Навіщо УШПС купила видавництво Основи?

У червні 2024 Українська школа політичних студій повідомила, що вони в особі Лабораторії законодавчих ініціатив разом із Андрієм Вишневським, Анастасією Бородіною та Світланою Матвієнко набули право власності на легендарне Видавництво Основи. Володимир Петраковський і Діма Гадомський поговорили про цю непересічну подію з Андрієм та Світланою.

Володимир Петраковський: Я читач і підписник Основ і я був дуже сильно здивований новиною, бо не чекав на таке поглинання. Розкажіть, як ви до цього прийшли.

Світлана Матвієнко: Багато років я роблю УШПС. Це повільно зростаюча мережа, десь сорок людей на рік. Наша мережа зростає разом з Україною. А найкращий метод впливати на більшу аудиторію це книга. Створювати власне видавництво не було ніякого бажання чи наснаги, а Основи, на мою думку, це найкультовіше українське видавництво. Плюс, я закінчила Могилянку, тож виросла на його книгах. Та ще і Богдана Павличко випускниця УШПС, вона вчилася разом із Андрієм Вишневським.

Я б не сказала, що це було цілеспрямоване продумане рішення, тобто ми не ставили собі за мету купити Основи і йшли до цього двадцять років. Ми бачимо величезну проблему із адекватністю, освіченістю і врівноваженістю в Україні. Я належу до того крила громадянського суспільства, яке не є агресивними адвокаційником. Більше того, я доступними мені методами воюю із цими агресивними адвокаційниками. Ми почули, що воно продається, і мені здалося, що це ідеальний метч і для Школи, і для мене особисто.

Андрій Вишневський: У 2017 ми із Даною Павличко опинилися в одній групі УШПС, затоваришували, а тоді якось у розмові зовсім про інше спливло, що вона хоче продати Основи. Хтось хотів купити видавництво частинами, комусь були потрібні тільки права, комусь тільки торговельні марки. Для Дани і для її родини було важливо зберегти видавництво. Це дуже складний і драматичний для її родини крок, тому вона шукала, кому б віддати видавництво у хороші руки. І такими хорошими руками виявилися ми зі Світланою.

Більша частина моєї карʼєри була присвячена реформі державної служби. Участь у конкурсі на голову НАЗК стала водорозділом. Я пройшов у двійку, а призначили людину з низу списку. Тоді я зрозумів, що доведеться на якийсь час зробити паузу у цьому і знайти точку зусиль, яка дозволить найбільш ефективно використати мої знання.

Але я не бізнесмен і не комерсант, тож для мене Основи це, у першу чергу, соціально відповідальний бізнес, через який можна задовольнити інтелектуальну спрагу нового покоління. Ті молоді люди, з якими я зараз спілкуюся, по рівню інтересів, ерудиції і надивленості геть інші, ніж були ми. Ті книги, які були у 90-х видані коштом фонду Відродження, нікому було читати в Україні. Це ті книги, на яких я в Оксфорді вчився: Джон Роулз, це Роналд Дворкін, Джон Стюарт Мілл. Сьогодні ж вони стали бібліографічними раритетами і продаються за страшні гроші на OLX. Їх потрібно перевидавати.

В: Із того, що ти розповів про НАЗК, я розумію, що СЕО Основ будеш ти?

С: Історія така. Я розвиваю УШПС і дуже люблю свою роботу. В Основах я просто співвласник і ідейний натхненник Андрія у тих питаннях, де йому не вистачить багажу знань і філософської освіти, які є у мене. Тому так, Андрій буде СЕО.

Насправді Андрій не все говорить. Він роками мені розповідав про те, що хоче видавати книги. Мало хто про це знає, хоча про це написано у Вікіпедії: Андрій колись знайшов в архівах документи з дуже різних періодів і на їх основі видав пʼятитомник історії державної служби. Тобто він знає, що це таке. І ще його велика перевага у тому, що він як раз не бізнесмен, і не комерсант, тому його ідеї дуже виходить за всі ці рамки. Я впевнена, що буде дуже весело.

А: Але я і не настільки романтичний, щоб розуміти, що зараз не 90, і Фонд Відродження не буде це фінансувати. Ми, звичайно, сподівалися, що так може бути, але все одно здивовані масштабом приязної і щирої хвилі, яку отримали після публікації релізу про покупку Основ. Моя задача номер один це відновити видання і, скажімо так, перезапустити як успішний бізнес. Нам потрібно заробити гроші, аби реінвестувати їх у реалізацію того, чим є видавництво Основи. А для нас зі Світланою видавництво Основи це, ні більше ні менше, складова української політичної і культурної ідентичності.

В: Оскільки у продавця не було бажання зберегти цілісність видавництва і не продавати його по шматках, чи є у вас юридичні зобовʼязання перед продавцем?

А: Ні, немає. У нас є джентельменська угода. Ми повні власники, можемо робити з видавництвом усе, що вважатимемо за потрібне. Обмеження навіть не обговорювалися.

С: Ясно, що ми не будемо переназивати видавництво. Навпаки, ми хочемо зробити таку річ дуже важливу. Трагічна загибель Соломії у дуже молодому віці не дала їй можливість самій опублікувати свої праці. Ми видамо повний корпус її текстів.

А: Це суто ініціатива Світлани, а не частина угоди; наша ініціатива і добра воля. Ми будемо робити це за свій кошт. Але ми вважаємо це невідʼємною складовою місії, тому що неможливо відділити імʼя Соломії Павличко від Основ.

Наскільки видавництво додає Школі конкурентної переваги перед вашим конкурентом, якого ви не назвали, але я назву — перед Аспен Інститутом?

А: Є два сильних бренди, які при поєднанні підсилюють одне одного. Виникає синергія і виникає додана вартість, якої б не було, якби кожен із цих брендів розвивався окремо. Українська школа політичних студій — це люди насамперед, люди, обʼєднані у спільноту, у мережу, яка функціонує, на відміну від Аспену, і яка обʼєднана на основі цінностей.

С: Звичайно, Школа дуже посилить Основи, а Основи посилять Школу. Ми будемо звертатися до випускників школи, наприклад до юристів або представників креативних професій, аби дізнатися, чого їм не вистачає і що нам потрібно зараз видати. Можна робити прикольні колаборації й ми будемо їх робити. Але після того, як ми прокомунікували поглинання, кожен підуть своїми дорогами, якими вони йшли.

Я не розглядаю Аспен як конкурентів, і зараз поясню, чому. Вони ж, типу, проводять діалоги всіх зі всіма, а ми діалоги всіх зі всіма не проводимо. І коли ми жорстоко помиляємося, а це бувало, ми цих людей виключаємо зі спільноти. А ще мені здається, що тексти — це те, на чому ґрунтується весь Аспен, але я не думаю, що там є люди, які просто додумалися б чудити щось таке (таке як купити видавництво — примітка редактора). Ми вважаємо, що ми можемо конкурувати з ними дуже великими ідеями.

Діма: Саєнко Харенко підтримують видавництво бізнес літератури. Які ви маєте у планах колаборації, про які варто вже розповісти спільноті Мертвих юристів?

А: У нас вже є ідеї, але я поки що не можу з вами ними поділитися, бо над ними ще потрібно попрацювати. Але юридичні фірми це дуже специфічне середовище, у яке я дуже добре занурився під час виборчої кампанії на президента АПУ свого часу. Я із багатьма партнерами і керуючими партнерами тоді зустрівся особисто, тому хоч у мене немає великих ілюзій, але є велике сподівання на те, що хтось із юридичного ринку підтримає наші проєкти. Якщо не підтримає, то ми будемо знаходити внутрішні ресурси і все одно їх робити.

Насправді колаборація це інструмент із подвійним лезом і має бути межа: колаборація заради ідеї це одне, а видавати книжку на замовлення це інше. Ми точно будемо намагатися збільшувати кількість першого. Навряд ми зможемо повністю відмовитися від другого, але ми точно це обмежимо високоякісними продуктами, які відповідатимуть насамперед етичним стандартам.

С: Ми в принципі хочемо вийти із цієї ніші “бізнес-проєктів”, я у них не вірю. Потрібно видавати важливі книжки, потрібно робити їх модними. Бо видавати тексти, до яких люди не знатимуть як підступитися, це теж не дуже правильно. Задавати моду на високу літературу буде теж однією із наших місій. Це те, що робила Дана: вона брала тексти, які ніколи б не взяли у руки молоді люди, і робила так, щоб вони таки хотіли взяти їх у руки, робила їх модними і популярними.

Є така колаборація дуже невдала, у Твітері її прозвали книгою про труси. Це таке видання видавництва Основи, колаборація із брендами української білизни. За усі ці дні я здивована хвилею добра і позитиву, на яку я не очікувала, а також я здивована тим, що майже кожен другий питає: “ви ж не будете видавати книжки про білизну?”. Так от, ми зробимо робити колаборації, які не будуть так виглядати і зробимо все, щоб ці колаборації несли інтелектуальний посил.

Ну і повернуся до юристів. У нас корпус праць українських юристів не те що не перекладений і не виданий, тут взагалі мертве поле. Хіба якісь юридичні спільноти при університетах намагаються щось власними силами робити. Та і галузей нормальних немає: у нас погано розвинена філософія права, антропологія права, соціологія права. І не можна сказати, що Україна у цьому плані така вже безталанна, ми маємо витоки і джерела, із якими можна працювати.

Я думаю, що потрібно робити те, що залишиться у віках, а не те що може зараз принести якусь зайву гривню; бо якщо зробити щось величне, то гривня прийде сама, а може і дві.

А: Якщо вже Світлана почала привідкривати секрет, то і я трішки більше скажу. Мене як правника і як громадянина бентежить те, що у нас є розрив у правовій традиції. Вона розвивалася безперервно десь із часів Русі і до 1843 року. У той час на більшості наших територій працювали Литовські статути. У 18 столітті була спроба кодифікації, результатом роботи якої став “Свод правил, по которым судится малороссийский народ”. Кодекс був вперше опублікований, здається, десь на початку 20 століття, але ніколи не був легітимізований, ніколи не став нормативним актом. Але фактично він застосовувався до 1843 року, поки не зʼявився “Свод законов российской империи”. Потім все це було замінено корпусом правових актів Радянського Союзу, які стали основними джерелами права для сучасної України — ось тут і стався розрив. Я не настільки романтичний, аби вважати, що ми можемо подолати цей розрив і використовувати статути Великого Князівства Литовського як джерела права сьогодні. Мова геть не про це. Ми маємо це вивчати, популяризувати, розвінчувати, публікувати. Мало того, у кінці 19, на початку 20 століття було дуже багато досліджень усього цього, є абсолютно геніальні роботи українських вчених, про які сьогодні ніхто не знає; навіть науковці-правники не знають у більшості випадків.

Д: можеш назвати ці праці?

А: Не буду зараз. Можу сказати лише те, що мене у цьому звʼязку ще до придбання Основ зʼявилася ідея видати одного вченого. Я був дуже здивований, коли вивчаючи архів публікацій Основ знайшов, що єдине видання малесенької частини праць цього вченого зробили саме Основи.

Діма: Спробую вгадати, це праці Михайла Жернакова?

С: Боже, поможи нам, Господи!

В: Я трохи інших авторів читаю, ніж Діма, і орієнтуюся трішки більше у книжковому ринку. Мені так виглядає, що ви ближче до Духу і Літер, ніж до Лабораторії, правильно?

А: Видавництва важко порівнювати, тому що кожне має свій унікальний профіль, портфоліо, цінності. Я думаю, що Основи залишаться у своїй ніші, але ця ніша розширилася. Два періоди Основ — період Соломії Павличко і період Дани Павличко — це два зовсім різні періоди, які між собою до цього часу не поєднувалися. Це ніби як два різні видавництва. Ми хочемо поєднати ці дві традиції і інкорпорувати тексти сторічної давнини у сьогоднішню атмосферу. Книга про труси це теж експеримент, просто не дуже вдалий. А от “Місто” Валерʼяна Підмогильного з ілюстраціями Максима Павлюка — це дуже крута книжка і зараз якщо подивитися коментарі під новиною про придбання Основ, там дуже багато людей вимагають перевидання саме такого “Міста”.

Тому у цьому сенсі ми вже не будемо схожі на Дух і Літеру, або не будемо суто в одній ніші із ними. Духу і Літера робить свої фішки і напрями, якими Основи ніколи не будуть займатися, і навпаки.

Ми точно не будемо конкурентами Нашому Формату, КСД і Фоліо, у нас не буде масове видавництво. При усій повазі до них, але вони купують недорогі книги і роблять не завжди якісні переклади, але їхні книги можуть купити і прочитати більша кількість людей, а це чудово. Але цього Основи робити не будуть. Книги Основ були дорогі і вони будуть дорогі, бо вони дорогі у виробництві. А ще вони розраховані на публіку більш підготовлену, більш начитану, більш надивлену, більш мислячу.

В: З якою юридичною фірмою ти б порівняв видавництво Основи — назви якусь галеру, або, можливо, бутік?

А: Axon Partners (каже серйозним тоном).

С: Кримінальний бутік Бугая VB Partners (сміється).

Діма: Ти сьогодні згадував про етику і цінності. Скажи, які можуть бути морально-етичні питання у книговидавництві? Якщо умовний VB Partners захочуть видати з вами якусь працю Докінза, то ви відмовите? А якщо умовні Miller після історії з Носовим захочуть видати “Тропік Рака”, ви відмовите?

С: Колись Фонд Ріната Ахметова видав книгу “Хвороба як метафора” Сʼюзен Зонтаґ про її досвід боротьби із раком грудей. Ця книга вистрілила усюди і, власне, якщо згадувати те хороше, що зробив Фонд Ахметова, то дуже часто люди знаючі називають переклад цієї книжки. Я думаю, що це непогано, коли умовний Ахметов вирішує сам щось таке зробити. Але я також думаю, що у нас із Андрієм вистачить можливостей заробити кошти і видати те, що ми хочемо.

Я взагалі не здивувалася цій історії з Олексієм Носовим із Міллерів. Бо юридична компанія брала багато гучних pro-bono кейсів на початку діяльності, аби заробити собі репутацію та заявити про себе; при цьому компанія захищала дуже багатьох, хто потребував цього захисту, включаючись у надзвичайно важливих кейсах (як-от справа Катерини Гандзюк). Історія, подібна до Носова, могла статися з будь-якою компанію на нашому ринку.

А: Я вважаю, що для видавництв шкідливими є і державні замовлення, і приватні замовлення, і що в ідеальному світі їх взагалі не має бути. У цьому ж і полягає незалежність видавництва, і у цьому сенсі видавництво нічим не відрізняється від медіа. Просто незалежність медіа захищена законом, а видавництва так не захищені.

Для мене відповідь на твоє питання така. Етична дилема тут є, але вона для мене елементарна: я б книжки не видавав у такий спосіб. Якби я вважав, що ці книжки потрібно видати, то я б шукав, де видавництву заробити гроші на чомусь, що краще продасться і не буде порушувати його власних стандартів.

Д: Я хочу повернутися до питання синергії двох напрямків вашого бізнесу на такому прикладі. Я нещодавно звернув увагу на те, як маловідомий до того грецький автор 5 століття до нашої ери Фукідід став дуже популярним інтелектуальним чтивом про військове мистецтво після того, як про його Пелопоннеські війни вийшов текст у журналі Foreign Affairs. Чи правильно я розумію, що коли ви говорите про синергію між Школою й Основами, то ви маєте на увазі подібні історії популяризації “складних текстів”?

С: Ми це робимо з 2005 року. Вся друга сесія Школи в нас присвячена величезному корпусу текстів. Власне, на Школі апробувалися перші аспенівські семінари.

Ми будемо використовувати існуючі і майбутні тексти Основ для Школи і навпаки. Я думаю, що реакції людей на ці тексти будуть стимулювати нас нормально перекласти і видати їх. Тут же ще дуже важлива річ: у професійних філософських та філологічних колах заведено вважати, що українські переклади дуже низької якості. Це повʼязано із радянською традицією, а ще із недобросовісністю деяких перекладачів, які брали російський переклад тексту і з нього перекладали на українську. Я зараз бачу коментарі у мережі про те, що потрібно перевидати те і те, а я знаю, що це не потрібно перевидавати, це потрібно пере-перекласти і правильно доносити. І ось тут буде дуже важливо те, чи зможемо ми зробити це професійно.

А бідний Фукідід у середовищі істориків і філософів та інших подібних маленьких болотцях був відомий завжди. Світове визнання йому дала наша плинна інформаційна епоха.

Взагалі, гуманітарна освіта має бути набагато кращою, ніж вона у нас є. Якось я прийшла викладати на “Адвокат майбутнього” і у мене був шок: у сенсі, ви не знаєте, хто така Ханна Арендт? Я була у жасі від того, яких елементарних речей вони не знають, а тим паче як вони правлять своє правосуддя. А вони просто квадратні, прямолінійні і дуже обмежені люди. У них питання моральної чи етичної дилеми не може виникнути в принципі.

І от що, можливо, вам буде ще цікаво. Мені здається, що важливо не тільки стимулювання до читання, не менш важливо також і стримування від читання. Є люди — машини по переробці неймовірної кількості бізнес-літератури, хоча насправді їхню свідомість і психіку можна було б вберегти, якби вони прочитали якусь одну нормальну книжку. У Андрія був один такий керівник, останній; він дуже любить читати. Але те, що він читає, це неймовірний шлак. А найгірше те, що він намагається інкорпорувати ідеї із тих бестселерів у системи державного управління. Це дуже страшно.

От із цим ми плануємо працювати за допомогою Основ.