Trial by media – тейкевейз наших дебатів

Якщо ви провтичили дебати про trial by media, то от зробив вам тейкевейс.

Trial by media - тейкевейз наших дебатів
Фоточка не настояща, а зліплена із нетфліксівськї картинки і нагугленого обличчя Порошенка.

Синопсис PRO

Гласність піде на користь і рівності сторін у процесі, і суспільному інтересу. Закрите досудове розслідування – це запорука того, що потім в суді справа розвалюється, через некомпетентність і корумпованість слідчих. У нас низький рівень довіри до правоохоронної системи не тільки через суди, і через закритість досудового розслідування, і його відкриття має підвищити довіру суспільства. Закривати якість матеріали треба лише з обґрунтуванням, що вони мають персональний, чутливий або оперативний характер.

Синопсис CONTRA:

Гласність – це намагання зробити шоу за рахунок правосуддя, це буде викривляти позицію суду. І медіа, і активісти своїми непрофесійними статтями і заангажованими діями вже зараз спричиняють проблеми і досудовому розслідуванню, і правосуддю, і потерпілим. Гласності в «досудебці» і так забагато, ми в світових чемпіонах з відкритості, і ця відкритість буде давати більше шкоди бізнесу, в тому числі – міжнародному, ніж користі суспільству.

Тепер «конспект» за кожним із спікерів, що він наговорив, у порядку, як вони виступали.

Масі Найєм, PRO:

гласність має бути за замовчанням, але насамперед – для сторін, які мають бути рівні. І лише на второму місці – суспільний інтерес.

Гласність має відновити довіру суспільства до слідчих органів, до суду. Зараз вибіркова гласність в судах використовується лише для маніпуляції суспільною думкою.

Показовий приклад, як воно є зараз – справа Сергія Стерненка, коли поліція дозовано і вибірково видавала матеріали з його досудового розслідування, що давало юристам часів Януковича підставу стверджуквати, що всьо, Стерненко буде сидіти.

Можемо взяти як приклад купу інших справ, які зливаються через закритість слідства на досудовому розслідуванні. Ніхто не саджає слідчих чи прокурорів, які “злили” розслідування на досудовій стадії, і корупціонер врятувався від відповідальності.

Володимир Петраковський, CONTRA:

За легендою, яку переповідає батько європейської трагедії Есхіл, перехід від архаїчного до цивілізованого правосуддя відбувається ще в античні часи. Богиня мудрости Афіна вирішила покласти край традиції кровної помсти та запровадити правовий механізм справедливості. Цим механізмом був неупереджений суд, який керувався раціональними аргументами та зважував докази. Відтоді особа мала спокутувати провину лише після такого розгляду — неупередженим раціональним судом. До цього моменту, як можна зрозуміти, повсюдно практикувалась кровна помста, двигуном і паливом якої були гнів і злість.

Ця класична історія говорить нам про те, що в людській природі глибоко сидить оце темне бажання кинутися на кривдника у гніві, бути злісним до нього. Натомість правові інститути правосуддя покликані приборкати цю темну сторону характеру людини.

Натомість піар-кампанії сторони обвинувачення, особливо новостворених органів досудового розслідування, це, по суті, намагання зі злості „догнати“ кривдника тут і зараз; якщо не вдарити його чи її фізично, то хоча б назавжди спотворити репутацію. Під новоствореними органами я маю на увазі, звісно ж, НАБУ та ДБР. Кейс НАБУ — це взагалі дуже тривожна історія. Адже, навіть якщо не брати до уваги високий рівень агресивності їхніх піар-зусиль, залишається просте питання: чому ці кампанії досі мають місце, коли вже другий рік діє незалежний, сучасний та міжнародниками сформований антикорупційний суд?

Вадим Валько, PRO:

На стадії досудового розслідування є зовнішня гласність, яка складається з вільних слухачів, громадських моніторів. І до української системи правосуддя зараз немає довіри. Щоб відновлювати це довіру, треба, в тому числі, робити досудове розслідування гласним – з визначеними обмеженнями. І суспільство має бути поінформоване.

Згідки зявилась ця недовіра – а давайте згадаємо хоча б ті ж часи революції гідності. Коли людей, які просто йшли Хрещатиком, затримували, інкримінували їм участь у масових беспорядках, і прокурори просто кивали, опустивши голови, коли суди затверджували це.

Авжеж, ця гласність має обмеження, ЗМІ не повинні порушувати принципи презумпції невинуватості і вони не повинні впливати на процес. Але ЗМІ

Яна Тализіна, CONTRA:

Наше суспільство по сьогодні неоднозначно ставиться до потерпілих від насильства. Жертва кагарлицького згвалтування зіткнулась з купою хейту.

Українські журналісти не знають меж приватності, вони з однієї краплини інформації можуть роздути цілі історії. Публічний контроль – це самообман. Правоохоронцям краще іноді взагалі нічого не робити, щоб не привертати зайву увагу та розголос.

Коли з’являється новина, що чергового депутата затримали на хабарі, а потім стає відомо, що його справу перекваліфікували на шахрайство, то, не розбираючись, починають кричати, що слідчі та прокурори – некомпетентні корупціонери.

На публікаціях у соціальних мережах про те, що когось затримали, сфотографували обличчям у підлогу, десь провели обшуки, розклали доларові килими, направили обвинувальний акт до суду і так далі – насправді ставлять лайки лише правоохоронці.

Нікому не потрібне детальне пояснення, в якій банці – 2-літровій чи 3-літровій заховав гроші хабарник і де їх закопав; яким ножем Петро зарізав Івана, скільки горілки вони перед цим випили; якою сокирою син порубав матір та де які частини тіла заховав, природнім чи неприродним способом і скільки разів хтось когось згвалтував. Та й усе це погано впливає на наш соціум

Андрій Легін, PRO:

Вистачає випадків, коли суспільний контроль може підвищити якість досудового розслідування. Є елементи слідства, які мають бути таємними – слідчі, тактичні. Але до таємниці не можуть входити факти злочину, особи, яких підозрюють.

Право суспільства на отримання інформації щодо досудового розслідування неодноразово підтверджувалось рішеннями ЄСПЛ. Співвідношення відкритості та закритості досудового розслідування має бути на користь першого. Закритість – є виключенням з загального правила.

Артем Крикун-Труш, CONTRA:

Зараз є чітка процедура в КПК, проста як двері – що розголошення інформації досудового розслідування відбувається за санкцією слідчого або прокурора.

Я не розумію зараз апелювання до справи Шеремета. І президент, і інші вищі особи показали у цій ситуації дно, навіщо на опускатись до їхнього рівня?

Я не розумію навіщо ми хочемо використовувати зараз різні мітинги, “двіжухи”, кампанії – щобищо? Зробити з кримінального процесу шоу? Зараз немає жодних проблем з гласністю процесу у жодної зі сторін. Слідчий, коли вважає за потрібне, сам виписує собі дозвіл на розголошення. Адвокат, коли вважає доцільним – робить з клієнтом прес-реліз. Представники громадянського суспільства у вже згаданих резонансних справах Шеремета, Гандзюк, Стерненка, мають доступу до інформації більш ніж треба і виствітлюють їх так, як їм треба.

Україна є однією з найбільш відкритих країн Європи, тут інформації в публічному просторі і так більше, ніж цього це насправді треба. Я кримінальний адвокат-міжнародник, я працюю з міжнародними компаніями та великим українським бізнесом, які мають контрагентів закордоном. Для усих таких фірм згадка в нашому судовому реєстрі, який є публічним, на банальне ознайомлення з документами – це проблема, це контракт під загрозою, це падіння акцій, це репутаційна катастрофа. У таких випадках компанії просять мемо, що згадка в описовій частині ухвали серед десятка інших – це ще не кримінал. Деяікі мої міжнародні клієнти готові надати слідчим усі документи на запит одразу, аби їх лише в публічній ухвалі на вилучення не згадували. І в таких випадках ми все одно посилаємо слдічого в суд, але просимо його колопотати про закрите судове засідання.

“Суспільство має знати” – це кліше, яке не має під собою обгрунтуваня. Яке суспільство? Вийдіть зі своєї інтелегентної бульбашки і побачте, що ви хочете віддати досудове розслідування на розстріл масі, яка в топ-10 переглядів на YouTube наклацала Моргенштерна.

Послухати весь стрім можна тут. Але сорян, там на початку трохи трешових розмов – влом було відрізать

@MentalDesecrator