Свіженький публічний обмін хтивками між DLS і DEJURE наштовхнув мене на рефлексію, яка викристалізувалася інсайтом: “це ж той, ми дійсно на порозі революції, що через підручники історії увійде в голови безгрішних дітей як “Період реального очищення суддівського корпусу”.

Хочемо ми цього чи хочемо, що аж свербить — це немає ніякого значення. Майбутнє вже на порозі. Тому давайте роздивимось його обличчя.

Отже, рік 2030 від народження Сина Божого. Слава Ісу. ВККС обралася, зібралася, напружилася та, як це зазвичай буває після реформи, — дала плоди. Ще й які (!) — Власник Саду Едемового позаздрив би. Суддівські посади наповнилися реально очищеними суддями. Кожна з них краща за іншого. Дисциплінарні повноваження ВРП втратили будь-який сенс. 

Наш герой — оце і є анонсоване обличчя — реально очищений суддя, який добуває свою першу п’ятирічку за три роки. 

У перший же день на посаді судді він встиг обратися на посаду голови суду, однак в його думках майоріло тільки майбутнє, і ще раз майбутнє. (Це, типу, як у фільмі Початок (не капусти, а Inception — примітка редактора), де уві сні герої пірнають у новий сон). У його сухенькій візії себе — очільництво ВККС, потім — ВРП, а далі й — Конституційного суду. У весь цей робітничо-керівний шлях він планує пройти рука об руку з представниками громадськості, природженими до судової реформи, аби разом в один день вийти на заслужену пенсію. Людина зі сталевими амбіціями — такої він про себе думки.

І такі його візії з оцінками мають цілком дебелу основу, товариство. Судіть самі.

Народився наш герой в селі на Черкащині (ту пісню він не любив, бо вважав її надто розпусною, хоч і не позбавлену правдивого опису краю). Навчаючись у школі, кілька разів ставав обласним “Викривачем року” та регулярно брав участь в всеукраїнських олімпіадах, організованих НАЗК через Відкриті двері НАБУ. Його улюбленими предметами у школі були Наукові засади доброчесності та Фізкультура.

Ще змалку він мріяв стати юристом. Адже тільки юристам відомо, як правильно пишеться слово “юриспруденція”. Результати шкільного ЗНО дозволяли йому вступити у столичний виш, але він не хтів у Київ. Не хтів навіть в Могилянку, бо на той час столиця в його очах була переповнена ієрархізованими суспільними зносинами та рясно конфліктуючими інтересами. Його юнацький розум ще боявся цих спокус-розпуст і потребував гартування. Тому вибір пав на юридичний факультет Волинського національного університету імені Лесі Українки. Вибір ще був продиктований тим, що, як подейкували в рідному селі, саме там вивчав мистецтво добра і справедливості один з батьків-засновників антикорупційної інфраструктури України. 

В університеті наш герой продовжив брати участь в активностях НАЗК і НАБУ (як гласних, так і негласних), й навіть виграв поїздку до Києва на екскурсію у ВАКС на змаганнях з присідання. Але найпомітнішим досягненням було те, що юридичний факультет його alma mater втратив 2/3 своїх викладачів, бо на регулярну опінію нашого героя „до них були питання“. За цей карколомний успіх міністр освіти звільнив нашого героя від виробничої практики та курсових і магістерської робіт, щоби не звільнятися самому. З предметів він полюбляв ті, що мали підручники, де предмет викладався через схеми і таблиці. У вільний від навчання та викривацтва час, він зачитувався передруками колонок та інтерв’ю лідерів реформ в газеті «Чергова п’ятниця» (до набуття чинності Закону про декомунізацію газета мала назву «Червоний понеділок»). Однокурсникам наш герой запам’ятався як той, хто пройшов крізь поліграф.

Отримавши ще з дитинства омріяний на кухні диплом юриста, наш герой влаштувався помічником сільського нотаріуса в зоні відчуження. Проте оскільки роботи, як і інтернету, там не було, лишалося відкривати для себе навколишнє природне середовище, збагачене барвистими ізотопами. 

Двічі на рік, 8 березня та 8 жовтня, наш герой вирушав у поїздку маршруткою до Києва. Ці поїздки він розглядав як тренування доброчесності — обряд гартування перед лицем столичних спокус-розпуст. Чергова така поїздка стала доленосною: на під’їздках до Києва в маршрутці почало ловити радіо “Промінь Божої роси”, з хвиль якого й понеслась інформація про відбір кандидатів у реально очищені судді.

Подавши документи на конкурс, він одразу не лише привернув до себе увагу, але й удостоївся грамоти І-ступеня від голови міжнародної секції Етичної ради. Справа була в тому, що наш герой вніс у е-декларацію  інформацію про власність, доходи і витрати всіх своїх родичів, до 5 коліна включно. 

Після призначення на посаду реально очищеного судді, наш герой увійшов до пантеону кращих випускників підготовчих курсів, організованих Національною школою реально очищених суддів. Найвищі оцінки він отримав на авторських курсах наукових співкоординаторів ГРД “Бангалорські принципи і філософський камінь” та “Правильна громадськість: генеза та натурімплікації в добу глобалізації”. 

За той короткий, але активно-продуктивний період очищеного судівництва наш герой лише один раз виїжджав за кордон: на навчання USAID в Молдову. Єдина прикрість тієї поїздки була в тому, що його міні-групу везли на VW Пасаті (зі зрозумілих причин, наш герой підозріло ставився до цієї моделі німецького авта). У решті ж, поїздка видалась пречудовою: головно тому, що він ще більше вкорінився в думці, що саме Ми маємо навчити Європу непідробному верховенству права, а не якийсь там нереформований ЄСПЛ. 

Ту поїздку наш герой потайки розглядав і як відпустку, бо звичайних відпусток він не брав. Він волів працювати над своєю та суспільною доброчесністю 24/7/365. Кожну другу зарплату він перераховував на благодійний фонд боротьби з корупцією якогось громадського неполітичного діяча. Також він не винаймав собі помічника, бо вважав акт такого найму за нецільове витрачання коштів державного бюджету. Єдина коштовна річ, якою розжився наш герой — це старенький андроїд-смартфон, який він придбав на OLX (за ціну, що була нижчою за середню для цієї лінійки товарів). Смартфон був потрібен з цілком підставових міркувань — кожен реально очищений суддя мав слухати подкаст “Привілей на золотий дощ”, з якого струменнями доносились новини фронту боротьби за інтернаціональну доброчесність. 

Але це все вже в минулому, тобто у досьє реально очищеного судді. Попереду майорів образ чудового світу майбутнього, де доброчесність буде вродженою ознакою нової людини. Світу, де наш герой завершить писання історії.

Автор (ні, це не Петраковський, він тільки мем зробив) попросив лишитися анонімним, як ми його не вмовляли.