Українська правда проти ВАКС

Українська правда отримала від ВАКС вимогу зняти з сайту раніше опубліковане інтервʼю голови суду Віри Михайленко. Розбираємося, що має більше шансів перемогти цього разу: журналісти та ефект Страйзанд чи ВАКС і авторське право.

• 19 кітня в Українській правді вийшло інтервʼю із очільницею ВАКС Вірою Михайленко.
• В інтервʼю немає нічого особливого скандального, хіба що обережні вислови пані Михайленко про те, що треба грунтовно аналізувати судові рішення перед тим, як звинувачувати суд у замовності, що суду не потрібно гнатися за показниками, бо тоді страждатиме якість, та щодо негласних слідчих дій як найвищого ступеню втручання у права людини.
• Через сім днів після публікації інтервʼю журналістка УП Соня Лукашова написала у своєму ФБ, що ВАКС вимагає від газети зняти інтервʼю і прикріпила скрін частини скарги, де ВАКС посилається як на підставу своєї вимоги на закон про авторське право.

Я поговорив із журналістами і юристами стосовно скарги ВАКС і їхні думки розійшлися кардинально.

Що говорять журналісти

Головний редактор Бабель Євген Спірін каже, що десь у 2012 році у законі про авторське право зʼявилася вимога погоджувати цитати із героєм інтервʼю. Відповідно, у тому випадку коли герой інтервʼю був проти публікації відредагованої версії своїх слів, журналіст публікував розшифровку без змін.

Ця норма, якщо дещо помʼякшити слова Спіріна, дуже напружувала журналістів, бо не всі герої інтервʼю мали сміливість не відмовитися від своїх слів.

У грудні 2022 року Верховна рада змінила закон про авторське право у частині інтервʼю, тому тепер, на думку Спіріна, погодження інтервʼю знаходиться суто у площині домовленості між журналістом і героєм. Іншими словами, якщо вони домовилися, що журналіст публікує інтервʼю у власній редакції, то за умови відсутності перекручення сказаного, герой не може вимагати внести правки, або заборонити публікацію. Бувають ситуації, коли умова про погодження фінального тексту є обовʼязковою для того, щоб таке інтервʼю взагалі відбулося, тоді журналіст має погодити текст перед виходом.

У коментарі для Мертвих журналістка Української правди Соня Лукашова сказала, що ні про правки, ані взагалі про погодження інтерв’ю ні з Вірою, ні із прес службою ВАКС домовленості не було. Теми, які Соня збиралась обговорювати і які потребували би підготовки, вона надсилала у ВАКС завчасно.

На прохання ВАКС Соня надіслала текст почитати, однак не обіцяла приймати правки.

“Це наше постійне правило, однакове для всіх спікерів, бо ж ми не пресслужба. Воно прописане і на нашому сайті. Я особисто, звісно, можу виправити точкові обмовки чи помилки (всі ж люди), але не переписувати слова“, каже Соня.

У відповідь ВАКС прислав змінений текст: лише у кількох випадках Віра хотіла прибрати, наприклад, речення або пом’якшити вислів; більшість правок були не дуже суттєвими і літературними, але їх було відверто багато. Тому Соня виправила цифри на більш актуальні, у деяких місцях змінила одне-два слова, типу із “заставити” на “змусити, і повідомила речниці ВАКС, що переписувати текст інтерв’ю не буде.

За півтори доби після публікації речниця ВАКС спершу особисто попросила УП змінити текст. Після відмови надіслали згаданого вище листа із вимогою прибрати иінтервʼю:

“Направду, хочте пишіть хочте ні, але я щиро була дуже приємно вражена тим, яка вийшла розмова) Жива і цікава, як мені здалось)” — написала мені Соня у месенджері, і оскільки її враження відповідає моєму враженню від прочитання інтервʼю Віри, я подумав, що варто таки цю репліку написати.

Що кажуть юристи

Я поговорив із кількома юристами, які займаються авторським правом і одразу заспойлерю, що попри те, що із закону про авторське право прибрали слово “інтервʼю”, вимога погоджувати його досі є, але не завжди. Але формулювання ось цього “не завжди” у юристів дещо відрізняється.

Юристи дуже бісяться (і я теж, до речі), коли журналісти скорочують їхні коментарі, тому приводжу їхні слова повністю (тільки прибрав слова “вбачається”).

Костянтин Зеров, к.ю.н., адвокат, радник «Молотай і партнери»

З 16 серпня 2001 року по 31 грудня 2022 року в авторському праві України діяла унікальна презумпція, що не відображена в жодному міжнародному авторсько-правовому договорі. Згідно цієї презумпції авторське право на інтерв’ю визнавалось створеним в межах співавторства,  а особа, яка дала інтерв’ю, та особа, яка його взяла, відповідно, визнавались співавторами такого твору  (ч.3. ст.13 старого закону про АПіСП).

При цьому опублікування запису інтерв’ю допускалось лише за згодою особи, яка дала інтерв’ю. Останнім досить часто та успішно користувались респонденти, які 1) мали додатковий механізм для захисту своїх прав поряд з дифамаційними спорами, 2) нерідко таким чином де-факто цензурували «щось зайве сказане» та переробляли текстовий коментар на діаметрально протилежний, бо «щось не сподобалось» (читай оціночний суб’єктивний термін «достатні підстави»  абз. 5 ч.1. ст. 13 старого закону про АПіСП).

Законодавець із прийняттям закону «Про авторське право і суміжні права» № 2811-IX від цієї презумпції відмовився, вірогідно, – свідомо.

Автором інтерв’ю за загальним правилом має визнаватись інтерв’юер, який надає форму вираження твору. Він, використовуючи власні творчі рішення, певним чином коригує респондента в процесі надання відповідей, відводить від певних тем і повторень, застосовує різні психологічні засоби впливу на респондента, зрештою – цитує в своєму творі окремі відповіді останнього.

Надання ж респондентом відповідей на питання за загальним правилом не є творчою діяльністю, хоча в окремих випадках такі відповіді дійсно можуть становити результат власної інтелектуальної творчої діяльності респондента та відображати власні творчі рішення останнього. Саме в такому випадку дискутувати про гіпотетичне співавторство на інтерв’ю є можливим і у разі виникнення спору між інтерв’юером та респондентом – має бути вирішеним відповідно до вимог чинного законодавства (визнання права, припинення дії, що порушує право, виплата компенсації тощо), але це точно не має бути презумпцією.

Відповідно, відповідь на поставлене питання «чи має журналіст запитувати дозвіл на публікацію інтерв‘ю у гостя за новим законом «Про авторське право і суміжні права»?  – За загальним правилом, ні не має. Разом з цим цивільне право є диспозитивним і має в своєму арсеналі такий принцип як «свобода договору». Перед початком інтерв’ю сторони мають право домовитись, що опублікування запису інтерв’ю буде можливим лише за письмовою згодою респондента, чим, вірогідно, і будуть намагатися користуватися високопоставлені гості, ну а їх юрисконсульти – мати додаткову роботу😊.

Іларіон Томаров, радник Василь Кісіль і партнери

Припущення №1: інтерв’ю – це твір, співавторами якого є журналіст та гість.
Це буде вірним для всіх випадків, крім двох: якщо журналіст сам написав відповіді, які гість прочитав (або навпаки) або якщо відповіді настільки неоригінальні, що обговорювати питання авторства буде просто недоцільним.

Припущення №2: інтерв’ю – це твір, що становить нерозривне ціле (тобто частини кожного співавтора не можуть використовуватися незалежно). Звісно, можна опублікувати окремо відповіді і питання, але традиційно для цього жанру їх розміщують разом.

Припущення №3: гість та журналіст до початку інтерв’ю не укладали договори та не домовлялися про дозволи щодо публікації.

Виходить, що жоден із співавторів не має права без достатніх підстав відмовити іншим співавторам у наданні дозволу на опублікування інтерв’ю (п. 2) ч.2 ст. 13 ЗУ «Про авторське право і суміжні права»).

Як так і що робити?

По-перше, очевидно, що журналіст має отримати згоду в письмовій формі (як будь-який правочин щодо авторських прав).

По-друге, гість може відмовити в згоді на публікацію, якщо вважатиме, що інтерв’ю, наприклад, містить недостовірну інформацію або може зашкодити правам певної особи.

Що робити журналісту, який вважає, що відмова безпідставна: публікувати чи оспорювати? Напевно моя відповідь не сподобається журналістами, але у такому випадку твір не можна розміщувати. Якщо ж опублікувати, тоді гість має право оспорити публікацію без згоди, вимагати видалення та, можливо, стягнення шкоди.

Олександр Мамуня, керуючий партнер Mamunya IP

З огляду на зміст листа, ВАКС дійсно послався на норму Закону України «Про авторське право і суміжні права» № 3792-XII від 23.12.1993, який вже втратив чинність.

Однак, чинний Закон України № 2811-IX від 01.12.2022, на мій погляд, також надає правову охорону інтервʼю, як обʼєкту авторського права, співавторами якого є учасники інтервʼю, тобто ті особи, які своєю творчою працею створили оригінальне інтелектуальне творіння, виражене у формі інтервʼю.

Cт. 6 Закону містить невиключний перелік обʼєктів авторського права, які підлягають правовій охороні. Тобто, окрім перелічених у зазначеній статті обʼєктів, правовій охороні можуть підлягати також і інші обʼєкти, які відповідають загальним вимогам авторського права, а саме твір має бути оригінальним, створеним внаслідок творчих зусиль, а також виражений у обʼєктивній формі. Інтервʼю підпадає під усі зазначені вище критерії.

До того ж інтервʼю, згідно із Законом, не є обʼєктом, що не охороняється авторським правом. Співавторами, на підставі ст. 13 Закону, є автори, спільною творчою діяльністю яких створено твір. Якщо твір, створений у співавторстві, становить нерозривне ціле (а інтервʼю і є нерозривним твором), майнові права на нього належать усім співавторам спільно і здійснюються за згодою між ними.

Причому жоден із співавторів не має права без достатніх підстав відмовити іншим співавторам у наданні дозволу на опублікування такого твору. Здається, у листі ВАКС наведені достатні підстави для відмови журналісту у наданні дозволу на опублікування інтервʼю.

Лідія Климків, партнерка Axon Partners

Не можна не помітити, що без скандальних думок Іво Бобула про меркантильних жінок чи менш яскравих, але дуже важливих тверджень голови ВАКС про знеособленість рішень суду по Коболєву, не було б самого інтерв’ю як гіпотетичного твору, що є об’єктом авторського права. 

З іншого боку, вклад того, хто дає інтерв‘ю визначається лише вираженням певних думок та ідей, які, як відомо, не охороняються авторським правом, і яким об‘єктивного вираження надає саме той, хто бере інтерв’ю, поміщаючи репліки у певну форму, надаючи коментар та кінцеве оформлення, спрямовуючи, врешті-решт, саме інтерв’ю в певне русло своїми питаннями. 

Чи може бути репліка, сказана без підготовки в межах інтерв’ю, твором, який захищається авторським правом?

Для захисту твір має бути оригінальним. Оригінальність наше законодавство визначає як результат власної інтелектуальної творчої діяльності автора та відображає творчі рішення, прийняті автором під час створення твору. Чому ж не можна вважати вислів, сказаний при інтерв’ю, результатом такої творчої інтелектуальної роботи? 

Так, чи можна, наприклад, відповідь фотографа Анрі Картьє-Брессона на запитання інтерв’юера про те, що він думає про художню фотографію на відміну від документальної, вважати фразою, яка позбалвена критерію оригінальності? 

Думаю, не можна зробити хороші фотографії з точною метою в голові. Наприклад, стилізація – це сумний результат систематичного, а не інтуїтивного підходу до композиції. Єдине можливе мистецтво полягає в людяності вашої рефлексії, у вашому погляді та в збігові обставин, коли ви опиняєтеся в потрібному місці в потрібний час, і аж ніяк не в манері будувати композицію. 

Можливо, ідея про меркантильну жінку у репліці Бобула, зафіксована в інтерв’ю, – це теж уже гіпотетичний об’єкт авторського права, якщо визнати, що така зафіксована ідея була оригінальною. Водночас, хоч я і не читала реплік Віри Михайленко в інтерв’ю УП, але все ж мало уявляю, як можна вдихнути оригінальність у фрази про механіку підготовки рішень у ВАКС. Хоча і таке можливе, чому ні. 

Якщо ми розглядаємо питання авторського права на інтерв’ю з погляду важливості журналістики та охолоджувального ефекту авторського права на важливість того, що роблять журналісти, то велику роль можуть відігравати, наприклад, позиції ЄСПЛ щодо важливості журналістики у демократичному суспільстві.

У рішенні «Társaság  a Szabadságjogokért проти Угорщини» суд дійшов висновку, що надання публічним особам можливості цензурувати пресу та суспільну дискусію, прикриваючись захистом своїх особистих прав, було б фатальним для свободи вираження поглядів у царині політики.

Не варто забувати і про вільне використання творів, яке гарантоване законом про авторське право (fair use): можна використовувати цитати без дозволу їх автора, якщо це зумовлено критичним, полемічним, науковим або інформаційним характером твору (повідомлення), до якого цитати включаються. 

Інтерв’ю з головою ВАКС більш ніж достатньо, на мій погляд, задовольняє ці критерії, навіть якби цитати були вершиною творчого генію думки у такому специфічному питанні, як знеособлення судового рішення щодо пана Коболєва. 

В контексті авторського права на непідготовану репліку в межах розмови та її опублікування пресою, є гарний приклад з практики США, яких точно не можна запідозрити в цензурованому законодавстві про авторське право і яке зазвичай зазначають у публікаціях щодо проблеми авторського права на інтерв’ю. 

У справі The Swatch Group Management Services Ltd. v.Bloomberg L.P Блумберг опублікував протокол закритого засідання відомого виробника швейцарських годинників Swatch без дозволу останнього. Засідання було приурочене останньому фінансовому звіту Swatch.

Swatch подали у суд на Блумберг через порушення авторського права на запис реплік офіцерів Swatch на засіданні. Цікавий факт: винахідливі юристи Swatch зареєстрували авторське право на ці репліки перед поданням позову. 

Суд встав на бік Блумберг, однак цікавим є те, що він у рішенні не заперечив авторських прав Swatch на цей запис, а лише підтримав позицію Блумберг про вільне використання цього запису пресою (fair use).

***

Ну і я теж не втримаюся від коментаря. Як я бачу по останнім антикорупційним справам, ВАКС знаходиться у процесі доведення власної субʼєктності. Знаєте, як буває, коли у вагоні метро на кріслі для трьох вільно розкинувши ноги сидять двоє і коли туди намагається припаркувати себе хтось третій, то двоє мають дещо посунутися.

Частина суспільства незадоволена рішеннями ВАКС щодо гучних справ справ. Антикорупційні органи, здається, зводять роль суду до суто формальної — підтвердити їхню позицію. Віра Михайленко взагалі вважає, що ВАКС не входить у цю так звану антикорупційною вертикаль і намагається окреслити територію, яку займе ВАКС у судовій системі. Цей процес, зокрема, відбувається і у публічній площині, а правила, за якими грає публічна площина, відрізняються від “кулуарниих”.

Якби мене хто питав, то я не думаю, що претензія журналістам зняти інтервʼю це правильний крок, навіть з огляду на те, що вимога суду є обгрунтованою. І УП зробили абсолютно правильно, залишивши текст. Але у цієї моєї думки є і інший бік: активісти і журналісти часто бувають доволі критичними щодо судів і суддів, особливо, коли ця критика загалом вписується у поточні вимоги умовного суспільства. Тому попри те, що у цьому випадку до роботи журналістів немає жодних претензій, напевно, ВАКС своєю скаргою намагався насправді сказати медіа: “поважайте будь ласка суд, бо якщо ви не будете, то хто ж тоді буде?”.

Насамкінець я дуже раджу уважно прочитати інтервʼю Віри, аби зрозуміти, чому ВАКС зробив те, що зробив. Адже очевидно, що крім виміру авторського права і відносин із журналістами, тут є ще як мінімум ще один вимір.

ПС. Віру Михайленко я теж просив прокоментувати цю ситуацію, але вона замість коментаря запропонувала дати для Мертвих окреме інтервʼю: на тому і домовилися.