Дикий підхід до графіті

Дикий підхід до графіті Малювала Катя Цібере

Чи можна отак взяти, і зафарбувати мурал?

Поки на Грушевського пишуть законопроекти про боротьбу з балончиковими злодіями, на Костянтинівській показують документалки про Бенксі, а на Коновальця 36 (офіс Axon Partners) назріло питання значної задротської ваги і незначного зв’язку із темою нової кваліфікації вандалізму: чи можна отак взяти, і зафарбувати графіті, як же авторське право?

Йдеться, звісно ж, про авторські права. Точніше, немайнові авторські права, — право автора на недоторканність його твору. Що буде, якщо твір хтось знищить, сплюндрує, поріже, зафарбує зеленою олійною фарбою? Припустимо, навіть після того, як за твір хтось заплатив. Припустимо, до того, як за твір хтось заплатив. Припустимо, тоді, коли за твір взагалі ніхто нічого не платив.

Як Рокфеллер знищив Леніна

Ви в курсі, напевно, що була така Фріда Кало, а її двометрового опасистого чоловіка звали Дієго Рівера, за сумісництвом ще й одного з найвідоміших художників Мексики. Він трохи хворів марксизмом-комунізмом, а тому намалював велику фреску з портретом Леніна на стіні Рокфеллер центру. Роботу замовляв та оплачував Нельсон Рокфеллера (хз, хто такий, але Вікіпедія каже, що видатний чоловік з роду Рокфеллерів).

Цей пан Нельсон або не зрозумів намірів художника, коли узгоджував малюнок, або ж самовпевнено понадіявся, все буде ок, але вийшло, що монументальний розпис стіни торговельного центру з величезним фейсом Ілліча у центрі був не дуже тепло прийнятий філістерами Нью-Йорка. Тому Рокфеллер спочатку оплатив саму роботу художника, а відтак (відтак означає «після того, як!») — і роботу чорноробів, які враз розтрощили картину і лик Ілліча кувалдами.

Фото копії, яку Рівера потім намалював уже в Мексиці, можна побачити отут. Можна навіть пограти у гру — «Знайди Ілліча». Там, до речі, можна ще Маркса, Енгельса і Дарвіна розгледіти.

Дієго Рівера проти Рокфелера

Якщо перейти від цієї милої історії до питання, яке становить справжню вагу в офісі на Коновальця, а саме: «То чи міг Рівера позиватися до Рокфеллера і виграти у суді?»

Ми точно не знаємо, яке право мало б застосовуватися до суперечки: чи мексиканське чи штату Нью-Йорк, тому подумали, що непогано змоделювати ситуацію на праві вітчизняному, себто українському, з домішками зарубіжних кейсів, щоб було цікавіше.

Так-от, стаття в українському законі про авторське право, яка буде використовуватися, коли хтось, наприклад, напише три звичні букви на гарненькому муралі, де вони не задумувалися автором, або ж просто зафарбує законно нафарбований мурал, буде статтею № 14 (для ботанів: пункт 4 ч. 1 ст. 14) закону про авторське право.

Ця стаття каже про те, що одним із немайнових прав автора, які, між іншим, неможливо нікому передати чи продати, є право вимагати збереження цілісності твору, а ще протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.

«Що може зашкодити честі і репутації автора» у цій статті має дуже велике значення, бо часто на цю частину не звертають уваги. Але саме у цьому — таїна цього права, бо ж уважається, що автор вніс частинку своєї особистості у свій твір, а тому його бачення твору, навіть більше, його почуття, честь та репутація мають враховуватися, а подекуди і визначають поводження інших людей з його твором. Крім того, твір є «самодостатнім артефактом, незалежним від культурних, економічних чи будь-яких інших чинників. Він має свою власну, герметичну, структуру: у нього є початок, середина, закінчення, передній, середній і задній план; лінії, світлотінь, колір». Так каже цікава книжка Lionel Bently, Brad Sherman, Intellectual property law, Copyright.

У цій же книзі можна знайти описи примірних кейсів, що демонструють порушення прав автора на цілісність твору. Наприклад, у справі Huston v. Turner Entertainment (1991) Французький касаційний суд заборонив транслювати кольорову версію фільму «Асфальтові джунглі», оскільки переробка чорно-білого фільму на кольоровий суперечить задумці автора.

Мій улюблений приклад стосується зграї гусей. У справі Snow v. The Eaton Centre (1982) відомий у Канаді архітектор створив для торговельного центру скульптуру, що зображувала гусей, які злітають у небо (до стелі торговельного центру). В переддень Різдва підприємливі менеджери почепили на шиї гусей милі різдвяні бантики. Звісно, що скульптора це обурило, він подав в суд і отримав рішення, яке зобов’язало центр познімати усі банти з ший гусей. Скульптора підтримали й інші художники та автори.

Суддя у цій справі сказав як відрізав:

«Доводи позивача про те, що бантики спотворюють твір є для мене переконливими. Їх здатність нанести шкоду честі та репутації автора є повністю виправдана».

Якщо перейти з теми бантиків на тему знищення твору, то отут класно розповідати хрестоматійні приклади знищення торів — прибиральниця музею донна Беатріче прийшла зранку на роботу, побачила в одному із залів купу порожніх пляшок, конфеті, серпанитину та інших атрибутів вечірки.

«А кане ді мерда, що це тут за неподобство», — вигукує донна та добросовісно прибирає та викидає те, що насправді було мистецькою інсталяцією, присвяченою гедонізму та консюмеризму. Усе так, як було з інсталяцією «Де ми танцюватимемо сьогодні?».

Таких справ із сучасними інсталяціями є багацько.

Баланс інтересів

У Німеччині Верховний суд в аналогічних справах вказав, що немайнові права автора у питаннях знищення його твору є важливими і мають враховуватися. Однак при визначенні, чи було порушене таке немайнове авторське право, суди мають оцінювати баланс інтересів та прав автора і власника. Тобто у випадку із музеями, публічний інтерес музею змінити виставку перевищує інтерес автора щодо збереження його інсталяції, якщо її пересування неминуче призведе до її пошкодження. Так само оцінюються інтереси, наприклад, замовника, що заплатив за твір, або ж роботодавця, якщо твір був створений в межах трудового договору.

Дикий підхід до графіті
Фрагмент з картини Караваджо «Жертвопринесення Ісаака», 1 603 р., втілений на стіні однієї з вуличок Брюсселя

Глибина образи автора за знищення чи зміну твору може визначатися через, наприклад, урахування оригінальності твору, кількості примірників у світі і т.п. Тобто якщо розгромити інсталяцію чи спалити картину, які існують в одиничному екземплярі, це буде об’єктивно більший удар для честі та почуттів автора та знищить його зв’язок з твором, ніж коли б хтось пошматував екземпляр популярної книжки (для ботанів: так, майнові права на такий екземпляр авторові не належатимуть, однак немайнові права на цілісність твору та на захист своєї репутації будуть діяти, особливо, якщо припустити що розтерзання такого примірника буде відбуватися публічно).

Якщо вам на думку впав приклад з Бенксі, то скорочу час на роздуми про нього — він сам знищив свій твір, тому з його правами все окей. Однак зараз заразом і подовжу роздуми: якщо автор може позбавити себе свого немайнового права через знищення твору, то чому він не може його передати…

Що в Україні

Судової практики про знищення творів або хоча б про порушення прав автора на їх цілісність в українському судочинстві негусто. На слуху були лише випадки знищення радянських мазаїк (наприклад, минулорічний випадок зі знищенням смальтового панно «Океан» забудовником у Львові).

Але ці випадки чомусь не доходять до суду саме через порушення особистого немайнового права. Можливо, це пов’язано з тим, що авторів, які є винятковими власниками таких немайнових прав часто уже немає серед живих.

Про знищення вуличних графіті справ іще не було, але у реєстрі можна почитати цікаву справу, де з твору зробили чорний квадрат, що навіть знайшло публічний розголос у 2013 році. Художник Володимир Кузнєцов заявляв про порушення свого немайнового права, коли за розпорядженням директорки Мистецького Арсеналу його незавершену картину «Коліївщина. Страшний суд» зафарбували у чорний колір напередодні виставки.

Суд у своєму рішення про присудження відшкодування моральної шкоди (розмір невеличкий), обґрунтовував рішення нормою із закону «Про авторське право і суміжні права»:

“Власникові матеріального об’єкта, в якому втілено оригінал твору образотворчого мистецтва чи архітектури, не дозволяється руйнувати цей об’єкт без попереднього пропонування його авторові твору за ціну, що не перевищує вартості матеріалів, витрачених на його створення. Якщо збереження об’єкта, в якому втілено оригінал твору, є неможливим, власник матеріального об’єкта, в якому виражено оригінал твору, повинен дозволити авторові зробити копію твору у відповідній формі, а якщо це стосується архітектурної споруди — фотографії твору”.

Оскільки матеріали для створення картини художникові надавалися, суд присудив компенсацію моральної шкоди саме через ненадання авторові сфотографувати останню версію картини безпосередньо перед знищенням. Суд вказав, подібно до німецьких судів, що порушення прав позивача безумовно завдало йому моральних страждань, оцінюючи їх характер та наслідки, слід врахувати вимоги розумності та справедливості.

До чого весь оцей текст? Здається, ні до чого. Просто, щоб творці чогось прекрасного, у тому числі за допомогою балонів, знали трохи більше про свої права. Згодиться також для майбутній засуджених за художній кримінальний вандалізм (буде чим зайнятися на дозвіллі — позиватися про порушення немайнових авторських прав), ну і ще, можливо, студентам ця стаття стане в нагоді.

Але чекаайте, не тікайте: скажіть, немайнові права Гамлета порушені?

Ліда Климків
Ліда Климків

Партнер Axon Partners