Грузія перемагає Росію у ЄСПЛ

Грузія перемагає Росію у ЄСПЛ
Грузія перемагає Росію у ЄСПЛ

Текст: Анна Некрасова, Анастасія Мочульська, Валерія Якімова
Редактор: Коля Юрлов, Діма Гадомський
Ілюстрація: Катя Цібере

Європейський суд з прав людини розглядав справу 12 років. Багато російськомовних ЗМІ назвали рішення перемогою Росії. Але ніт, перемогла Грузія. Не нокаутом, але за очками.

  • У 2008 році розпочався збройний конфлікт між Грузією з одного боку та Росії і сепаратиськими угрупуваннями Південної Осетії та Абхазії з іншого.
  • Того ж року Грузія подала міждержавну скаргу проти Росії до Європейського Суду з прав людини. 
  • У 2011 році Суд визнав заяву Грузії прийнятною, а 21 січня (так, аж через 10 років) ми нарешті отримали результат розгляду справи по суті.

Клейми Грузії та контраргументи Росії

Бека Дзамашвілі, голова департаменту міжнародного публічного права Міністерства юстиції Грузії, як справжній джеджай захищав позицію Грузії перед Судом. Його опонентом виступав Михаїл Галперін, заступник міністра юстиції Російської Федерації.

Ви подумаєте, що читати прізвища юристів неважливо, але дарма, бо там є цікаві персонажі, які працюють також і по справі Україна проти Роосії.

Отже, Грузію у суді представляли Г. Лордкипанидзе (Заступник Міністра юстиції Грузії), Б. Емерсон (Ben Emmerson QC), Р. Діксон, Т. Ростяшвілі, М. Біліходзе, Н. Тантурідзе, Г. Накашидзе. Ben Emmerson QC також преедставляє Україну у справі проти Росії.

На боці Росії були М. Свейнстон (Michael Swainston QC), Е. Гаррісон, К. Іванян, В. Торкановський, В. Подюкова, П. Смірнов, А. Горшков, С. Шкоденко, Р. Блеклі, Р. Райт. Michael Swainston QC у справі Україна прооти Росії представляє Росію. Ну а Іваняна і його юристів ми знаємо давно, бо вони представляють Росію майже в усіх міжнародних процесах.

Ось основні аргументи юридичного батлу:

Позиція ГрузіїПозиція Росії
Встановлення юрисдикції Росії за порушення прав людини вчиненні на території Південної Осетії та Абхазії.Росія не здійснювала юрисдикції над територіями Грузії, а тому всі звинувачення Грузії надумані та необґрунтовані.

Напад Росії був відповіддю на атаку в ніч з 7 на 8 серпня здійснювану військовими силами Грузії, яка вважається законною відповідно до міжнародного публічного права. І взагалі, якщо ви не знали, то Росія це “peacekeeping forces”, які хочуть  захистити цивільне населення.



Порушення права на життя через воєнні операції здійснювані збройними силами Росії та Південної Осетії.

Численні пограбування, жорстоке поводження, спалення будинків, руйнування шкіл і бібліотек, незаконне затримання цивільних осіб, примусове переміщення місцевого населення, позбавлення права на ефективні засоби юридичного захисту – усі ці діяння містять порушення заборони катувань, права на власність, на освіту, на приватне та сімейне життя, на свободу пересування та на отримання ефективних засобів юридичного захисту.

Також, відсутнє належне розслідування цих правопорушень.
Заяви Грузії, щодо численних порушень прав людини Росією, значно перебільшені, не правдиві і позбавлені доказів (ну іншого ми і не очікували)

А тепер власне до рішення:

Шо по юрисдикції?

Спойлер: Тут Грузія попереду, крім одного цікавого моменту.

Грузія просила Суд визнати юрисдикцію Росії над територіями Південної Осетії та Абхазії з початку вторгнення Росії і дотепер – через здійснення “ефективного контролю” над регіоном. Під “ефективним контролем” мається на увазі контроль однієї держави над територією та владою іншої держави через певні збройні угрупування (дивіться параграф 52 у справі Loizidou v. Turkey).

Наявність ефективного контролю дозволяє стверджувати про розповсюдження юрисдикції Росії і її обов’язок нести відповідальність за всі правопорушення, які відбувались на території Південної Осетії та Абхазії. У справі Грузії Суд відзначив, що для встановлення “ефективного контролю” необхідний не лише контроль над територією, але й контроль та вплив на рішення та дії місцевої влади. 

До речі, у рішенні щодо прийнятності заяви України проти Росії (щодо Криму), Суд навіть не став перевіряти наявність контролю Росії над місцевою владою Криму, бо Україна і так навела достатньо доказів фізичної присутності російських військових на території Криму для доведення існування ефективного контролю з боку Росії (аплодисменти команді пана Ліщини!).

Повертаючись до Грузії, Суд вирішив розглянути  встановлення юрисдикції під час двох фаз: активної, в моменті ведення військових дій, та фази “окупації”, тобто після закінчення військових дій.

Почнемо з активної фази конфлікту.

Що ж, тут Суд відмовив у визнанні юрисдикції Росії над Південною Осетією та Абхазією. На його думку, в період активних збройних дій, які супроводжуються хаосом та бажанням кожної сторони встановити свій контроль над територіями та особами, неможливо визначити, у якої сторони його більше. Тому, юрисдикцію в цей період над територією мала Грузія, яка до початку протистоянь їй і належала. І взагалі, Суд відзначив,  що якось забагато жертв, подій, доказів поданих сторонами, шо ну його з вами розбиратись (серйозно, так і сказав, дивіться параграф 141 рішення). 

Можливо, і Україні варто “cross fingers” стосовно нашої спільної з Нідерландами справи у ЄСПЛ щодо Донбасу (після об’єднання), де також стоїть питання про визнання ефективного контролю Росії над окупованими територіями Донецької та Луганської областей також в момент вторгнення Росії на територію України. Але залишаємось оптимістами, адже збиття MH-17 надає цій справі інший вектор розвитку (дивіться пояснення Тіни Голетіані нижче). Крім цього, значно більша доказова база порівняно зі справою по Грузії (при всій повазі до представників Грузії) дають великі шанси на беззаперечну перемогу! (бзв, для більшої обізнаності судових баталій України проти Росії в міжнародних судах, завітайте сюди). 

Ще трохи по фазі “окупації”, чесно, і переходимо до прав людини.

Що ж, тут Суд мав визначити, чи буде вважатись здійсненням “ефективного контролю” розташування російських військ на території Грузії, призначення на урядові та адміністративні посади російських громадян, видання паспортів та можливості безперешкодного в’їзду на територію Росії, фінансування та розбудова інфраструктури територій. Ловіть хорошу новину! Суд визнав наявність “ефективного контролю”, – і не лише одразу після закінчення збройних протистоянь та офіційного виведення російських військ з цих територій. Через залежність влади Південної Осетії та Абхазії від Росії (про що говорять численні договори про допомогу та співпрацю) визнано продовження здійснення “ефективного контролю” й донині.

Say “bye” to права людини у збройному конфлікті

Встановлення юрисдикції під час ведення бойових дій співіснує поруч з іншим споконвічним питанням кожного юриста-міжнародника: гуманітарка чи права людини? Власне наявністю бойових дій Суд обґрунтовує свою позицію щодо відсутності юрисдикції Росії в період з 8-го по 12-е серпня (із якою не погодилися 3 суддів у цій справі). Таке судове рішення приводить нас до висновку, із яким МС ООН не погодився би аж двічі (у Nuclear weapons і Wall cases): права людини апріорі не застосовуються у збройному конфлікті – навіть щодо цивільних (і десь на Близькому Сході знецінились права тисячів палестинців).  

Радимо прочитати коментар Ганни Юдківської (суддя в ЄСПЛ від України по справі Грузії), де вона влучно зауважила: “…заперечувати юрисдикцію воюючих держав щодо цивільного населення в районі збройних боїв… підриває саму логіку міжнародного гуманітарного права, яке, зокрема, ставить цивільних осіб в центр процесу прийняття військових рішень та приміщує їх у складні правові відносини з воюючими державами, навіть до того, як випустили перші кулі…” На жаль, більшість суддів не підтримали цю позицію, і велика кількість правопорушень з боку Росії залишилися поза увагою ЄСПЛ.

Так стоп, а Росія взагалі відповідатиме за порушення прав людини?

Спокійно, з цим усе просто – майже повна поразка Росії, тому що Суд визнав її відповідальною у шести (!) із семи заявлених статей. Great job, Грузіє. Сподіваємося, що як мінімум такий же результат буде досягнуто у справі Україна-Росія.

Для доведення систематичних підпалів, численних вбивств, жорстокого поводження і пограбувань (статті 2, 3, 8 Конвенції з прав людини та стаття 1 Протоколу №1 до Конвенції) Грузія застосувала показання свідків, звіти Місії ЄС зі встановлення фактів, ОБСЄ, Комісара Ради Європи з прав людини, Amnesty International, Human Rights Watch і навіть знімки супутника. Well done!

Досить дотепною була спроба Росії виправдати своє військове вторгнення потребою зупинити правопорушення, які начебто існували і до окупації. Проте, толерантність російських органів щодо цих порушень (тобто бездіяльність і недостатні розслідування) говорить не про добрі помисли, а радше про адміністративну практику (вона була встановлена і по відношенню до ст. 3 і 5 Конвенції). Що ж, дякуємо Росії за безмежний альтруїзм до половини східноєвропейських держав, і перегортаємо цю сторінку.

Що ж сказав Суд про затримання 160 жінок і людей похилого віку, яке за словами російських юристів, було начебто необхідне для їх же безпеки (чим далі, тим смішніше)? Суд не прийняв таке виправдання через недостатність доказів. Тим часом, недотримання стандартів гігієни і здоров’я, відсутність ліжок, утримання жінок і чоловіків разом – усе це спричиняє порушення статті 3 Конвенції. Але є ще одне цікаве питання: чому відповідальна Росія, якщо фактично це дії органів Південної Осетії (для доведення безпосередньої участі російських військових просто не вистачило доказів)? Тут перетинаються питання міжнародної відповідальності і наявності ефективного контролю. Контроль Росії встановлений, Росія розповсюджувала свою юрисдикцію, Росія повинна була запобігти цим правопорушенням – і тепер несе відповідальність за свою бездіяльність. Справедливо? Звичайно! Особливо, якщо врахувати, що затримання (і навіть катування) стосувались навіть військовополонених, що мають спеціально захищей статус (якого, для Росії, на жаль, не існує).

І що, порушення прям всіх заявлених Грузією статей визнали?

Суд не знайшов порушення лише однієї статті, а саме статті 2 Протоколу № 1, права на освіту. Незважаючи на факти зруйнування шкіл, все ж таки, були надані докази, які свідчили, що діти навчались не тільки російською мовою, але й рідною грузинською. 

Але, 10 призових очків відходять Грифіндору Грузії за успішне доказування порушення статті 2 Протоколу № 2 (свобода переміщення осіб) та статті 2 Конвенції (обов’язок розслідувати справи про порушення права на життя). Росія, як зазвичай, заявляла шо то все Грузія винна у всіх порушеннях Конвенції, але Суд сказав шо то аргумент на двоєчку.  

Ключовим моментом для визнання порушення свободи переміщення стали показання самих представників “уряду” Південної Осетії про їхню заборону корінним грузинам повертатися в свої домівки. Тому аргумент Росії “ці руки нічого не обмежували” не спрацював. Ба більше, такі порушення також визнані системними з боку “уряду” Південною Осетії та Абхазії, які контролюються Росією.

Під час прочитання різонінгу Суду про порушення обов’язку проводити розслідування вбивств нерви хиталися. Суд звернувся до рішення Досудової Палати І Міжнародного Кримінального Суду, який зазначив, що ані Росія, ані Грузія не проводять розслідування щодо масових вбивств та інших порушень права на життя. Як отвєточку, Росія гордо заявила, що всі звернення розслідуються і вже є аж одне (!) рішення, яким оштрафували на 35 000 рублів (~ 13 000 грн) за сексуальне насильство,  зазначивши, що це Грузія нічого не розслідує (класика жанру). 

Але все ж таки, Суд зазначив, що оскільки Росія є відповідальною за масове порушення права на життя грузинів, то Росія зобов’язана провести розслідування цих порушень. До того ж, Росія зобов’язана провести розслідування щодо всіх порушень вчинених під час активної фази конфлікту (незважаючи на те, що Суд не визнав юрисдикції Росії у цей проміжок часу), оскільки трохи згодом вона почала контролювати ці території. Вважаємо, що цей факт є справжньою перемогою!

Ну все, відтепер Росія точно за все заплатить

На жаль, це не зовсім так. Грузія і справді просила присудити компенсацію постраждалим від російських порушень особам. Але, Суд сказав, що це питання ще не готове до вирішення, та й живіть тепер з цим. Насправді ж, сподіваємося на справедливу компенсацію у майбутньому!

Але у будь-якому випадку, визнання відповідальності Росії майже по всім клеймам Грузії слугує ще одним ударом по “репутації” Росії, яка і так ніколи не була чистою.


 Познайомтеся, це Тіна Голетіані, вона очолювала Департамент міжнародного права у Міністерстві закордонних справ і Департамент права Офісу Генерального Прокурора Грузії

Грузія перемагає Росію у ЄСПЛ

Ми попросили Тіну прокоментувати рішення Суду. 

Якою була ваша перша реакція на це судове рішення?

Після 12-річного очікування, не лише для мене і міжнародно-правової спільноти Грузії, але і для всього народу це рішення стало значним полегшенням. Коли ми читали його, нас перехоплювало відчуття виконаного обов’язку. Перемога Грузії над Росією сильно вплине на кейси інших країн (Україна, Вірменія), які ще очікують встановлення справедливості, і на Європейську систему прав людини в цілому.

Ви очікували на відмову у визнанні юрисдикції Росії під час фази активного конфлікту чи це було несподіванкою?

Ми мали і сумнів, і страх, що Суду буде незручно мати справу з активною фазою конфлікту. Але рішення Суду поділити весь перебіг подій на 3 частини (до моменту настання активної фази збройних дій, власне активна фаза та окупація) стало для мене неочікуваним. Проте, я не ставлюся до цієї частини рішення як до цілковитої поразки. Суд все таки встановив відповідальність Росії за деякі правопорушення навіть під час активної фази. Наприклад, зобов’язання Росії розслідувати дії, які мали місце під час збройного протистояння. 

У будь-якому разі, це ground-breaking справа і наша перемога в ній безсумнівна: фактично, вперше, одноголосно і в широкому спектрі прав Суд встановив, що саме Росія правопорушник Конвенції, відповідальний за дії органів Південної Абхазії і Осетії. 

Як ви ставитеся до різонінгу суду про те, що юрисдикції під час активної фази немає і права людини не застосовуються в цьому конфлікті?

Я не згодна з позицією Суду, оскільки це досить нечітка відповідь на питання застосування прав людини у збройному конфлікті. Поміж іншого, неоднозначність цього рішення надає можливість по-різному інтерпретувати його сторонам міждержавних кейсів, зокрема – і Україні з Росією, і Вірменії – у справі щодо Нагірного Карабаху. Я впевнена, що Суд не відступить від позиції, висловленої у справі Грузії, проте це рішення можна підлаштувати під обставини кожної нової справи, особливо в питанні порушення права на життя. Невизнання судом порушення прав в період збройного конфлікту, дає підстави для сторін ігнорувати права людини під час збройного протистояння, тож в якійсь мірі варто визнати, що Суд обрав легкий спосіб у встановленні юрисдикції під час збройного протистояння. 

Ви зауважили, що рішення по кейсу Грузії вплине і на розгляд заяви від України. Чи погодитеся Ви з тим, що незважаючи на постійну активну фазу конфлікту в Україні, цього разу Суд навряд чи омине питання гуманітарного права, зокрема, – правомірності збиття цивільного літаку? 

Я не думаю, що виникнуть проблеми і складнощі  у встановленні юрисдикції стосовно збиття MH17.  На мою думку, і у справі Al-Skeini, і у справі Грузії, Суд розтлумачив, що у разі цільового вбивства (як у випадку збиття МН-17) юрисдикція держави присутня, бо агент держави розповсюджує свій контроль над людьми в момент цілення. Суду важко проаналізувати кожен постріл на війні, але у даному випадку мішенню є літак.


Ще взяли коментар у Майкла Болтона і Рея Чарлза