Викрадення і страти без сповіщення родичів, вбивства людей з інвалідністю, вибіркове правосуддя для євреїв та циган, засудження до страти неповнолітніх. Цими злочинами або створенням для них правового базису відзначились топ-юристи Третього Рейху, які згодом опинились на лаві підсудних під час Третього Нюрнберзького процесу.

У дні війни з Росією, коли запорєбріком вигадують кримінальну відповідальність за “фейки”, і забороняють називати війну війною, ми вирішили розповісти своїм читачам, за що судили суддів гітлерівської Германії на третьому з дванадцяти “подальших процесів”.

Третій Нюрнберзький процес: суд над суддями

Більше процесів, хорошіх та різних

Йшов 1947 рік. Європа поволі оговтувалась від наслідків Другої Світової: відбудовувалися міста, поверталися додому переміщені особи, а на розділених Союзниками німецьких землях відбувався процес денацифікації. Останній включав не лише донесення до відома звичайних громадян, більшість із яких були членами керівної Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії (НСДАП), інформації про скоєні нацистами звірства. До денацифікації входило й звершення правосуддя над керівним складом тоталітарної партії.

1945 р. розпочав свою діяльність (і продовжував її до 1949 р.) Міжнародний воєнний трибунал, знаменитий передовсім за Нюрнберзьким процесом 1945-1946 рр. Підсудними на ньому були 24 найвищі керівники НСДАП, із яких 12 були засуджені до страти.

Разом з тим, ще до завершення війни стало очевидно, що покаранню підлягає й чимало поплічників нацистських «босів» нижчого рангу, зокрема юристів, медиків, промисловців, воєнного командування середньої і “вище-середньої” ланки. Дехто з них взагалі не був членом НСДАП, однак підтримував непогані зв'язки з найвищим керівництвом, оскільки міг фінансувати партію, оснащувати новітніми технологіями військо та сприяти виконанню завдань «расової гігієни» (винищенню «неарійців» у концентраційних таборах, проведенню на них дослідів). Одразу після перемоги Союзники планували доручити це завдання тому ж таки Міжнародному воєнному трибуналові, та на заваді стала геополітика: у повітрі запахло Холодною війною, про скоординовані дії говорити стало важко.

Втім, Контрольна рада – консультативний орган Союзників, що керував окупованою Німеччиною – видав 20 лютого 1945 р. закон, що надав дозвіл проводити індивідуальні процеси над нацистськими злочинцями в окремих окупаційних зонах (секторах). Баварія – регіон, у якому розташоване місто Нюрнберг – опинилася в американському секторі. Відтак командування Збройних сил США забажало проведення згаданих подальших процесів у тій же будівлі – Палаці правосуддя – що й «основний» Нюрнберзький трибунал, і стало в них обвинувачем. Американські ж громадяни були суддями та прокурорами.

На час Нюрнберзького процесу не існувало юридичної основи для кваліфікації та покарання воєнних злочинців. Початок цьому було закладено на Паризькій мирній конференції у 1919 р. на якій було задекларовано необхідність заснування міжнародного трибуналу для притягнення винних у порушенні, звичаїв війни і законів людяності.

Після першої світової війни в Версальському договорі передбачали видачу воєнних злочинців трибуналам, але Німеччина забанила запит країн-переможців щодо 900 потенційних воєнних злочинців і відмовилась їх видавати для здійснення правосуддя.

Згадавши цей фейл чвертьвікової давнини, країни-переможці почали готувати сильну юридичну основу для Нюрнбергу. Трибунал створювався на основі Статуту: “Видання Статуту було здійсненням суверенної законодавчої влади країн, перед якими німецький рейх безумовно капітулював; і безсумнівне право цих країн визнавати закони для окупованих ними територій було визнано цивілізованим світом. Статут не є довільним здійсненням влади з боку держав-переможниць, але з точки зору трибуналу… він є виразником міжнародного права, що існувало на момент його створення, і в цих межах сам є внеском у міжнародне право”.

Всього у період з 9 грудня 1946 р. по 13 квітня 1949 р. відбулося 12 процесів, за якими закріпилася назва «подальші Нюрнберзькі процеси». Всього обвинувачених було 185 осіб, з яких 142 визнано винними, 24 засуджено до смертної кари й реально страчено 13.

І вже конкретно про “суд над суддями”

Третім з Нюрнберзьких процесів, що відбувався з 5 березня по 4 грудня 1947 р., був так званий «процес суддів». В СРСР за ним закріпилася також назва «Суд над суддями». Втім, офіційна назва звучала так: «Сполучені Штати Америки проти Йозефа Альтштеттера та інших» з огляду на описані вище причини.

Головував на процесі Керінґтон Т. Маршалл, колишній головний суддя Верховного суду штату Огайо. Членами трибуналу були суддя Верховного суду штату Орегон Джеймс Т. Бранд, колишній суддя Третього апеляційного суду штату Техас Мелорі Б. Блер та запасний член – адвокат зі штату Огайо Джастіна В. Гардінг. 19 червня 1947 р. Маршалл вимушений був припинити виконання обов'язків за станом здоров'я, з огляду на що Бранд став головою, а Гардінг – повноправним членом трибуналу.

Обвинувачених було 16 осіб, хоча врешті вироки трибунал виніс лише стосовно 15: один з них, радник Міністерства юстиції Карл Вестфаль, у певному розумінні, виніс вирок собі сам, наклавши на себе руки у камері тримання.

Також не дожив до суду очільник юридичної ієрархії Третього Рейху – рейхсміністр юстиції Отто Тірак, яким мав би бути “хедлайнером” процесу. В листопаді 1945 він скоїв самогубство в таборі для інтернованих.

Офіційна назва процесу дана за іменем одного з обвинувачених – Йозефа Альтштеттера. Підготовку позиції обвинувачення розподілили між собою Америка, Британія, СРСР та Франція.

Жоден з обвинувачених не відбував покарання довше, аніж 10 років. Все завдяки ліберальним законам Штатів, які передбачають систему дострокового звільнення.

Сам процес, як свідчать багато свідків, мав характер політичної демонстрації. Були присутні високопосадовці партії, чиновники, які намагалися тиснути на свідків, щоб ті надали викривальні показання проти підсудних.

Відступ дещо убік – як працювало нацистське правосуддя у третьому Рейху

Щоб ви краще розуміли суть звинувачень та чому серед підсудних було стільки ж суддів, скільки функціонерів Мінюста. І до речі, чому англійська і німецька назви процесу – Justice Trial / Juristenprozess – коректніші, ніж пострадянська “Суд над суддями”.

Відповідно до принципу фашистського лідера, імперське міністерство юстиції підпорядковувалося одноосібному лідерству Адольфа Гітлера. Основним напрямом його діяльності були кримінально-правові та пенітенціарні питання. У Міністерстві юстиції було 3 відділи, які займалися «кримінальним правом (законодавством)», «кримінальним правосуддям та виконанням покарань».

Крім того, існував секретний спеціальний відділ XV, який відповідав за виконання узгоджених між тодішнім рейхсміністром юстиції Отто Тіраком і рейхсфюрером СС Генріхом Гіммлером заходів з «особливого поліцейського звернення у випадку винесення недостатньо суворих судових вироків». Як носій судового суверенітету Рейх узурпував всю судову систему, судові органи та судових службовців.

Таким чином, імперське міністерство юстиції отримало контроль не тільки над Reichsgericht, але й над усіма 2500 німецькими окружними, регіональними та вищими регіональними судами та над приблизно 14000 суддями. Судові чиновники федеральних земель стали безпосередніми чиновниками Рейху, а робітники та службовці судових органів служили Рейху.

Міністерство юстиції створило бажаний тиск, щоб змусити судову гілку влади підкорятися, здійснюючи цілеспрямований вплив на призначення суддів, видаючи циркулярні декрети щодо стандартизації юрисдикції та інструкції для прокуратури та суддів, підпорядкованих міністерству.

Так, ще в 1935 міністерство юстиції видало єдині правила для всіх спеціальних судів у Німецькому Рейху. Завданням спеціальних судів було «відновити суспільну безпеку та порядок» та відобразити «підступні напади антидержавних елементів на державу та партію». Спочатку вони служили аналогічно превентивному засобу – для усунення політичної опозиції, яка могла поставити під загрозу встановлення режиму НС – фактично чи ймовірно. Вони мали компетенцію не лише у випадках, передбачених законом, а й тоді, коли державний обвинувач вважав, що необхідно «негайне рішення спеціального суду щодо тяжкості чи запобігання злочину, внаслідок громадського хвилювання або через серйозну загрозу громадському порядку чи безпеці».

У циркулярному наказі імперське міністерство юстиції наказувало спеціальним судам регулярно продовжувати дію воєнного стану, як причину для посилення покарання при винесенні вироків і, таким чином, щоб призначати смертну кару замість ув'язнення навіть за незначні правопорушення. Міністерство юстиції впливало на діяльність спеціальних судів не тільки шляхом створення багатьох застосовуваних ними законів або видання імплементаційних постанов, але також шляхом призначення та підвищення суддів та прокурорів, які були особливо лояльні до режиму, та за допомогою циркулярних наказів та інструкцій.

Виданий Отто Георгом Тіраком в 1942 р. указ “Листи від суддів” відзначають найвищу точку міністерського впливу і кінець особистої та фактичної незалежності суддів.

Отже, нацистська бюрократія майже повністю перетравила німецьку Феміду, за сприяння певних функціонерів цієї Феміди. Що теж стало одним з пунктів звинувачення, до якого ми нарешті дібрались )))

Позиції сторін

Обвинувачення: “Скоєння судових вбивств та інших злочинів, шляхом руйнування закону і справедливості у Німеччині та подальше використання спустошених форм судочинства для переслідування, поневолення та винищення в особливо великих розмірах”.

Серед основних обвинувачень були:

– підготовка проектів законів, які не мають нічого спільного із загальновизнаними правовими принципами, реформування системи правосуддя таким чином, щоб перетворити її на слухняне знаряддя режиму, видання інструкцій застосовувати максимально жорстокі покарання або навпаки сприяти звільненню від покарання злочинців, якщо це були «свої люди».

– прийняття законів, які встановлювали різні рівні покарання за один і той самий злочин — більш суворе покарання для євреїв і легше для німців,

– нормативне обгрунтування програми стерилізації Action T4, яка згодом трансформувалась в евтаназію (і не дуже безболісну) людей з інвалідністю, успадкованими дефектами розвитку, психічними розладами. До речі, труїти людей газом в особливих машинах вигадали саме на цьому “проєкті”, а не під час Холокосту.

– нормативне обгрунтування програми «Останнього рішення», яка мала на меті повне знищення євреїв та інших осіб, яких вважали небажаними.

– нормативне обгрунтування та виконання указу Гітлера “Ніч та туман”, коли в окупованих країнах Західної Європи активісти Спротиву і просто публічні особи, які зневажали нацистів, викрадались, депортувались до Німеччини, страчувались, і їхнім родичам не повідомляли суть звинувачення, та чи живі люди взагалі.

Обвинувачення згадувало і про абсолютну відсутність розподілу влади. Гітлер повністю контролював судову гілку влади. Наприклад, через процедуру «спеціального скасування вироку». Очільники режиму призначали до кожного судді співробітника Служби безпеки, який передавав секретну інформацію про суддів Гітлеру та його поплічникам.

Захист: Одним з основних аргументів адвокатів було те, що підсудні не приймали законів та не визначали політику Рейху. В виправдувальних вироках Трибунал таки вказав про відсутність доказів на доведення вини деяких підсудних.

На свій захист Шлегельбергер, наприклад, стверджував, що він був зобов'язаний виконувати накази Гітлера, «верховного судді» Німеччини, але робив це неохоче. Переконував, що він не приєднувався до нацистів аж до 1938 року, і зробив це лише тому, що йому наказав Гітлер. Також стверджував, що не мав ніяких злих умислів щодо євреїв, протидіяв пропозиції про відправку «наполовину євреїв» до концтаборів, запропонував надати «напівєвреям» вибір між стерилізацією та евакуацією. Він також стверджував, що продовжував служити до тих пір, поки міг, тому що «якби пішов у відставку, на його місце прийшла би гірша людина».

Кваліфікація злочинів, вчинених від імені закону

Трибунал визнав вчинення таких злочинів:

1. Планування та змова з метою скоєння воєнних злочинів та злочинів проти людяності.

2. Скоєння воєнних злочинів проти мирних жителів окупованих Німеччиною територій, шляхом зловживання судовою владою, що призвело до масових вбивств, тортур, пограбувань приватної власності.

3. Злочини проти людяності, зокрема використання масової примусової праці/рабства.

4. Членство в злочинних організаціях (СС та Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини), які були визнані такими рішенням Міжнародного воєнного трибуналу в 1946 році.

4 грудня 1947 року Трибунал виніс 10 обвинувальних і 4 виправдувальні вироки.

Гітлерівські підсудні ріхтери	Злочини, вчинені від імені закону	Вирок
Карл Энгерт Віце-президент Народного суду, керівник відділення СС	– виконання вказівки практикувати «знищення життя людей, негідних життя» шляхом вдихання газу;- незаконне засудження неповнолітніх до смертної кари. Так як закон забороняв, він послався на застереження, яка дозволяла смертний вирок, якщо неповнолітній мав розумову і моральну зрілість 18-го;- видання директиви з евакуації в'язниць через загрози супротивника. Через цю директиву відбулася різанина в Зоннербурзі (більше 810 ув'язнениз в тюрмі було вбито).	Звільнений 22 серпня 1947 року через хворобу, яка не дозволяла бути присутнім на судовому процесі
Йозеф Альтштеттер Очільник відділу з питань расового законодавства Мін'юсту, керівник відділення СС	– Прийняття поправки до закону про спадщину, згідно з якою після смерті євреїв їхня власність автоматично переходила у власність держави.	Частково виправданий Засуджений лише за членство в СС до 5 років Звільнений через два роки
Вільгельм фон Аммон Суддя Вищого земельного суду, працівник мінюста, член СС і НСРП	– Керівництво групою з питань “ночі та туману” .	Засуджений до 10 років в'язниці. В 1951 був звільнений на прохання про помилування американського Верховного комісара Джон Джей Макклойна. 1957 – 1970 – директор лютеранської регіональної церкви в м. Ансбах. З середини 1960-х навіть почат отримувати пенсію за кропітливу працю на посаді радника у міністерстві юстиції Рейху.
Карл Вестфаль Радник міністра юстиції з питань кримінальних прваджень проти німецької окупаційної влади	Злочини проти людяності, воєнні злочини	Здійснив самогубство в 1946 році
Пол Барнікель Прокурор Мюнхена, прокурор при народному суді в Берліні та імперському суді в Лейпцигу	Злочини проти людяності, воєнні злочини	Виправданий. До 1966 року працював юристом в Мюнхені
Рудольф Оши Суддя, член НСРП, відомий як «кровожерливий суддя».	Винесення смертних вироків без належного розгляду, особливо щодо поляків.	Засуджений до довічного позбавлення волі. В 1956 звільнений достроково
Гюнтер Йоел Головний прокурор у справах з виконання обвинувальних вироків відповідно до указу про “ніч та туман”, начальник спеціального відділу з воєнних злочинів, генеральний прокурор в Хамі по справам «ніч та туман».	Участь у системі судів справ «ніч і туман».	Засуджений до 10 років позбавлення волі. В 1951 був звільнений на прохання про помилування американського Верховного комісара Джон Джей Макклойна.
Герман Кухорст голова Особливого суду Штутгарта (звільнений за нестерпно м'які вироки, які були набагато легшими від стандартів рейху), член СС та НСРП	Незаконні обвинувальні вироки та засудження до смертної кари за вказівками режиму	Виправданий
Герберт Клемм Держсекретар Міністерства юстиції	– Незаконні відмови у проханнях про помилуванні у справах зі смертними вироками викрадених з Франції, Бельгії та Нідерландів під час виконання указу про “ніч та туман”;- виконання та нагляд за правовими нормами, які передбачали відмову полякам, євреям та ромам у застосуванні німецького кримінального законодавства про молодь;- участь у підбурюванні до лінчування льотчиків союзників;	Засуджений до довічного позбавлення волі. В 1957 звільнений достроково
Ернст Лауц Генеральний прокурор у Берліні та Карлсруе, головний імперський обвинувач при Народній судовій палаті	Підтримання незаконних обвинувачень за злочинними наказами режиму	Засуджений до 10 років позбавлення волі. В 1951 звільнений достроково З 1952 року домігся призначення державної за службу генеральним прокурором.
Вольфганг Меттгенберг Начальник відділу Міністерства юстиції, виконавець указу “ніч та туман”	Виконання указу “ніч та туман”	Засуджений до 10 років позбавлення волі. Помер в 1952 році у Лансбергській в'язниці
Гюнтер Небелунг Президент Брауншвейгського вищого земельного суду, президент сенату Народної судової палати	Участь у винищенні інвалідів газом в Action T4та винесенні незаконних смертних вироків	Виправданий
Ганс Петерсен Суддя сенату Народної судової палати, член Особливого Сенату, член НСРП	Злочини проти людяності, воєнні злочини	Виправданий
Освальд Ротхауг Голова Спеціального суду в Нюрнберзі, обвинувач при Народній судовій палаті	Незаконні обвинувальні вироки та засудження до смертної кари за вказівками режиму	Засуджений до довічного позбавлення волі. Достроково звільнений в 1956 році
Курт Ротенбергер Держсекретар Міністерства юстиції, суддяАвтор відомої записки “Суддя, який вірний фюреру, повинен судити, як фюрер”.	Укладання угоди, за якою ув'язнені, які вважалися «антисуспільними», мали бути вивезені з в'язниць і передані СС для доведення до смерті в нацистських концентраційних таборах.	Засуджений до 7 років позбавлення волі. Достроково звільнений у 1950 році
Франц Шлегельбергер Міністр Міністерства юстиції	– Змова з метою скоєння військових злочинів та злочинів проти людяності, встановлення та підтримка процедур масових переслідувань євреїв та поляків;- підписання наказу “ніч та туман”;- організація операції з пом'якшення вироку двом солдатам вермахту, які застрелили у Польщі двох священиків через неприязнь до католицької церкви та поляків. Спочатку їх засудили на тривалий строк ув'язнення, але за допомогою Шлегельбергера справа закінчилася для них двома роками з подальшою відправкою на фронт.	Засуджений до довічного позбавлення волі Достроково звільнений у 1950 році

Нюрнберг це прецедент судового процесу над воєнними злочинцями, які вчинили найтяжчі воєнні злочини. Це процес, який виробив кваліфікацію злочинів проти людяності, миру та кваліфікацію воєнних злочинів. З іншого боку, багато хто відмічає однобокість процесу, в якому взагалі не було проведено оцінку діям іншої сторони-учасника війни. Але на нашу скромну думку, такі недоліки процесу не можуть зрівнятися з історичним значенням, яке цей трибунал залишив для міжнародного правосуддя та захисту прав людини.

І висновки, з проекцією в сьогодні

Ми переможемо і дізнаємось, рано чи пізно, хто в російській бюрократії зараз видає накази на депортацію українців до Росії, яке було нормативне обгрунтування для вивезення і облаштування в РФ дітей ще в 2014-му. І ці посадовці середньої ланки, які лише оформлювали побажання вищого керівництва в якусь нормативку чи судові рішення, теж, можливо, отримають свій невеличкий нюрнбергський процес.

Саме у ці дні на міжнародній арені серед правників, політичних діячів, громадських організацій та урядів країн ведуться обговорення щодо вибору найефективнішого механізму притягнення росії до відповідальності за воєнні злочини, вчинені в Україні. Серед таких механізмів: створення спеціального міжнародного трибуналу за аналогією з Нюрнберзьким. Петиція про створення такого трибуналу на момент опублікування статті набрала вже 1 234 000 голосів. Серед інших механізмів, які обговорюються: розгляд справи за допомогою гібридного мезанізму, який передбачає синтез національних та міжнародних засобів та суддів; застосування універсальної юрисдикції, яка передбачає розгляд справи проти росії національними судами інших держав.

Софія Корнєєва, Богдан Мироненко

Редагував: Сергій Сидоров

Фото: Вікіпедія та інші відкриті джерела

Сергій Сидоров: Автор