл і де. В резолютивній частині перелічені як приміщення щодо яких надано дозвіл, так і речі і документи, які підлягають вилученню.

Аналіз всіх інших нібито факапів слідчих без протоколу і відео сенсу робити немає. Без цих першоджерел неможливо встановити, чи дійсно хтось щось не вніс протокол, не вручив або іншим чином порушив процедуру. Коментарі сторін з цього приводу різняться. Наприклад, якщо у пості Ярослава Зейкана, написаному зі слів інших адвокатів, слідчі дві години ломали вертушку, то джерела в НАБУ кажуть, що зайшли одразу як з головного входу, так і чорного, а тому вертушка жодним чином не заважала і була відкрита другою групою без взлому.

Але на Чернігові і короткому тексті ухвалі ну дуже хочу зупинитися окремо.

Це Чернігів, дитинко

Який нафіг Чернігів, скажете ви.

Дійсно, КПК в окремих випадках дозволяє змінити територіальну юрисдикцію суду. Наприклад, якщо негласки беруться відносно судді, то з клопотанням можна звернутися до слідчого судді апеляційного суду, найбільш територіально наближеного до апеляційного суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування. І до речі, в цьому випадку це буде Апеляційний суд не Чернігівської області, а Житомирської. Бо, якщо виміряти пряму відстань по Google-картам від Київського, то це буде 131 км до Чернігівського і 129 км до Житомирського.

Але по обшуку таких виключень не передбачено. КПК чітко і недвозначно встановлює, що обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування. Тобто для НАБУ це Солома, для ГПУ — Печера, а УСР ГПУ взагалі на Подолі знаходиться.

Можливий варіант, якщо постановою до слідчої групи групи включили якийсь чернігівський ОДР (наприклад, Чернігівське управління СБУ) та визначили місцем проведення досудового розслідування Деснянський район міста Чернігів. Але пояснити це притомно дуже важко, і “ми просто не хотіли, щоб нас злили” тут, на жаль, не вистачить. Бо за загальним правилом місцем проведення досудового розслідування є місце вчинення злочину, і інкриміновані втручання ОАСКу здійснювалися явно не з Деснянки.

Головне не розмір

Ситуація з коротким текстом ухвали не перша. Якщо глянути в корінь проблеми, то причина очевидна. Клопотання про обшук має розглядатися в день його надходження. Бо ключові риси обшуку — це раптовість і неочікуваність, тільки тоді є шанс здобути важливі докази. Брак суддів в місцевих судах і їх казковий рівень навантаження призвів до бідкання органів правопорядку і появи практики коротких ухвал.

А що КПК? А КПК розводить руками, бо за загальною засадою недоторканності житла чи іншого володіння особи, проникнення має бути тільки за вмотивованим судовим рішенням. Стаття 370 визначає, що вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення, а за 372 мотивувальна частина — це обов’язкова складова ухвали.

Тому безпосередньо на обшуку адвокат стикається з ухвалою Шредінгера: з одного боку, суддя своє рішення мотивував і викладе це в повному тексті, а з іншого, може мати місце абсолютно необгрунтоване рішення. Але ти цього не бачиш, бо тримаєш в руках лише короткий текст.

Органи правопорядку аргументують свою позицію тим, що короткий текст містить шість необхідних складових ухвали про обшук з 235 статті і що в законодавстві немає норми, яка б говорила, що судове рішення вступає в силу тільки після складання повного тексту. Є ухвала, а отже є і факт довзолу суду, який необхідно виконувати.

Якщо відверто, то в 99,9% випадків слідчі судді, коли задовольняють клопотання, роблять ухвали з клопотань слідчих, які ті приносять на флешці, і НАБУ з ГПУ тут не виключення. Тому говорити, що можливості виготовити повний текст не було, це трохи лукавство.

Це було НСРД

У будь-якій країні, навіть у найбільш розвинених західних демократіях, органи правопорядку не рідко порушують кримінальну процедуру. Всяке трапляється, навіть катування. Але українська ситуація примітна тим, що для органів правопорядку певні порушення є прямо таки візитною карткою. Така своєрідна “візитка Яроша” знайшлася і в цьому кейсі. НАБУ, яке навіть не є основним органом досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні, опублікувало годинний запис розмов суддів. Бюрократичною мовою, запис є результатом негласних слідчих (розшукових) дій.

Треба одразу зробити кілька уточнень:

• вимоги до охорони таємниці досудового розслідування та результатів НСРД є різними — для НСРД їх незрівнянно більше;
• навіть розсекречені (розтаємнені) матеріали НСРД охороняються главою 21 КПК так само, як це було і до розсекречування (розтаємнення). (Раз на те пішло, глава 21 КПК взагалі нічого не відає про засекречування (затаємнення) таких результатів).

Ці правила закладені не лише в главі 21 КПК, найперше вони згадуються в главі 2 КПК “Засади кримінального провадження” (ст.ст. 14, 15).

Оскільки українським правникам важко збагнути природу цих речей — бо ж рівень абстракції норм ніби захмарний — для них це зробив Європейський суд з прав людини. У справі «Апосту проти Румунії» (Apostu v. Romania, 22765/12, 3 лютого 2015 року) Суд розтлумачив делікатність цієї матерії:

“129. Суд нагадує, що за своєю природою процедура телефонного прослуховування підлягає дуже суворому судовому контролю, і тому логічно, що результати такої операції не повинні бути оприлюднені без настільки ж ретельного судового розгляду…

130. Слід зазначити, що доступ громадськості до інформації з матеріалів кримінальної справи не є необмеженим або дискреційним, навіть якщо справу було подано до суду. Згідно з чинними правилами доступ преси до файлів, що стосуються процедури підтвердження або надання дозволу на перехоплення та записування телефонних розмов, є обмеженим… Більш того, судді можуть вирішити, за обґрунтованих обставин, не дозволяти третім особам отримувати матеріали справи. Суд не виключає, що розглядаючи такий запит, суддя може намагатися знайти рівновагу між реалізацією права на повагу до приватного життя і права на свободу вираження поглядів та переконань і свободу інформації. Таким чином, доступ до інформації законно підлягає судовому контролю.

131. Проте такої можливості не існує, якщо, як у цій справі, інформацію було злито пресі. У цьому випадку надзвичайно важливо знати, по-перше, чи держава організувала свої відомства і навчила персонал, як уникати порушення офіційних процедур…”

Очевидно, держава не вчить. Але це не стосується НАБУ. Адже працівники НАБУ, та й саме відомство має доступ до величезного обсягу ресурсів донорських організацій, які можуть закривати відповідні потреби. Більше того, минулого року найбільші донори НАБУ провели незалежний аналіз діяльності відомства, і у висновку зафіксували:

“З огляду на міркування презумпції невинуватості не менш важливим є мати чіткі загальні правила щодо поширення закритих для загалу матеріалів на етапі досудового розслідування, включаючи відомості про результати зовнішнього спостереження, розшифровки перехоплених розмов або будь-якої іншої інформації, отриманої як результат проведення негласних дій, так само, як і інформації про результати обшуків. Така інформація (особливо аудіо- та відеозаписи), як правило, не повинні поширюватися і можуть розголошуватися лише в мінімально необхідному обсязі тільки у виняткових випадках і лише з дозволу САП.”

Проте, бажаної внутрішньої політики (policy) в НАБУ як не було, так і нема. Про інші органи досудового розслідування годі й говорити.

Як правильно підмітили закордонні експерти, що проводили аудит НАБУ, усі ці складні правила про результати НСРД продиктовані не лише бажанням захистити приватне життя (нехай навіть людину записують в її робочому кабінеті). Найперше, про що дбають ці правила — це про презумпцію невинуватості. А також принцип змагальності.

Адже зафіксована завдяки НСРД інформація часто буває взагалі не пов’язаною з кримінальним провадженням, але настільки компроментуючою для людини, що її витік просто розчавить цю людину задовго до суду. Якщо такий матиме місце. Розчавить, звісно, репутаційно. Але у більшості випадків цього цілком буде достатньо. Суд вже буде непотрібним, тавро надійно покриє “фігуранта” не лише від голови до п’ят, але й від народження й до смерті.

І, як показує український досвід, держава ніколи не відмовляє собі у використанні цієї опції.

Як облажалися судді

Найголовніше у цих записах те, чого в них немає.

У відео НАБУ сказано, що вони записали “тисячі годин розмов”, але опублікували лише одну годину. І там ні слова про скасування націоналізації ПриватБанку, Конституційний суд, справи проти Уляни Супрун, забезпечувальних ухвал проти конкурсів на голів державної податкової служби і державної митної служби.

Але повернемося до того, що в записах є: мат, шовінізм і переговори про дії різного ступеню незаконності.

Що тягне на кримінальну відповідальність

• Суддя Вовк (сподіваємося, ні) домовлявся про неправосудну забезпечувальну ухвалу Суворовського районного суду Одеської області про заборону членам ВККС оцінювати суддів. Якщо цей факт буде доведено, то суддя Шепітько, який прийняв ухвалу, понесе покарання за статтею 375 КК (постановлення завідомо неправосудного рішення), а пан Вовк — за статтею 376 (втручання в діяльність судових органів). Найцікавіше, що максимальна санкція статті 376 становить, ох і ах, 50 неоподатковуваних мінімумів. Хіба, вдасться довести співучасть.
• “Яйца этой уполномоченной у нас”. В цьому епізоді пан Вовк (а може, і не він) намагається “розхитати” Уповноважену з прав людини пані Денисову на те, щоб вона замінила членів ВККС, які були призначені по її квоті. В обмін на те, що ОАСК задовольнить її позови проти НАЗК. Виглядає так, що ОАСК свою частину домовленості виконав (ось це рішення), отже тут може прилетіти відповідальність аналогічна попередньому пункту.

В усіх перелічених історіях паровозиком йде перешкоджання діяльності ВККС (351–2 КК).

Що тягне на фейспалм (а/к/а/ неетичність)

• “Ростик, привет. Слышишь, а шеф спрашивает“. В цьому епізоді суддя Аблов домовляється із Ростиславом Кравцем (а може, і не з ним) про подання позовів щодо припинення повноважень членів ВККС Щотки, Козьякова і Весельської. Ця розмова на записах НАБУ датована 12 лютого, а 15 лютого ОАСК відзвітував громадськість про надходження цих позовів.

“Адвокат не повинен при виконанні доручення клієнта керуватися вказівками інших осіб”, а ще “…в своїй професійній діяльності адвокат зобов’язаний протистояти будь-яким спробам посягання на його незалежність, бути мужнім і принциповим”. Це Правила адвокатської етики. Що тут ще сказати.

• “Сука, Федорчук. Месяц не прошел — отказал в иске. Конченные люди”. Суддя Федорчук розглянув позов Ростислава Кравця і відмовив у його задоволенні. Ось це рішення. За це пан Вовк (а може, не він) дає доручення особі, схожій на його помічницю, знайти підстави для подання 20–40 скарг від імені різних осіб і громадських організації скарг на процесуальні порушення судді Федорчука. Це дуже сильно неетично, але не більше.
• “Короче, шеф, девятого же псих”. В цьому епізоді з паном Вовком (або не з ним) спілкується жіночій голос і з суддівською стурбованістю перепитує, чи не змінилася позиція щодо кваліфікаційних іспитів.

Що ж, слід віддати належне панові Вовку, який продовжує говорити цинічну правду щодо одночасної хвороби трьох десятків суддів. Ось пряма мова із інтерв’ю пана Вовка, яке він дав після обшуку:

— А почему тогда другие судьи демонстративно проигнорировали? Намеренно?

Нет, не специально. Просто судья, как обычный человек, переживает определенные проблемы со здоровьем, особенно в стрессовых ситуациях.

И возможно понимание, что с учетом указаний экс-президента, оценивание ты не пройдешь, безусловно, стрессовая ситуация, которая в том числе может стать причиной ухудшения здоровья или обострения уже существующих недугов. Бывает и такое, что идешь в больницу, а у тебя находят панкреатит, высокое давление и прописывают постельный режим и капельницы. Судьи воспользовались рекомендациями врачей.

— Но это все очень подозрительно…

А у нас есть абсолютно здоровые люди? Вот если бы 30 человек были абсолютно здоровы и пошли все вместе на оценивание, это не было бы подозрительно?

Іншими словами, нічого аж занадто страшного судді не наговорили. Так, якби ми були у Великій Британії, то суддів би вже не було на посаді. Але у українських юристів дуже висока планка терпимості до неетичної поведінки і колег, і суддів, тому нічого особливого. Гортайте далі.

Що не так із “захистом” суду

Трохи дивно писати про захист суду, тим не менше, суд зараз дійсно має оборонятися і робить це не самостійно, а з адвокатами. А ще публічною комунікацією.

Після обшуку суддя Вовк дав всього два інтерв’ю: для сайту ukranews, і каналу 112.

Ясно, що в Україні не так вже і багато якісних незалежних ЗМІ, але висловлювати свою позицію лише на ангажованих, при цьому афілійованих із про-російськими настроями майданчиках, це трохи якось не тойво, ні?

Але нехай так, про смаки не сперечаються.

Позиція пана Вовка, а відтак, як ми розуміємо, і всіх інших суддів: голоси на записах дійсно схожі на голоси суддів, але вирізані із контексту. А все це політичне замовлення старої влади.

Це хороша позиція, але для будь-якої іншої особи. Для суддів же така пасивна позиція захисту як “доказів немає, це політичне замовлення” виглядає аж занадто банальною.

Суддя з кришталевою репутацією мав би миттєво публічно пояснити кожен епізод, який йому публічно закинуло НАБУ, і одразу після цього звернутися із заявою про вчинення злочину щодо створення лівих доказів (ст. 384 КК наприклад).

Немає жодного сумніву в тому, що всі згадані на “плівках” судді не мають на час слідства розглядати справи.

Але це лише на наш смак.

Ну і ще один нюанс. Коли три десятки суддів не з’явилися на оцінку з обгрунтуванням “захворіли”, ми всі зрозуміли, що ОК, ссуть оцінки, чекають нову владу, і придумали собі офіційну відмазку. Але зараз ця історія знов спливла у записах розмов. І суддя Вовк в інтерв’ю після обшуку знов повторив історію про те, що всі судді люди і теж хворіють.

Тобто, на записах все змонтовано, але цей момент НАБУ змонтувало правильно, виходить?

Довіра до суду в стилі лаунж

Кажуть, що незалежність судових органів є передумовою забезпечення правопорядку та основною гарантією справедливого вирішення справи в суді. А ще кажуть, що суддя має відстоювати та втілювати в життя принцип незалежності судових органів в його індивідуальному та

колективному аспектах.

Це не ми так кажемо, це пряма мова із Бангалорських принципів поведінки суддів — документу, який не має прямої сили суддівського копняка в Україні, але зібрав у собі більш-менш очевидні притомній людині вимоги до суддів.

Отже, принцип незалежності складається із кількох елементів, які ми пропонуємо розглянути під плейліст (плейліст в кінці тексту), який звучить на задньому плані переговорів:

1.2. Суддя дотримується незалежної позиції як щодо суспільства в цілому, так і щодо конкретних сторін судової справи, у якій він повинен винести рішення.

Суддя Вовк (можливо, ні) із іншими суддями обговорюють доручити адвокату Ростиславу Кравцю подати позов щодо повноважень члена ВККС пана Щотки. Під композицію Angie Stone “Wish I didn’t miss you” пан Вовк (а може, ні) каже: “Ростик, можешь начинать хуярить, пиарить, что это ты”.

1.3. Суддя не тільки виключає будь-які взаємовідносини, що не відповідають посаді, чи втручання з боку органів законодавчої та виконавчої влади, а й робить це так, щоб це було зрозуміло навіть сторонньому спостерігачу.

Цей бангалорський принцип у виконанні ОАСК розкривається під композицію Mariya Yaremchuk “Ty v meni e”, коли пан Вовк (а може, і не він) обговорює з кимось скасування рішення конкурсної комісії по судді Аблову.

1.6. Суддя виявляє та підтримує високі стандарти поведінки

суддів з метою укріплення суспільної довіри до судових органів, що має першочергове значення для підтримки незалежності судових органів.

Суспільну довіру до судових органів суддя Вовк (можливо, і не він) створював під час розмови із паном Ківаловим щодо ухвали Суворовського районного суду Одеської області під композицію Papik “Special love” (ммммм це так мило❤️).

І шо тепер?

А те, що сторони у спорі реалізують риторичний бангалорський принцип незалежності суддів перед початком розгляду справи, відповідаючи на питання суду “чи довіряєте ви складу суду”?

І от згадуючи всі ці далоги суддів (мат пробачається), як ми, адвокати, маємо відповісти на питання судді?