Доброчесність

Уявіть, ви заходите до приміщення. Воно наповнене ароматами і запахами. Ви вслухаєтесь носом, як це роблять парфумери. Одні аромати приємні і прості, вони вас не дратують, але й не захоплюють. Можливо, ви їх двічі не слухатимете. Інші вишукані і складні – їхні ноти розкриваються поступово і змінюються. Щоб зрозуміти, ви повертаєтесь до них знову і знову.

А є такі, які крутять у носі з порогу. У них можуть бути якісні та коштовні компоненти, однак за тією ложкою “дьогтю” ви уже не вловлюєте нот пачулі. Ви безпомилково знаєте, що це – лайно. 

З доброчесністю є, як і з запахами: люди, як і парфуми, різні і звучать по-різному. Однак є аромат, а є амбре. 

Дискусія з питань критеріїв доброчесності, стандарту доведення чи презумпцій така ж безглузда як і спроби відповісти на ці питання. Доброчесність або є, або її нема. Для перевірки на доброчесність потрібні носи, які вчасно очищують свої рецептори вдиханням аромату від зерен кави, щоб безпомилково відрізнити пачулі від якогось амбре.