| |

Казус про сертифікат вакцинації за хабар

Що говорить нам про цю ситуацію захоплива цивілістика і весела криміналістика?

Вакцина право

Вбачається

Противник вакцинації від COVID-19 заплатив 400 євро лікарю за те, щоб отримати укол не-вакциною і, разом з тим “зелений сертифікат” про вакцинацію. Лікар отримав від особи підпис під письмовою згодою на проведення вакцинації. Але лікар, побоюючись відповідальності за фальсифікацію медичних документів, вколов противнику вакцинації справжню вакцину.

Це реальна історія, про яку грецькі ЗМІ написал минулого тижня, а український фісбук рясно розніс із, подекуди, образливими випадами у бік антивакцинаторів.

Ми подумали, що варто розглянути цю ситуацію не емоцією, а доктриною, тому попросили юристів подивитися на цю проблематику оптикою науковців та розібрати справу у кращих традиціях “Захопливої цивілістики”.

Захоплива цивілістика

Ось які питання ми поставили цивілістам:

  • Охарактеризуйте правовідносини, які виникли між сторонами.
  • Чи має противник вакцинації право вимагати від лікаря повернення сплачених коштів? Обгрунтуйте свою відповідь будь ласка.

Макс Корчагін, партнер адвокатського об’єднання Антіка

У цьому випадку перед нами домовленість двох самостійних осіб, між якими не існує владного підпорядкування, тому ці відносини слід визнати цивільно-правовими.

Цікавим є питання про укладення між сторонами цивільно-правового договору, оскільки відповідна діяльність лікаря значною мірою обумовлена публічними функціями в сфері охорони здоров’я. Тим не менш, в даному випадку лікар зобов’язався за плату зробити пацієнту укол, в якому не буде вакцини, і оформити клієнту «зелений сертифікат». З цього слідує, що волевиявлення сторін було спрямовано на перехід до лікаря права власності на грошові кошти за надання послуги, особливість якої полягала у відступі лікаря від встановленого порядку (протоколу) дій під час проведення вакцинації. Формально це підпадає під розуміння договору як домовленості двох або більше сторін, спрямованої на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України). За правовою природою зазначену домовленість слід віднести до договорів з надання послуг. 

Хоча в умовах задачі прямо не застережено, що сертифікат повинен бути виданий саме внаслідок уколу не-вакциною, однак, вочевидь, саме цей причинно-наслідковий зв’язок охоплювався волею пацієнта (інакше навіщо взагалі робити укол) і не був заперечений лікарем (навпаки, лікар зробив укол справжньою вакциною тільки побоюючись відповідальності в рамках публічно-правових відносин). 

Пацієнт зі своєї сторони договір виконав, оскільки за умовами задачі сплатив 400 євро лікарю. Натомість, лікар своє зобов’язання виконав з відступами від умов договору, оскільки надав не ту послугу, яка була замовлена пацієнтом. 

При цьому, факт підписання пацієнтом згоди на проведення вакцинації не повинен впливати на висновок про невиконання лікарем умов договору, оскільки підписання такої згоди сторони повинні були передбачати в рамках реалізації дійсних (первісних) домовленостей. Іншою мовою, підписання пацієнтом згоди, яка оформлюється в рамках звичайної процедури вакцинації, не повинне вважатися зміною попередніх домовленостей сторін, оскільки ці домовленості передбачали проходження всіх етапів процедури вакцинації (інакше неможливо отримати сертифікат), крім введення вакцини пацієнту.

Факт порушення зобов’язання лікарем дає пацієнту підстави вимагати повернення коштів, оскільки замовлена послуга не була надана, а складнощі, з якими може зустрітися пацієнт на цьому шляху, залежать здебільшого від обраного ним способу захисту. Наприклад, в разі заявлення вимоги про відшкодування збитків, лікар зможе протиставити їй власне твердження про відсутність вини у порушенні зобов’язання, що виключає покладення на нього цієї відповідальності (ст.ст. 614, 906 Цивільного кодексу України). Натомість заявлення вимоги про повернення авансу має більше шансів на успіх, оскільки Верховний Суд допускає повернення авансу в разі невиконання зобов’язання, оплаченого авансом, незалежно від того, з чиєї провини це сталося.

Окремо, слід зробити застереження, що умовою збереження і реалізації пацієнтом зазначеного права є відсутність судового рішення про визнання договору недійсним. Вочевидь, мета укладення договору між лікарем та пацієнтом суперечила інтересам держави та суспільства, оскільки його належне виконання давало невакцинованій особі можливість обійти законодавчі обмеження в рамках установленого карантину, чим створити небезпеку для оточуючих з точки зору законодавця.

Отже, з огляду на норми ч. 1 ст. 203 і ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України існують підстави для визнання судом недійсним договору, правовим наслідком чого буде стягнення 400 євро в дохід держави. З моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду пацієнт втратить право вимагати від лікаря повернення сплачених коштів.

Мусимо зузнатися, ніхто із інших українських цивілістів, до яких ми звернулися, не пристав на ідею доктринально розібрати цю ситуацію. Тому ми взяли коментар, який наш російський колега і знаний на ФБ і ТГ теренах цивіліст опублікував на цю ж тему у себе в ТГ каналі. Взяли, бо, не забуваймо, що деякі автори українського цивільного кодексу надихалися, у тому числі, цивільним кодексом РФ, тому і вирішення казусу мало б бути подібним.

Роман Бевзенко, Loader from SVO

1. Я бы сказал, что договор о том, что врач обязуется вколоть  пациенту за деньги не вакцину, а физраствор, ничтожен, потому что этот договор противоречит добрым нравам (это ст. 169 ГК РФ). 

То, что врач в итоге не исполнил эту сделку и вколол вакцину, не имеет значения в случае если он решил сделать это после того, как сделка была заключена. При оценке действительности волеизъявления мы оцениваем то, что стороны желали и делали в момент совершения волеизъявления. 

Если же врач изначально принял решение вколоть вакцину, а не физраствор, но пообещал вколоть физраствор, то это – обман контрагента. Однако такой обман вряд ли будет иметь самостоятельное значение для квалификации сделки, потому что сам предмет изначальной договоренности (физраствор вместо вакцины) противоречит добрым нравам и потому соглашение об этом ничтожно. Обман в таком предмете ничего дополнительного в квалификацию не привнесет.

2. По российскому ГК последствием совершения сделки, противной добрым нравам, является обычная двусторонняя реституция. Поэтому пациент имеет право требовать обратно 400 евро. 

Напомню, что до реформы ГК норма ст. 169 ГК содержала правило о реституции в доход бюджета, то есть, 400 евро забрало бы себе государство. 

Разумеется, в силу ничтожности соглашения антиваксер не сможет требовать возмещения убытков или компенсации морального вреда. Норма ст. 179 ГК (сделка, совершенная под влиянием обмана) дает право на возмещение потерпевшему от обмана понесенных убытков, но вряд ли это положение должно здесь применяться вследствие недопустимости самого предмета сделки (физраствор вместо вакцины ради документов о вакцинации).

Весела криміналістика

Криміналістам ми питання не ставили. І, якщо чесно, взагалі не просили їх коментувати, але вони спершу зухвало наполягли, а потім ще і не зійшлися у кваліфікації.

Володя Петраковський, викладач Факультету правничих наук НаУКМА

Задачка одразу наводить на думку про хабар — він же вона — „неправомірна вигода“. Бо й лікар виконує суспільно важливу функцію, і сфера така сприятлива для корупції. Але є кілька серйозних але.

По-перше, лікарі не є публічними службовцями, навіть коли вони працюють у державнихкомунальних лікарнях. Вони навіть не є службовими особами, тобто не виконують всяких там адміністративно-організаційно-розпорядчо-господарських функцій. Іншими словами, не є суб’єктами тих злочинів, з якими асоціюються фотки у facebook НАБУ/ДБР/СБУ.

Також вони не є особами, які надають публічні послуги (368-4 КК). Хоч перелік у 368-4 ніби й відкритий, Закон про запобігання корупції (п.п. б, п. 2 ч. 1 ст. 3) та принципи кримінального права навряд чи стануть опорою для позиції, що лікарі таки є „публічними“. Хтось вже міг пригадати 354 КК (Підкуп працівника підприємства, установи чи організації) і подумати „Еврика!“.

Але і тут — ніт.

І це по-друге: хабар/підкуп — це не лише про гроші, але й про характерні дії. Дії в інтересах того, хто дає ті гроші. Очевидно, інтерес антивакцинаторів був не в тому, аби отримати дозу вакцини. Так само очевидно, що лікарі вчинили в інтересах суспільства (виконуючи свій базовий обов’язок) та з огляду на урядову політику щодо COVID-19.

Водночас у мене є добрі новини для палких шанувальників справедливості: лікарі таки мають понести відповідальність. Професійну, або як у нас її частіше кличуть — дисциплінарну. Адже „лікар не повинен … створювати передумови для нелегального отримання винагород та ухилятися від сплати податків“. Так каже Етичний кодекс лікаря України (п. 2.7).

Не знаю, як там у Греції, але наша Національна поліція це б точно кваліфікувала як корупційні злочини. В оригінальній статті мова йде про надання bribe, тобто “хабара” (для звичайних людей) або “неправомірної вигоди” (для юридичних задтротів).

Про надання неправомірної вигоди наш Кримінальному кодекс говорить, зокрема, у таких злочинах:

  • Стаття 354 (“Підкуп працівника підприємства, установи чи організації”);
  • Стаття 368-3 (“Підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми”);
  • Стаття 368-4 (“Підкуп особи, яка надає публічні послуги”);
  • Стаття 368 (“Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою”);
  • Стаття 369 (“Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі”).

Для точної кваліфікації малувато даних у першоджерелі, але давайте виходити з того, що є:

  • хабарі отримували як лікарі, так і медсестри;
  • це відбувалося у центрах вакцинації (тобто не у приватних лікарнях).

Отже, скоріше за все, кололи греків працівники державних та комунальних лікарень. Тому, 368-3 відпадає, бо не приватна лікарня, а 368/369 йдуть лісом, бо звичайний рядовий лікар та медсестра це навряд чи службові особі.

Стаття 368-4 тут теж мимо, бо суб’єктом цього злочину є “особа, яка не є державним службовцем, посадовою особою місцевого самоврядування, але провадить професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг” – визначення насправді вбоге та хроме. Зазвичай під нього підводять лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, тобто осіб, які працюють самі на себе і не є працівниками.

Тому найбільш адекватна попередня кваліфікація дій героїв цієї корупційної балади про Елладу та формулювання підозри такі: 

  • лікарям та медсестрам – ч. 1 ст. 354, тобто одержання ними як працівниками державних/комунальних лікарень неправомірної вигоди у розмірі 400 євро за невчинення дій (вакцинації) з використанням становища, яке вони займають у центрі вакцинації як працівники державних/комунальних лікарень, в інтересах антиваксів, які надають неправомірну вигоду.
  • антиваксам – та сама ст. 354, але інший склад злочину за ч. 3: надання неправомірної вигоди у розмірі 400 євро працівникам державних/комунальних лікарень у центрі вакцинації за невчинення ними дій (вакцинації) з використанням становища, яке вони займають у центрі вакцинації як працівники державних/комунальних лікарень, в інтересах антиваксів, які надають неправомірну вигоду.

Звісно, можна посперечатися чи дійсно буде склад злочину в обох сторін, адже лікарі наче молодці, гроші взяли, але кололи справжню вакцину. Але, давайте відверто, гроші собі залишили – це раз, про злочин не повідомили – це два. Антивакси вважали, що домовленість виконана і цього усвідомлення достатньо – це три. Ну і чотири – кололи справжню вакцину, скоріш за все, не через те, що згадали важливу роль перед суспільством, а зі звичайного рядового страху – отримати по шапці.  

Моя особиста думка, яв ви вже могли зрозуміти, така: в часи, коли лікарні та морги переповнені, а мізки людей – ніт, то антиваксів та тих, хто їх підтримує, хоча б за корупційні злочини треба переслідувати нещадно.

Запрошуємо, так би мовити, до дискусії, і нагадуємо, що ми ще ось такий матеріал про вакцинацію зібрали: