Виявляється, що той “пацанський борг Януковича” у 2013 році на 3 ярди доларів і подальший спір із рашкою доволі популярний серед академіків.

Є такий подкаст про міжнародні фінансові контракти — Causes & Controversies. Його веде професор університету Вірджинії Міту Гулаті (Mitu Gulati). Я вже колись писав про один із випусків: у липні він там досліджував наш проспект емісії євробондів у 2016 році і його дуже особливу умову про оподаткування.

Минулого тижня вони розбирали, як Україна узяла у росії 3 ярди кредиту 2013 році незадовго до анексії росією Криму. Кредит, який загорнули у форму продажу єврооблігацій. Оскільки ми кредит не повернули то, рашка звернулася до суду. Ми писали дуже детальний огляд процесу “пацанського боргу Януковича” ще тоді, у 2019:

Борг Януковича: пацанський суд у Лондоні

Суд відмовив росії у видачі summary judgement і рашка пішла оскаржувати. У 2023 Верховний Суд Сполученого Королівства остаточно відмовив росії у клопотанні. Тоді українськими ЗМІ пролетіла новина про те, що це перемога і повертати борг не потрібно. Це не так, і ми тоді ж описали, чому: бо рашці лише відмовили у видачі summary judgement і далі має бути розгляд справи по суті.

Так ось, академіки у подкасті трохи жартома і трохи серйозно обговорюють, що замість платити шалені мільйони Quinn Emanuel (вони представляють Україну), ми могли б зробити простіше.

У проспекті емісії (ось він) є пункт 7 про оподаткування, який звучить орієнтовно так:

“Усі виплати за Облігаціями мають проводитися без стягнення будь-яких теперішніх або майбутніх податків.

Якщо таке утримання або відрахування вимагається українським законом, то Емітент збільшить виплату основної суми, таким чином, щоб забезпечити отримання власниками облігацій тієї самої суми, яку вони отримали б, якби таке утримання або відрахування не було потрібним”.

Із цього правила є виключення: gross-up не відбувається у тому випадку, якщо власник облігацій має “звʼязок з Україною”:

“Власник облігацій зобов’язаний сплачувати такі Податки у зв’язку з цією Облігацією через наявність у нього будь-якого зв’язку з Україною, іншого, ніж саме володіння такою Облігацією“.

Це більш-менш стандартна умова для євробондів. Інвестори, які перебувають за межами країни-емітента, очікують отримувати виплати без утримання податку. А от інвестори всередині країни, які вже зобов’язані сплачувати наш податок на прибуток, не мали б використовувати єврооблігації для уникнення податку. Звідси і застереження про «зв’язок» (connection carve-out). Термін «зв’язок» навмисно сформульовано широко, щоб резиденти або компанії, що ведуть діяльність у країні-емітенті, не могли вимагати той gross-up — фактично, компенсацію сплаченого податку.

От академіки і пропонують: так нехай Україна встановить для росії 100% податок за цими облігаціями і стягне їх без gross-up, бо ж росія анексувала частину території України. Тим більше, що у згаданій главі 7 проспекту емісії йдеться саме про усі виплати, а не тільки про дохід від облігацій.

Це було б доволі сміливо, погодьтеся. Але оскільки положення застосовується не за прямим, якщо можна так сказати, призначенням, то доволі спірно.

1) Ну бо ж в іншому випадку встановлення 100% податку на виплати за облігаціями для якогось одного власника облігацій було б порушенням принципу рівності. Але ми маємо лише одного власника — росію. Тому інші власники якось переживуть.

2) Принцип ‘good faith’ тут при першому наближенні був би не на боці України. Але при другому наближенні, чому б і ні: на фоні 300 ярдів, проценти від яких наші європейські партнери вирішили спрямувати на підтримку України, цей 3 мільярдний “податок на вторгнення” виглядає цілком навіть моральноетичненько.

Тож раптом Квіни продують нашу справу, є теоретичний план Б.

Діма Гадомський