“Будьте собою! Не створюйте окремого персонажа з ідеальним голосом та емоціями. У всіх є щось унікальне, що варто транслювати під час судового виступу”. Ми вже могли бачити і чути, що команда могилянців перемогла у цьогорічному Telders Moot, але от чого ви точно не бачили і не чули, так це пост-переможних рефлексій членів команди і тренерів про те, за рахунок чого, на їхню думку, вони перемогли.

Але увага: у тексті присутня кондова зумерська лексика, на виправлення якої не піднялася наша олдова рука.

Про вайб бенчу від переможців Telders Moot -- ABBA — Соплі і слюні перемоги // світлину надала Маша Столбова

Про Telders Moot

Команда Національного університету «Києво-Могилянська академія» виграла Telders Moot — cудові дебати з міжнародного права ім. Бена Телдерса. Це другий випадок в історії змагань, коли українська команда перемагає у фінальному раунді. Перша перемога була у 2016 році і тоді це знов була команда НаУКМА.
Це найпрестижніші європейські судові змагання з міжнародного публічного права, які проводить Лейденський університет у місті Гаага, Нідерланди. Фінальний раунд конкурсу проходить у Палаці миру в залі Міжнародного суду ООН.
Телдерс складається з усних і письмових раундів і ґрунтується на вигаданій справі (короткому викладі фактичних обставин), що стосується ряду питань міжнародного публічного права.
Цього року ми перемогли команди Франції, Словаччини, Іспанії та Норвегії. У фінальному раунді збірна України перемогла Словаччину.
Складу команди: Владислав Левчук (2 курс бакалаврату), Анстасія Шашкевич (3 курс бакалаврату), Владислав Михальченко (4 курс бакалаврату) та Анна Тимошенко (2 курс магістратури).
Тренери – Володимир Гришко (2ге місце на 2019 Telders Moot, Національний чемпіон 2020 Jessup Ukraine) та Маша Столбова (2ге місце на 2018 Telders Moot, співтренерка Telders Moot 2019 та Jessup Ukraine 2020), тренер з публічних виступів – Джон Фолк.

Хороший оратор

Головною чеснотою першокласного оратора є гнучкість. Саме вона й допомогла нашій команді перемогти у фінальному раунді змагання. Судді, серед яких і суддя Міжнародного суду ООН Георг Нольте, виокремили навичку наших ораторів вирішувати гіпотетичні ситуації, порівнювати приклади практики держав із фактами нашого вигаданого кейсу і не триматися за наперед прописану структуру спіча як за рятівний круг в океані питань. Ми не боялися піти у вільне плавання і дослідити межі аргументації своєї позиції в ході спілкування з суддями. Це веде нас до ключового в усному виступі – зловити вайб бенчу, проявити свій емоційний інтелект і звичайно продемонструвати місяці підготовки за 20 хв плідингу одного спікера.

Для оратора в муткорті та й у реальному житті важливо не презюмувати, що судді знають усі деталі справи. Потрібно доступно, просто і чітко представити позицію, прямо відповідати на запитання, розуміти, коли від вас вимагають відповіді “так/ні”, а коли хочуть почути більш розширене пояснення, посилання на судову практику тощо. Учасники нашої команди за потреби перепитували суддів, аби встановити, чи правильно вони зрозуміли запитання, чи суддів задовольнила відповідь. Це запобігало зайвим недомовленостям й непорозумінням, адже спікери перебували з суддями на одній хвилі і говорили на одній мові.

Наступною чеснотою в списку є впевненість у собі та вибудованій позиції. Звичайно, інколи потрібно буде йти на стратегічні поступки, аби в кінці здобути перемогу, однак ніщо не повинне похитнути вашу аргументацію в цілому. Контроль над голосом, мімікою та жестами, і навички публічного мовлення загалом також додають до успішності виступу. Наша команда працювала над вдосконаленням цих скілів протягом місяця перед міжнародними раундами, і можемо тепер сказати, що не дарма.

Наостанок, для вдалого виступу потрібно намалювати комікс з яскравими картинками – розказати історію, яка переможе. Якщо для мемо достатньо структури IRAC, то для усного виступу ні. Витисність максимум соку з фактів, які вам дає справа, додайте права і кейс ло, дрібку емоцій, перевірте як працюватимуть ваші аргументи в реальному світі (зробіть реаліті чек, наприклад, як кожен з видів кібер атак може повпливати на критичну інфраструктуру держави, як патрульний літак може вигнати субмарини з територіальних вод, і як це впливатиме на інтерпретацію і застосування права), і подавайте вашу страву гарячою.

Поганий оратор

“Чи не заголосно ти говориш? Чи не затихо ти говориш? Як у тебе звучить голос? Чи не хитаєшся ти? Який у тебе вираз обличчя? Що робити з хвилюванням? Як ти тримаєшся на запитаннях судді?” — усі ці питання неодмінно виникають у кожного, хто готується до такого роду змагань у вигляді судового процесу.

Неможливо уникнути страху перед публічними виступами від якого й виникають вищеперелічені проблеми, адже він обовʼязково буде. Інша справа як справлятися з ним та супутніми незручностями?

Очевидно, що є загальні поради, яких неодмінно потрібно дотримуватися під час плідингу, але що є абсолютним баном за будь-яких умов? Насамперед, привʼязаність до заздалегідь написаного спіча, адже він сковує кожен рух і позбавляє такої цінної навички як гнучкість у взаємодії з будь-якими творчими поривами суддей в їхніх питаннях.

Більш страшним гріхом є монотонне читання того самого спіча без будь-якої уваги до слухачів, що унеможливлює як зоровий так і будь-який ментальний контакт із суддями на яких має бути спрямована вся увага та енергія спікера. Важливо за 20 хвилин побудувати звʼязок з кожним з трьох суддей, не оминувши увагою жодного. І навіть якщо це головуючий суддя – це не означає, що переконувати треба лиш його.

Іншим важливим фактором є невміння виділити — головне від другорядного. Навалити купу всього без жодної пріоритизації — погана риса у багатьох сферах. Змиріться з думкою, що у вас лише 20 хвилини. Покажіть свою позицію з її найкращих сторін та не намагайтеся показати всім, який ви розумний і як багато ви нарісьорчили поки їхали до Гааги. Але! Забувати про слабкі сторони вашої позиції теж дуже погана ідея, їх точно прощупають, не сумнівайтеся.

Чи знає щось середньостатистичний юрист про правовий режим територіального моря? От і судді здебільшого й не знають. Тому пірнати у глибини (як це було у нашому випадку) міжнародного морського права без будь-яких простих аналогій із реального життя така собі ідея. Ускладнювати й без того складне жахлива звичка навіть у міжособистісному спілкуванні.

Виступаючи для того, щоб показати, які ви круті та холодні devil’s advocates тільки відштовхне від вас прихильність усіх присутніх. Якщо вас бояться як опоненти так і суд, то щось десь пішло не так.

Бути не ввічливим та не поважати людей навколо вас огидна риса в будь-яких її проявах чи то на касі в супермаркеті чи в Peace Palace. Грубіянів ніхто не любить, тим паче Феміда, вона й завʼязаними очима побачить як ви закотили очі на слабкий аргумент протилежної сторони.

І, мабуть, найстрашніше, коли ти бачиш спікера, який/яка одягає на себе чужий стиль. Очевидно завчені рухи, неприродній голос та стиль говоріння (який в 99 відсотках зламається на питаннях). Будьте собою! Не створюйте окремого персонажа з ідеальним голосом та емоціями. У всіх є щось унікальне, що варто транслювати під час судового виступу. Не соромтеся цього, але працюйте над тим, щоб всі ваші наявні позитивні сторони були прокачані на максимум.

Організація

Фундамент команди, звісно, складають тренери. Вони доповнюють один одного максимально круто, бо за характерами, звичками, фокусами, підходами сильно відрізняються. Один — мотивує батогом, інший – пряником; один ріже арги у мемо, інший — ріже тебе поглядом за провтик; один кличе бусінками, інший – гаврилами; ну, ви зрозуміли. Саме тренери надсилали “листи щастя” нам кожного тижня із планами, завданнями та стратегіями підготовки. Вони ж правили писанину в меморандумах, давали фідбек на пропоновані аргументи, ганяли по теорії та скоромовках, слухали промови й завалювали питаннями. Тому керування загальним процесом покладалося на тренерів, а вже між собою (самостійно, в парах чи вчотирьох) ми працювали в режимі імпровізації.

Безперечною перевагою було місцезнаходження усіх у Києві та тренування офлайн. Два-три рази на тиждень ми збиралися в Могилянці, якими б холодними не були її аудиторії взимку, та кидалися один в одного теорією міжнародного публічного права, кейсами ICJ, геніальними ідеями створити нові прецеденти та, нарешті, обговорювали свої меморандуми чи спічі.

У єдності та дружності команди не можна відкидати і такий фактор як вдачу. Майже ніхто з нас не знав один одного до формування “збірної Могилянки з телдерсу”, а тому нам пощастило зійтися характерами й навіть коупінг-механізмами достатньо, щоб усім було комфортно, весело й цікаво – як безпосередньо в процесі підготовки, так і поза мутом. Навіть більше, ми всі любимо танцювати перед раундами, з задоволенням виємо в караоке ті самі пісні та фанатіємо від Євробачення. Зібрати шість рандомних людей з такими характеристиками – точно вдача. Але про неї стало зрозуміло ще з першого дня, коли одноголосно вирішили назватися АВВА (бо типу Анастасія-Влад-Влад-Анна, але абревіатуру читати англійською, поняли, да?).

Компетенції

Ми б дуже хотіли, аби на мут-корті можна було використовувати лише найбільш сильні сторони кожного та заховати слабинки від суддівських очей, але в реальному житті усім доводиться пахати в кожному з процесів підготовки, незалежно від навичок та здібностей у статусі-кво. У нас на кожного з команди були розподілені шматки роботи не за компетентностями, а за змістом: на людину є сторона, яку захищаєш, та питання, на які відповідаєш (issues). Відтак, кожен проходить ті самі етапи рісьорчу, написання мемо, усної презентації – і намагається вигребти в них. Але, звісно, не обходилося без командної роботи у вигляді допомоги “хто чим може”.

Наприклад, Влад М. одразу проявив уміння “копати”. Ми не скажемо його роботодавцю, але ця людина рісьорчила 24/7, за будь-яких погодних і робочих умов та зовнішніх подразників, могла знайти найбільш неочікувані речі. Навіть якщо автор кейсу не закладав туди якісь алюзії та відсилки, Влад їх все одно знайшов та дослідив. А потім ще склав мільйон табличок і розіслав тіммейтам. Із додаткових повноважень він звалив на себе тягар класно жартувати й розряджати обстановку.

Щодо іншого з Владів можна сказати, що спочатку до кафедри виходить його харизма, а потім сам Влад Л. Ще з моменту знайомства навички ораторського мистецтва подарували йому прізвисько “депутат” у команді. І хоча він зазвичай дуже соромиться похвали щодо своїх здібностей, для тіммейтів він часто був прикладом впевненості, магнетизму й шарму за трибуною. Ще, як наймолодший, він відповідав за навчання усіх інших сленгу Gen Z та ознайомлення їх з актуальними трендами тік-току.

Настя вирізняється двома крутими навичками. По-перше, жорсткістю думки при м’якості її подачі: ідеальний Applicant, що сподобається будь-кому як людина і при цьому чітко проартикулює що хоче від суду та навіщо. По-друге, вона оперує із вбудованими ексель-таблицями в голові: вміння структурувати допомагало не лише встигати представляти усі свої арги на усних раундах, але і “структурувати” безлад в головах тіммейтів.

Аня прийшла із запалом з усіма дебатувати: тренерами, тіммейтами та суддями. Вона готова була відстоювати навіть найслабший аргумент, якщо вірила в нього. Особливо якщо аргумент не піднімала більше жодна команда. Особливо якщо судді відкриті до дискусії. Respondent, який не приймає награних страждань від опонентів та може відкрито заявити “Yes, and?” так, щоб Аріана Гранде нервово курила в стороні.

Інші команди

Ми не знаємо, як готувалися інші команди, як вони розподіляли між собою ролі й процеси, однак можемо принаймні частково побачити прояви їх комунікації під час раундів та між ними. Так, наприклад, ми помітили, що жодна з наших команд-конкурентів не використовувала активно sitting-off counsels (осіб, які не виступають на раунді, але сидять поруч зі спікерами задля допомоги). У нас цей процес був налагоджений ще з національних раундів: окрім нотування запитань суддів, слабких місць опонентів та судорожного написування ребаттлів/сюрребаттлів, по нашому столу невпинно літали стікери зі словами підтримки, похвалами тіммейтів та – зовсім трішки, чесно – підколами опонентів. Натомість в інших команд, з якими довелося пограти, подібної комунікації та активних дій за столом не спостерігали. Можливо їм відомі методи телепатії, можливо не мали потреби – цього ніколи не дізнаємося.

Неочікувано геніальною стратегією виявився гендерний баланс у кожній зі сторін: як позивача, так і відповідача представляли хлопець і дівчина. І як би ми не хотіли заявляти про сучасність спільноти мут-кортівців, в якій не місце упередженості, однак реакція судді “ну нарешті хлопчик!” дала знати про важливість врахування навіть таких нюансів.

Нові навички

Очевидно, що мут-корти – дуже субʼєктивна і рандомна на фінальні результати річ. Особливо це стосується Telders, де відсутні як раунди на вибування, так і чвертьфінали чи півфінали в класичному розумінні. Так, наша команда мала змогу зіграти лише 2 раунди за позивача і два – за відповідача, щоб поборотись за вихід до фіналу. Тому в таких умовах кожен із нас набув, як мінімум, навичку стресостійкості та внутрішнього спокою. І найкраще в цьому допомагала звісно підтримка кожного із нас: спільні пошуки аргументів в одному номері вночі, вилазки після раундів по музеям, караоке, танці під пісні АВВА в гаазьких автобусах тощо.

Щодо спостережень, то насправді їх не так і багато. Кожна команда була доволі прошарена у форматі змагань, розуміла нюанси не лише кейсу, а й загального контексту у світі, тож їхня підготовка була на висоті. Але, насправді, що вразило найбільше, так це запитання суддів. Їх цікавило не сухе право з конвенції чи якогось рішення ICJ, а навпаки – логіка яка стоїть за цими нормами. Наш кейс це без перебільшень лабіринт Мінотавра з прихованим суверенітетом, кібератаками, застосуванням сили як засобу порушення договорів та іншими диковинами. Тому судді, як ніхто інший, цікавились тим як же працює право насправді, яка практика склалась серед держав і чи “не все так однозначно”. Це показує їхню зацікавленість не в “букві”, яку хтось написав років 70 тому, а у вмінні її застосування.

За цей час звичок у нас набралось багато: щодня моніторить сайт ICJ, виступати вдома зі спічем перед собакою, перекладати незрозумілі англійські слова. Хотілось би звісно позбавитись звички душніть як при зустрічі одне з одним, так і в подібних текстах… але напевне це спільна риса всіх правників, хто зна..

Водночас усім довелось вчитись і жертвувати чимось заради команди. Починаючи від сну, звичних підходів до роботи, можливістю сяяти одноосібно в “лучах слави” заради перемоги команди. Вчитись менше сперечатись, поважати думку інших. Навчитись шукати не погане, а хороше – не хейтити мемо інших команд чи загалом оцінювати інших через призму їх слабкостей, а фокусуватись на тому, в чому вони сильні і що в них бачать судді.

Однак зараз нам усім треба навчитись іншій навичці – to cope with післямутівська депресія. Це ще раз підкреслює тезу на початку – треба більше цінувати кожен момент від старту й до фінішу, адже час плинний…