WARbitration: інвестиційні арбітражі проти рф та війна (дешифр онлайну)

warbitration

В четвер, 25 травня, у нас відбувся крутий івент. “Мертві юристи” разом з Українською Арбітражною Асоціацією та Future Law School провели онлайн-дискусію “WARbitration: як стягнути з росії компенсацію за збитки бізнесу на окупованих територіях?” з файними спікерами.

Хто був?
Спікери:

  • Павло Бєлоусов, партнер Aequo
  • Віталій Морозов, радник Hughes Hubbard & Reed
  • Анна Ткачова, радниця Asters

Модератори

  • Олеся Гонтар, спеціальна радниця Integrites
  • Микола Юрлов, радник Marchenko Partners

Ви можете подивитись відео онлайну –

А можете почитати дешифровку дискусії нижче

Контекст: навіщо оце все (від Колі Юрлова і Олесі Гонтар)

Збройна агресія рф принесла, крім тисяч смертей, ще й мільярдні збитки – для звичайних громадян, компаній, інфраструктури. Ми зібрали представників тих фірм, які вже мали досвід перемоги над рф в міжнародних арбітражах щодо експропріації майна на території Криму після анексії.

Ми говоримо про потенційні інвестиційні позови, і це лише один з можливих механізмів. Серед інших обговорюваних – національні і міжнародно-правові механізми. Національні – ті, які доступні через нацсуди і фонди відновлення. В рамках міжнародних мехінізмів інвестиційні – один із можливих, але не єдиний метод.

Хто і що: 

Кожен зі спікерів працював у кримських інвестиційних спорах, які виникли після анексії рф Криму. Окремо по кожному:

Павло Бєлоусов, партнер Aequo – представлял«Нафтогаз» проти РФ.

Віталій Морозов, радник Hughes Hubbard & Reed – представляв пʼять компаній, включно з «Укрнафтою» і «Приватбанком»

Анна Ткачова, радниця Asters – представляла «Ощадбанк»

Віталій Морозов:

21 березня 2014 пройшла офіційна анексія – росія закріпила в конституції, що Крим є частиною росії, після чого пройшла хвиля експроприацій. В нашій практиці це були аеропорт Бельбек, Приватбанк, мережі АЗС, багато нерухомості на південному березі Криму. Ми представляли компанії в пʼятьох арбітражах. Вони адмініструвались Постійною палатою третейського суду (Permanent Court of Arbitration), три з них проходили в Гаазі, два в Женеві. В усіх арбітри визнали рф відповідальною за експропріацію.

Інвестиційні арбітражі (ІА) поділені на 3 частини – юрисдикція, відповідальність, компенсація. Найскладнішим було питання юрисдикції: в історії ІА ще ніколи не було анексій. Коли ми починали працювати, багато юристів були налаштовані скептично: більшість міжнародних договорів діють у межах кордонів країн. Зрозуміло, що Крим є частиною України за міжнародним правом. Тому наша позиція: хоча Крим є частиною України, територія росії (для умов цього договору) включає Крим, тобто росія несе відповідальність за те, що трапляється в Криму після його анексії. Ми переконували арбітражі, що належність Криму за міжнародним правом не є частиною аналізу, і росія несе відповідальність за те, що вона коїть в Криму, незважаючи на статус Криму як території України.

Ми почали виконання одного з рішень арбітражу в США. Процеси безпрецедентні, вони дали поштовх до низки інших позовів до рф.

Питання з ефіру:

Ви обґрунтовували, що інвестиції в Криму були здійснені українськими інвесторами “на іншій території” в розумінні угоди про взаємний захист інвестицій, тому що Крим де-факто контролює росія?

Віталій Морозов:

Сама стаття угоди, яка розкриває, що є територією, включає посилання на міжнародне право. Нам потрібно було обґрунтувати, що вона стосується тільки морських територій і континентальної зони. Я починав свою кар’єру в 2000-х роках у справах проти росії по Юкосу. Це були перші справи проти рф. У нас був великий досвід праці проти росії, у мене був товстий фоліант інвестиційних угод росії з іншими країнами. Посилання на міжнародне право застосовувалась скрізь, крім країн, які не мають морських територій. В договорах росії з Угорщиною, Австрією, Монголією, Узбекистаном такого положення нема. -В українсько-російській угоді це стаття 1, пункт 4.

Ми переконували арбітрів, що “обумовлені відповідно до міжнародного права” – це тільки морська зона і континентальний шельф, бо ця угода не застосовувалася до Угорщини, Монголії та інших країн без виходу до моря. Трибунал вирішив, що, по-перше, є фактичний контроль рф над Кримом і, по-друге, заяви росії про те, що Крим є невід’ємною частиною рф, свідчать про те, що саме росія несе відповідальність за цю територію.

Микола Юрлов:

Наскільки кримський досвід може бути релевантним зараз? Чи є альтернативні механізми, які варто розглянути?

Віталій Морозов:

Російська агресія 24.02.2022 – це повномасштабна війна, тож це зовсім інший сценарій. У Криму був «аншлюс», а тут ми маємо повномасштабну війну. Тому я не думаю, що інвестиційний арбітраж – дуже добрий інструмент, щоб вимагати відшкодування пошкоджень. Чи може кримський досвід бути використаний? Може, адже і там, і тут є юрисдикційне питання. Проте рф ще не заявляла, що захоплені наразі території є її частиною. Ми всі сподіваємося, що війна закінчиться перемогою України і ці території буде звільнено.

Більш справедливо створити інший механізм компенсації. Зараз його не існує. Існуючі – не є адекватними для таких великих компенсацій. Адекватно було б створити Компенсаційну комісію, яка б фінансувалась за рахунок арештованого російського майна. Зараз у США точаться активні дискусії щодо суверенного імунітету, чи можна конфіскувати таке майно, наприклад активи російського центрального банку – понад 100 мільярдів доларів тільки в США.  У лютому цього року адміністрація Байдена конфіскувала 7 мільярдів активів центрального банку Афганістану, які призначені для жертв теракту 9/11, тож прецедент є. Якщо буде політична воля – активи росії можуть бути конфісковані.

Міжнародні інвестиційні арбітражі виникли після Холодної війни, і за 30 років миру і процвітання це був найбільш ефективний інструмент для вирішення спорів між інвесторами і державами . Але ця система міжнародних спорів залежала від добросовісності держав. Якщо держава програвала подібні арбітражі, вона добровільно виконувала міжнародні рішення. Зараз це змінилося, ми починаємо жити в іншу епоху.

Остання спроба анексії мала місце в 1990 році, коли Ірак намагався приєднати до себе Кувейт. Після поразки Іраку в ООН було створено Компенсаційну комісію. Вона може бути основою моделі. Вона існувала 30 років, і її виплати щойно завершилися. Вона фінансувалася з доходів від продажу іракської нафти і виплатила понад 30 мільярдів доларів. Зауважу, що вона була затверджена Радою Безпеки ООН. Зараз, коли член Радбезу ООН є агресором, це неможливо. Але Компенсаційна комісія ООН може бути прикладом, і це може буде більш ефективно, ніж інвестиційний арбітраж.

Олеся Гонтар:

Зараз ми хотіли поспілкуватися з Павлом і запитати його: наскільки ситуація в Кримських арбітражах відмінна від нинішньої ситуації? Чи бачите ви якісь можливості для застосування кримського досвіду зараз?

Павло Бєлоусов:

Всім привіт. Я б дуже хотів, щоб досвід кримських справ нам не знадобився і ми не подавали саме в інвестиційний арбітраж щодо майна, експропрійованого на території України. Як громадянин України я б не хотів, щоб жодна територія була анексована чи рф утримувала над нею контроль.

Якщо провести аналогію, в 2014 році багато хто з арбітражних експертів скептично ставились до перспектив інвестиційних арбітражів. Можна ще більше збільшити амплітуду недовіри до цього інструменту, якщо врахувати, що ми почали аналізувати цей механізм ще у березні 2014, до того, як було підписано документ про анексію, і незрозуміло було, чи спрацює він. Тому казати, що повністю ситуації різні, я б не наважився. Вже сьогодні можна провести аналогії з т.зв. «ЛНР» та «ДНР», бо вони були визнані рф як незалежні держави, з ними були укладені угоди, які можна трактувати як механізм контролю рф над ними.

Віталій послався на статтю 1 пункт 4 Угоди про захист інвестицій. Ця стаття дійсно потребувала не тільки юридичного підходу, а й залучення лінгвістів, які надавали тлумачення статті. Навіть у російській версії “обумовлені відповідно до міжнародного права” викладено як “определяемые в соответствии с международным правом”. Терміни різні, тут багато є можливостей для інтерпретації. Я поділяю думку Віталія, але навіть на прикладі одного пункта зрозуміло, що на перший погляд простий договір насправді можна тлумачити по-різному. рф явно буде наполягати, що на ці території буде розповсюджуватися суверенітет РФ і це буде становити перші трудності.

Микола Юрлов:

Тобто під час аналізу арбітражні трибунали порівнювали російський і український тексти договору і знайшли розбіжності?

Павло Бєлоусов:

Якщо я правильно пам’ятаю, там є два моменти в статті 1.4., які активно обговорювали – «определяемые/обумовлені» и «а также». Я вперше зустрівся з тим, що необхідно було лінгвістично розбирати, що термін «а также/а також» означає і як він розділяє речення, де там головне і підрядне речення. Це цікавий досвід.

Повертаючись до питання аналогій: якщо кримський досвід буде застосований, проблематичний момент – це визнання інвестицій і куди саме ця інвестиції здійснювалися. Тут є дві важливих умови: інвестиція мала бути здійснена після 1 січня 1992 року і вона має бути здійснена на території «договаривающегося государства».

Майже всі інвестори не передбачали, що ця інвестиція опиниться на території рф, що вони будуть знаходитися на її території (в тлумаченні Угоди про захист інвестицій). Вони всі вкладалися на території України. Буде поставати питання, чи інвестиції були зроблені до 92-го року, чи вони були експропрійовані на території рф. У різних справах по-різному визначали, коли відраховувати початок експропріації. Її визначали або у лютому-березні 14-го року, коли починалася “повзуча експропріація”, в інших справах – вже в 15-му році. Я до того, що немає єдиного шаблону справи.

Ще один нюанс – визначення «інвестор» та «інвестиція». Багатьом державним підприємствам доводиться докладати багато сил, щоб довести, що вони саме володіли певними активами, бо наше законодавство створює тут нюанси – щодо володіння майном.

Олеся Гонтар:

Під час арбітражів застосовувалася саме угода про захист інвестицій між рф и Україною. Чи припускаєте ви можливість застосування угод між рф та іншими державами?

Павло Бєлоусов:

Так. Стисло – так, але мені невідомо про таку практику. Мало інвесторів, які були зацікавлені в ініціюванні арбітражів. Це політичні мотиви може мати: якщо у інвестора є інший бізнес в рф, а рф далеко не демократична держава, то багато хто просто боявся ініціювання позову щодо невеликих збитків в порівнянні з іншими активами в рф. Вони приймали рішення законсервувати активи і просто забути.  Деякі інвестори з демократичних держав і досі знаходяться в ситуації “чемодан без ручки”: в них є інвестиції, наприклад агрокомплекс, але вони не можуть нічого з ними зробити, і їм доводиться отримувати у своїх урядів державний дозвіл на те, щоб виплачувати зарплати тощо, а продати актив вони також не можуть.

Олеся Гонтар:

Тобто в наших поточних обставинах не виключається подальший розвиток практики міжнародних інвестиційних трибуналів і на основі інших угод.

Павло Бєлоусов:

Відчайдушні українці готові йти і боротися за справедливість. Цікаво, що Віталій сказав, що більшість «кримських справ» адмініструються Постійною палатою третейського суду (Permanent Court of Arbitration). Я думаю, що це так званий «юкосівський синдром». По ЮКОСу деякі пішли за стокгольмським регламентом, деякі – за регламентом UNCITRAL. Я скоріше за останній але було б цікаво почути від тих, хто брав участь в обох процесах.

Олеся Гонтар:

Я бачу, що багатьох цікавить питання, наскільки потрібно встановлювати наявність ефективного контролю над тими чи іншими територіями України. Я передаю слово Анні, яку прошу розповісти більше про це саме на основі вашого досвіду. Наразі різні території мають різний статус: є т.зв. «ДНР» і «ЛНР», які визнані рф, є тимчасово окуповані території Херсонської і Запорізької області, є території, де ідуть бойові дії. Чи можемо ми говорити про ефективний контроль над цими територіями?

Анна Ткачова:

Коротка ремарка щодо Угоди між Україною і росією про захист інвестицій. Коли ми починали аналізувати текст з відкритих джерел і потім побачили підписаний оригінал, ми знайшли невідповідності між ними. Я закликаю всіх під час аналізу угод користуватися саме скан-копіями офіційних текстів, які доступні на сайті Української Арібтражної Асоціації.

Стосовно ефективного контролю. Чисто теоретично, з урахуванням досвіду по кримським справам: ми знов говоримо про трактування Угоди між Україною та росією. Питання – в застосуванні цією угоди до тої чи іншої території. Як говорив Віталій, це питання тесту. Деякі трибунали підійшли до того, що тест по контролю – це де факто контроль та юрисдикція. Проте деякі трибунали додали до цього тесту те, що контроль має бути твердо встановлений і довготривалий. По кримській ситуації, коли не було перспектив того, що Україна військовим шляхом поверне собі територію, а російська федерація заявляла свій суверенітет над Кримом, існував певний вакуум в цьому питанні. Всі розуміли, що Крим тривалий час буде знаходитись під контролем російської федерації і застосовувати існуючі механізми для того щоб захищати інтереси осіб, які постраждали від окупації.

Ви правильно кажете, що треба розрізняти рівні контролю. Військово-тактичного контролю буде недостатньо, щоб говорити, що Угода про захист інвестицій застосовується. Тому бомбардування міста, наприклад Харкова, не дасть підстави говорити про географічне застосування Угоди. Малоймовірно її застосування до територій, де ведуться активні бойові дії – наприклад, в Маріуполі чи Попасній. Трибунали велику увагу приділяли адміністративно-політичному контролю рф над територією, де вона встановлювала і впроваджувала через виконавчі органи власні закони – здійснювала юрисдикція. Теоретично можна говорити, що деякі трибунали зможуть застосовувати Угоду до територій, де встановилась серйозна окупація і рф здійснює серйозний контроль – Херсон, Маріуполь, потенційно вся територія ОРДЛО.

Наскільки довго буде існувати окупація? Перше – в ситуації з Кримом не було механізмів для врегулювання позовів приватних осіб проти рф, єдиний фактичним способом лишалось звернення до російських судів. Зрозуміло, це було неефективно. Зараз ми маємо ситуацію повномасштабної війни – найбільшої з часів Другої світової. Одним із варіантів вирішення може бути укладення мирової угоди. Наразі дискутуються механізми компенсації. Механізм інвестиційного арбітражу може бути не найефективнішим: він дорогий, довгий і неоднозначний.

Микола Юрлов:

Наскільки дорогим може бути інвестиційний арбітраж такого роду?. Скільки грошей треба?

Анна Ткачова:

За чутками на ринку – це залежить від фірми лідів (lead counsel), з якою ви будете йти в арбітраж. Вартість залежить від рангу компанії і напрацьованості матеріалів, формату арбітражу. Якщо розбивати процес, робити біфуркацію, трифуркацію, витрати можуть збільшуватися в три рази. Це може бути до 70 млн. доларів. Якщо ми говоримо про менший чек – в районі 5 млн. дол. Суми значні.

Треба також розуміти, що під час першої хвилі позовів проти рф росія не брала участі в процесах. Там витрати були меншими. Зараз, коли рф почала брати участь в арбітражах, витрати суттєво зросли. Бачимо з боку рф “guerilla tactics”:затягування, челенджі і таке інше. Тому це доволі дорогий і довгий процес, порядку 3-5 років, не менше.

Микола Юрлов:

Я бачу, що після таких цифр наші глядачі почали відвалюватись, тому зроблю ремарку. Є можливість шукати third-party funders – спеціальні інвестиційні фонди, які беруть витрати на арбітраж, а ви віддасте частину стягнутої суми. Потенційно можна розглядати також можливість колективних позовів. Є справа Abaclat проти Аргентини, де було понад 60 тис. позивачів. Це та опція, яку можна розглянути для зменшення витрат на арбітраж.

Павло Бєлоусов:

Дві ремарки, якщо дозволите. Більшість з тих, хто нас дивиться – це наші колеги, тому вартість має не відлякувати, а лише збільшувати увагу до нашої дискусії. Друге – ми називаємо справи аеропорту Бельбек, «Приватбанк», але насправді там через кому іде багато інших осіб. Тобто певний досвід справ з декількома позивачами вже є.

Олеся Гонтар :

Анна, ще одне питання: ми вже говорили про визначення понять «територія», «інвестор», «інвестиція». На слуху термін «експропріація». Про які стандарти захисту ми можемо говорити для майбутніх позовів?

Анна Ткачова:

Збитки, які можна відшкодувати – це компенсація за порушення країною стандартів Угоди про захист інвестицій. Інвестиційний позов – це не деліктний позов про відшкодування збитків, завданих країною-агресором.

Треба вказати також на темпоральний аспект. Не всі збитки, які зараз завдають під час війни, потенційно можуть підпасти під дію Угоди. Треба, щоб росія встановила ефективний контроль над територіями. Лише після цього порушення, які будуть здіяні, будуть підпадати під дію Угоди. Шкода нанесена під час воєнних дій, скоріш за все, буде поза Угодою.

Однак якщо держава-агресор буде компенсувати завдану шкоду і буде дискримінувати тих чи інших учасників процесу, можна буде говорити про їх захист від дискримінації за положеннями “war clause”.

Коли є воєнні, але вони не виконують накази, а грабують cклади або плюндрують майно – це може потенційно розглядатися як порушення стандарту «full protection and security», якщо цей стандарт буде імпортовано в Угоду через “MFN clause”.

Якщо ми говоримо про викрадення баржі з зерном чи сільськогосподарської техніки – це може трактуватися як де-факто експропріація. Мені дуже цікаво які виправдання може надати росія таким діям.

Микола Юрлов:

Розкажи, що таке імпорт через MFN, тому що не всі знають про цей хитрий трюк, який вигадали інвестиційні юристи.

Анна Ткачова:

Трибунал застосовує лише Угоду про захист інвестицій, в ній прописані стандарти захисту. В Угоді між Україною та рф є певний набір цих стандартів. Один із них – країна, де перебувають інвестиції, має забезпечити однаковий режим для інвесторів з різних держав. Деякі трибунали дозволяли імпорт стандартів захисту з інших угод через MFN – most favoured nation clause. Тут спірна позиція щодо можливості імпорту substantive standards, але існує різна практика з цього питання.

Питання від глядачів:

Якщо рф зараз порушує закони та звичаї війни (Женевські, Гаазькі конвенції, звичаєве міжнародне гуманітарне право)), то яким чином застосовується інвестиційне з 24.02.22? Чи можна казати що inter arma silent leges – під час війни закони мовчать?

Павло Бєлоусов:

Можливо, не прямо відповідаючи на питання, але резюмуючи те, про що ми говорили: багато чого нам невідомо. Багато хто порівнює ситуацію в Україні в 2022 з 1939-1940 роком, коли СССР здійснив незаконну агресію поти Фінляндії. Багато хто знає, яких поразок завдали громадяни Фінляндії радянській армії. Але мало хто читав договір між Фінляндії и СРСР за результатами Другої світової війни. Якщо провести аналогію – Фінляндія мала виплачувати репарації СРСР, якщо стисло. Відмовитися від низки територій і виплачувати репарації СРСР. Російські лідери зараз кажуть те ж саме: Україна і її союзники мають компенсувати збитки, завдані армії рф.

До чого я це говорю: сам механізм, на жаль, передбачає, по суті, переважаюче право переможця. Комісія ООН створювалася при повній капітуляції Іраку. Плюс Ірак не був постійним членом Ради Безпеки.

У нашому випадку порушення міжнародного права – прямих зв’язків застосування інвестиційних угод певно що не буде. Ми знаємо декілька справ у міжнародному суді ООН. Якщо вони будуть доведені до логічного кінця, вони дадуть можливість ефективно використовувати ті положення, які в них будуть закладені. Наприклад Конвенція щодо фінансування тероризму передбачає можливість арешту активів і стягнення цих активів для компенсації збитку. Я не виключаю, що такі механізми будуть створені, але це не інвестиційне право.

Олеся Гонтар:

Щодо співвідношення міжнародного інвестиційного і гуманітарного права. У гуманітарному праві є положення про «законні цілі». Чи інвестиційні трибунали будуть використовувати гуманітарне право?

Павло Бєлоусов:

Маю великі сумніви. У всіх справах щодо експропріації активів в Криму всі трибунали обережно відносились до трактування анексії, окупації та інших понять гуманітарного права, оскільки вони працюють під парасолькою саме міжнародного інвестиційного права і конкретної угоди. У них є свій мандат, і якщо б вони вийшли за цей мандат, було б більше шансів для скасування рішення.

Микола Юрлов:

Я можу додати, що міжнародне гуманітарне право (МГП) застосовується з кінця лютого 2014 року, тому що міжнародний збройний конфлікт між російською федерацією та Україною розпочався саме тоді, з моменту як російські війська почали контролювати територію України, відповідно застосовується Женевські конвенції і є ситуація окупації. Досвід кримських справ показав, що МГП не заважає встановленню юрисдикції трибуналами.

У нас є питання від глядачів: як спікери ставляться до ідеї звернення до ЄСПЛ та національних судів. Це достатньо популярна тема зараз на українському юридичному ринку. Наскільки ви вважаєте це альтернативою арбітражу?

Анна Ткачова:

Звернення в національні суди включає невирішене питання – юрисдикційний імунітет рф. Активів рф на території України доволі мало, щоб отримати компенсацію треба буде виконувати це рішення на території інших держав. А для цього треба докласти зусиль для визнання цього рішення на території цих держав. Виникає питання імунітету російської федерації. Отримати просто рішення – зіткнутися з проблемою того, що активів недостатньо.  В принципі це питання стосується і рішень інвестиційного арбітражу. Його виконувати – це вставати в чергу за всіма, хто вже отримав рішення проти рф.

Щодо звернення до ЄСПЛ – треба дивитися на механізм виконання рішення і зважати на факт виходу рф зі своїх зобов’язань, яке буде діяти з осені цього року.

Віталій Морозов:

росія відмовлялася виконувати рішення ЄСПЛ, навіть коли вона ще була членом конвенції, тому я не бачу перспектив для таких кейсів в майбутньому. Щодо нацсудів – існує велика проблема юрисдикції. Я розкажу про суди США: у всіх держав є юрисдикційний суверенний імунітет. Із цього правила є винятки, але щоб їх використати, треба довести юрисдикційний зв’язок з територією США. Як правило, американські суди не мають екстратериторіальної юрисдикції.

Павло Бєлоусов:

Щодо ЄСПЛ – it depends. Досить важко буде доводити юрисдикцію в справах, коли ракети, запущені з Каспійського моря, знищили майно на території України, або коли окупація була нетривалою, «скоропостіжною». Треба дивитися на конкретні ситуації. Можливо, для деяких територій це буде механізмом. Питання в тому, наскільки ефективним.

Щодо нацсудів. Багато було критики в соцмережах, в тому числі від юристів. Я скажу таке: не може особа залишитися без захисту в Україні, особливо громадянин України. Це конституційний принцип. Станом на сьогодні, коли ми визначили, що немає ефективного механізму на момент 26 травня, мені здається, що це буде єдиним способом. Але бажано, щоб був створений ефективний механізм. Але я б не брався станом на сьогодні критикувати той же Верховний суд, який береться розглядати ці справи.

Микола Юрлов:

І наостанок, дуже цікаве питання «з зірочкою» від Володимира Наконечного: є угода про захист інвестицій між Україною та Фінляндією, яка містить «extended war clause» – що Україна бере на себе відповідальність компенсувати фінським інвесторам збитки, якщо їхні інвестиції були знищені, байдуже, якою армією, чиїми ракетами. Чи був у вас досвід роботи з такими положеннями?

Павло Бєлоусов:

Досвіду такого не було, але положення зрозуміле.

Микола Юрлов:

Положення цікаве тому що у нас є юристи які Україну представляють в міжнародних арбітражах. Я не думаю, що ЗСУ будуть брати до уваги положення міжнародних угод про захист інвестицій – в них є більш важливі і термінові речі. Але дійсно, такі положення в деяких договорах такі положення є.

Але в теорії про відповідальність держав є поняття «necessity» (необхідність) як обставина, що виключає протиправність діяння. Є ще стаття про самозахист.

Ми не поговорили сьогодні про виконання рішень інвестиційних трибуналів, але це дуже складне питання, яке потребує окремого заходу і ми як раз почнемо його готувати. Залишайтесь з нами, зі Спілкою Мертвих Юристів, Українською Арбітражною Асоціацією, Future Law School.

Я сподіваюсь, що питання, які ми зараз підняли, стануть початком для більш масштабного обговорення проблеми. В 2014 році ніхто не вірив в успіхкримських справ, можливо зараз будуть перші ластівки, які готові будуть спробувати встановити юрисдикцію по донбаських чи херсонських справах. Звичайно, ми сподіваємось, що в цьому не буде потреби і наші ЗСУ зможуть відновити контроль України над цима територіями.  

Ще раз дякуємо ЗСУ за те що вони роблять для збереження наших життів, нашої безпеки, і нашого майбутнього.

Слава Україні!

Всі:
Героям слава!

Сергій Сидоров, Микола Юрлов
колаж @costopinto